Поки йшли до «лендровера», Сатчвелл балакав без упину.
— Ніколи я не любив Роял-Лемінгтон-Спа...— Маючи лише одне око, він мусив перебільшено крутити головою, роззираючись.— Для таких, як я, тут надто благопристойно...
Робін дізналася, що в курортному містечку Сатчвелл жив до шістьох років, а тоді разом з матір’ю-одиначкою переїхав до Ворика. Він мав молодшу сестру-зведенючку від материного другого шлюбу, в якої зупинився, і вирішив, поки в Англії, прооперувати катаракту.
— Як підданий Британії, маю право. То коли мене попросили,— провадив він, широким жестом вказав на Королівські мінеральні ванни,— виставити в них картини, я подумав: а чого ні? Привіз із собою кілька.
— Вони чудові,— нещиро сказала Робін.— А у вас тільки одна сестра?
Вона просто хотіла підтримати розмову, але краєм ока побачила, як Сатчвелл розвернувся до неї здоровим оком.
— Ні,— за хвильку відповів він.— Була... мав колись старшу сестру, але вона померла, як ми були ше малі.
— О, співчуваю,— промовила Робін.
— Таке,— відповів Сатчвелл.— Вона мала серйозну інвалідність. Корчі й усе таке. Була старша, я погано її пам’ятаю. Маму, звісно, воно тяжко вразило.
— Можу уявити,— сказала Робін.
Вони дійшли до «лендровера». Робін, яка вже подумки прорахувала ризики на той раз, якщо Сатчвелл виявиться небезпечним, дійшла висновку, що буде в безпеці за білого дня й за кермом. Вона відімкнула двері й сіла на водійське місце, а Сатчвелл з другої спроби заліз на пасажирське.
— То ми оце переїхали звідси до Ворика, як Бланш померла,— сказав він, пристібаючи пасок.— Я і мама. Не скажу, шо Ворик сильно кращий, але принаймні автентичний. Є, знаєш, справжні середньовічні будинки.
Оскільки Сатчвелл народився і виріс у Мідлендзі — центральному регіоні Англії,— Робін вирішила, що лондонська говірка кокні — то в нього набуте, і давно. Кокнійська вимова то нагадувала про себе, то зникала, перемішуючись із дещо чужинними інтонаціями після стількох років у Греції.
— А це місце... вікторіанці його добряче спаплюжили,— заявив Сатчвелл, а коли Робін виїхала зі стоянки, і додав, глянувши на поросле мохом кам’яне обличчя королеви Вікторії,— о, диви, ондо вона, стара корова.
Він засміявся і додав, коли їхали повз ратушу:
— І там усе спотворили... Я таки маю дещо спільне з Кроулі: обоє тут народилися, і обом воно було ненависне.
Робін подумала, що недочула.
— Маєте дещо спільне з...
— Алістером Кроулі.
— Кроулі? — перепитала вона, вивертаючи на Променад.— Ви про окультиста?
— Атож. Він тут народився,— відповів Сатчвелл.— У буклетах для туристів вони про це не пишуть, соромляться... Отут ліворуч. А тоді прямо, скоро буде.
За кілька хвилин Сатчвелл скерував її до Кларендон-скверу, де високі білі блочні будинки, хоч і поділені нині на квартири, пишалися залишками давнішої величі.
— Отут він народився,— задоволено повідомив Сатчвелл, показуючи на будинок номер тридцять.— Ні дошки не повісили, нічого. Не люблять про нього згадувати добрі люди з Лемінгтон-Спа. Я замолоду був захоплювався Кроулі,— додав Сатчвелл, а Робін кинула погляд на великі квадратні вікна.— Ти знала, що малий Кроулі замучив до смерті кицьку, бо хотів знати, чи має вона дев’ять життів?
— Не знала,— відповіла Робін, розвертаючи машину.
— Мабуть, це отут і було,— провадив Сатчвелл з нездоровим задоволенням.
«Так само в АК. Так само в АК». Робін спіткало нове прозріння. Талбот шукав паралелі в гороскопах Сатчвелла і Кроулі — само-проголошеного Звіра, Бафомета, найпорочнішого чоловіка на Заході. «Зв’язок з РАС»: ну звісно, йдеться про Роял-Лемінгтон-Спа.
Чому по кількох місяцях розслідування Талбот вирішив, що Сатчвелл — єдиний з підозрюваних — заслуговує на повний натальний гороскоп? Адже алібі в нього було залізне. Це поновлення інтересу — симптом Талботової хвороби й викликане збігом у місці народження Сатчвелла та Кроулі? Чи він виявив у алібі Сатчвелла слабке місце, про яке не написав? Сатчвелл просторікував про своє життя в Греції, про живопис і про занепад, що спіткав стару добру Англію, а Робін вчасно гмикала й підтакувала, подумки перебираючи елементи Сатчвеллового гороскопа, що захопили цікавість Талбота.
