— Справді? — уточнив Страйк, уважно за нею спостерігаючи.— Коли Сатчвелл почув, що ви нам розповіли про Марго — що її буцімто бачили в Лемінгтон-Спа,— він помітно розсердився. Висловився в тому дусі,— Страйк звірився з записником,— що ви хочете втягнути його в неприємності.
Запала довга мовчанка. Між круглими синіми очима Дженіс з’явилася глибока зморшка. Врешті-решт вона спитала:
— І шо, він мене назвав на ім’я?
— Ні,— відповів Страйк.— Власне, він його забув. Пам’ятав вас як «медсестру» і сказав Робін, що ви з Марго не терпіли одна одну.
— Він точно сказав, шо Марго не терпіла саме мене? — уточнила Дженіс, наголошуючи на останньому слові.
— Боюся, що так,— відповів Страйк, спостерігаючи за нею.
— Але... ні, пробачте, але це просто неправда,— заявила Дженіс.— Ми чудово ладнали! Ну, крім того випадку з Кевом, коли в нього болів живіт... тоді я справді на неї накинулася, але ж вона нічо’ поганого не хтіла. Думала, шо зробить мені краще, як огляне його... а я образилася, бо знаєте, матері не люблять, шоб інші жінки думали, ніби ти про свою дитину не дбаєш... а коли ти ше й самотня, воно ой як дошкуляє.
— Але чому,— спитав Страйк,— Сатчвелл міг сказати, ніби ви знайомі з ним і хочете йому неприємностей?
Запала мовчанка, яку порушив звук поїзда, шо промчав за живоплотом: гуркіт і стукіт набрали силу, а тоді поступово затихнули, і тиша у вітальні замкнулася, ніби бульбашка, в якій застигли, дивлячись одне на одного, детектив і медсестра.
— Думаю, ви й самі вже знаєте,— врешті-решт сказала Дженіс.
— Що знаю?
— Ой не треба. Ви сті’ки всього розслідували... ви не дурень якийсь. Думаю, ви вже все знаєте, а оце просто прийшли мене залякати та змусити сказати самій.
— Та я зовсім не хочу залякати...
— Знаю, вона вам не сподобалася,— різко промовила Дженіс.— Я про Айрін. Навіть не прикидайтеся, я бачила, як вона вас дратує. Якби я не розумілася на людях, як би я взагалі виконувала свою роботу — заходила додому до казна-кого, а тоді спокійно виходила? А я свою роботу ой як добре виконувала,— додала Дженіс, і чомусь ця ремарка не прозвучала зверхньо.— Зрозумійте: в Айрін просто був напад хвалькуватості. Вона була така рада з вами познайомитися, шо пішла розігрувати роль. Жінці, знаєте, важко жити самій, коли вона звикла мати товариство. Навіть я оббувалася заново, як повернулася з Дубая. Звикаєш мати поруч рідних, а тоді знов сама-одна в будинку... Мені на самоті нормально, а от Айрін бути сама не терпить.
Дженіс додала з якоюсь тихою затятістю:
— Айрін завжди була мені доброю подругою. Вона дуже добра. Допомагала мені грошима, коли помер Ларрі, а в мене ніц не лишилося. В її домі я завжди бажана гостя. Ми одна одну підтримуємо, дружимо дуже давно. Ну, є в Айрін певні заскоки, то в кого їх немає?..
Запала коротка пауза.
— Почекайте тут,— твердо сказала Дженіс.— Маю подзвонити.
Вона підвелася і вийшла. Страйк чекав. За тюлем з-за свинцевих хмар раптом визирнуло сонце, і скляна карета Попелюшки на коминковій полиці засяяла неоновим світлом.
Дженіс повернулася з мобільним у руці.
— Не бере,— сказала вона занепокоєно.
Дженіс сіла на диван. Виникла ще одна пауза.
— Гаразд,— урешті-решт сказала вона таким тоном, ніби Страйк її умовив,— із Сатчвеллом була знайома не я, а Айрін. Але шоб ви собі не думали, шо вона зробила шось негідне! В сенсі нічого злочинного не було. Вона потім так переймалася! А я так боялася за неї... Ой Боже, Боже,— промовила Дженіс.
Вона глибоко зітхнула і сказала:
— Гаразд... Вона тоді вже була заручена з Едді. Едді був значно старший за Айрін. Він був ладен цілувати землю, по якій вона ходила, і вона його теж кохала. Так, кохала,— повторила Дженіс, хоча Страйк їй не суперечив.— І жахливо ревнувала до всякої, на яку Едді хоч би навіть глянув... Але сама Айрін надто любила випити й пофліртувати. Цілком безневинно... ну, загалом, безневинно... а в того типа, у Сатчвелла, наче був гурт, так?
— Був,— підтвердив Страйк.