Марс у Козерогу: сильна воля, рішучість, але часті нещасні випадки.
Місяць у Рибах: невроз / розлад особистості / виправдання / нечесність.
Лев у асценденті: не знає міри / відкидає всі вимоги до себе.
До Ворика доїхали за півгодини і, як і обіцяв Сатчвелл, опинилися в місті, яке не мало взагалі нічого спільного з білим півмісяцем Лемінгтон-Спа. Старовинна кам’яна арка нагадала Робін про Клеркенвелл. Вони проминали фахверкові будинки, бруковані вулиці, круті узвози й вузькі провулки.
— Підемо до «Сарнюка»,— сказав Сатчвелл, коли Робін припаркувалася на міському майдані.— Він тут споконвіку. Найстаріший паб у місті.
— Як скажете,— усміхнулася Робін, перевіряючи, чи не забула записник.
Удвох вони прогулялися центром Ворика. Сатчвелл указував на цікавинки, варті, на його погляд, уваги. Він був з тих чоловіків, яким неодмінно треба торкатися, тож він раз у раз поплескував Робін по руці, щоб привернути увагу, взяв її під руку, коли перетинали вулицю, і взагалі дорогою до Сміт-стріт тримався з нею досить владно.
— Зазирнемо? — спитав Сатчвелл, коли їм трапилася художня крамниця, і, не чекаючи на відповідь, повів її туди.
Там він почав перебирати пензлі й фарби і з недбалою бундючністю пасталакав про сучасне мистецтво й недолугих критиків. «Ох, Марго»,— подумала була Робін, а тоді уявила, як Марго — яку вона ніби носила з собою у голові — судить про неї за Метью з його нескінченними історіями про власні спортивні звитяги й чимдалі пом-пезнішими просторікуваннями про підвищення і бонуси, і їй стало соромно й ніяково.
Врешті-решт дійшли до пабу «Сарнюк», з низькими стелями й головою оленя на вивісці, і зайняли столик на двох у дальньому кінці зали. Робін мимохіть відзначила збіг: стіна за спиною Сатчвелла була завішана головами рогатих тварин, серед яких було опудало оленя і пофарбовані бронзовою барвою моделі антилопи й барана. Навіть меню прикрашали рогаті обриси оленячих голів. Робін замовила дієтичну кока-колу, намагаючись не думати про рогаті зодіакальні знаки.
— Ви не проти,— сказала вона, коли офіціантка відійшла до бару,— якщо я поставлю кілька питань про Марго?
— Так, прошу,— відповів Сатчвелл, усміхнувшись так, що знову стало видно темні плями на зубах, а сам негайно поринув у читання меню.
— Не проти, якщо я записуватиму? — спитала Робін і дістала записник.
— Записуй на здоров’я,— так само усміхнено відповів Сатчвелл, підвівши від меню здорове око та стежачи за рухами Робін, яка розгорнула записник і клацнула ручкою.
— Я наперед перепрошую, якщо ці питання...
— Точно не хочеш нормально випити? — спитав Сатчвелл, який замовив пиво.— Гидко пити самому.
— Та я ж за кермом,— відповіла Робін.
— Так лишайся ночувати. Та ні, не в мене,— швидко додав він, вишкіривши зуби (у виконанні такого немолодого чоловіка вийшла гримаса хтивого сатира).— Я до того, шо ти ж можеш піти до готелю і записати це на рахунок клієнтів. Я так розумію, ти з родичів Марго маєш на цьому нормальний зиск?
Робін просто усміхнулася і відповіла:
— Мені треба вертатися до Лондона, надто багато справ. Було б дуже корисно дізнатися більше про Марго,— додала вона.— Як ви познайомилися ?
Сатчвелл переказав історію, яку Робін уже знала: як його запросили до клубу «Плейбой» і там він побачив довгоногу дев’ятнадцятирічну дівчину з кролячими вушками і хвостом.
— І ви потоваришували?
— Ну,— мовив Сатчвелл,— не знаю, чи це так називається.
Споглядаючи Робін холодним оком, він додав:
— То був міцний сексуальний зв’язок. Вона була ще цнотлива, щоб ти знала.
Робін тримала офіційну усмішку. Він її не збентежить.
— Їй було дев’ятнадцять років, мені — двадцять п’ять. Красуня,— зітхнув він.— Шкодую, шо не зберіг її портрети, які робив, але коли вона зникла, стало якось недоречно тримати їх у себе.