— Власне, Айрін їх була побачила в якомусь пабі. Я з нею не була, коли вона познайомилася з Сатчвеллом. І нічо’ про це не знала, поки Марго не зникла... Словом, надивилася вона на того Сатчвелла й запала. А тут концерт закінчився, і вона бачить, як Сатчвелл спускається до пабу і йде просто до Марго, яка там стояла в кутку в своєму дощовику. Айрін вирішила, шо Сатчвелл її ше зі сцени побачив. Сама вона Марго не помітила, бо стояла під сценою з подругами. Й от вона на них дивиться, а Сатчвелл і Марго перемовилися двома словами — от буквально двома, так Айрін казала,— і ніби почалася між ними сварка. А тоді Марго ніби побачила Айрін і вийшла геть. А Айрін тоді сама підійшла до Сатчвелла, сказала, шо в нього чудовий гурт, слово по слову, і... так.
— Чому Сатчвелл вирішив, що вона медсестра? — спитав Страйк.
Дженіс скривилася.
— Правду кажучи, та дурка дурна так сама казала всім хлопам, з якими фліртувала. Прикидалася медсестрою, бо чоловікам це подобалося. Як вони нічого не знали про медицину, дурити їх було легко — Айрін знала назви ліків, і звучало все досить правдоподібно... хоч вона все плутала, Господь її спаси,— закотила очі Дженіс.
— Тобто йдеться про зв’язок на одну ніч?
— Та ні, там було два-три тижні. Але нічого не склалося. Марго зникла... і все, капут. Самі можете уявити. Але протягом тих двох тижнів Айрін була... закохана по вуха, десь так. Вона справді любила Едді... їй важливо було, шо старший чоловік з успішним бізнесом... Едді... хоче з нею одружитися, але... навіть дивно, правда? — тихо спитала Дженіс.— Ми всі просто тварини, якшо прибрати все інше. Айрін утратила голову через Пола Сатчвелла. Всього на кілька тижнів. Так хотіла бачити його якнайчастіше, шукала зустрічей... я впевнена, шо хлопа вона тим налякала до смерті,— додала Дженіс сухо,— бо з того, шо вона мені казала потім, я виснувала, шо він хотів дошкулити Марго й лише тому потягнув Айрін у ліжко. Сатчвелл хотів тільки Марго... а Айрін це зрозуміла надто пізно. Гі просто використали.
— Тобто історія про хворий зуб Айрін,— промовив Страйк,— яка потім перетворилася на історію про похід по крамницях...
— Так,— тихо сказала Дженіс.— Вона тоді була з Сатчвеллом. Чек узяла в сестри, шоб показати поліції. Я про все тільки аж потім взнала, коли вона прийшла до мене додому виплакувати очі й усе розповіла. А кому ше вона могла таке розповісти? Не Едді, не батькам! Айрін так боялася, шо все відкриється і вона втратить Едді! Тоді вона вже отямилася. Вона хтіла ті’ки Едді й боялася, шо він її покине, якщо взнає про Сатчвелла.
Розумієте, Сатчвелл мало не прямим текстом сказав Айрін на останній зустрічі, шо користувався нею, шоб повернути Марго. Він страшно розсердився, коли Марго сказала, шо прийшла послухати гурт із чистої цікавості й обізлилася, як він запросив її до себе. Подарував їй, шоб ви знали, оту дерев’яну фігурку. Носив її з собою, сподіваючись її зустріти, і думав, мабуть, шо Марго розтане від такого подарунка, чи шо, і піде від Роя... ніби хтось справді отак покине чоловіка й дитину за дерев’яну ляльку... Сатчвелл казав Айрін огидні речі про Марго — і динамщиця вона, і казна-хто...
Власне, коли Марго зникла і прийшла поліція, Сатчвелл подзвонив Айрін і попросив не казати, шо він сердився на Марго, а вона його попросила взагалі не розповідати про їхній зв’язок, і так вони вирішили. А потім знала про все ті’ки я і тримала рот на замку, бо... з друзями хіба можна інакше, га?
— А коли Чарлі Рамедж сказав, що бачив Марго в Лемінгтон-Спа,— спитав Страйк,— ви вже знали?..
— Знала, шо то рідне місто Сатчвелла? Тоді ше ні, як Чарлі мені ті’ки сказав — не знала. Але потім у новинах сказали про якогось старого дурня з Лемінгтон-Спа, який у себе в саду виставив табличку, а ній написав: «Білі, єднайтеся проти кольорової навали», шось таке. Ми з Ларрі ходили в ресторан з Едді й Айрін, Едді заговорив про цього старого расиста з новин, а ми з Айрін тоді вийшли в туалет, і вона мені сказала, шо Пол Сатчвелл був з Лемінгтон-Спа. А доти вже давно і словом про нього не обмовилася.
Не брехатиму, мені від того стало аж млосно. Я собі подумала: ой Боже, Боже, то це Чарлі справді міг бачити Марго? А раптом Марго втекла до свого колишнього? А тоді я подумала: якщо вона доїхала тільки до Лемінгтон-Спа, то як це так ніхто більше її не бачив? То ж не Тімбукту якесь!