— Я тут дідусю допомагаю,— сказала вона Робін.— Йому тепер важко ходити.
— Вона добра дитина,— сказав Такер.— Дуже добра дитина.
— Дуже дякую, що погодилися зі мною зустрітися,— звернулася Робін до них обох.— Я вам справді дуже вдячна.
Зблизька ніс Такера, пересипаний чорними вуграми, скидався на полуницю.
— Та це я вам удячний, міс Еллакотт,— запевнив Такер своїм низьким хрипким голосом.— Цього разу вони вже не зможуть відмовитися. І як я казав по телефону, якщо відмовляться — я увірвуся на телебачення, і...
— Сподіваюся,— мовила Робін,— до таких радикальних заходів не д...
— ...і я їм так і сказав, і здається, таки пройняло. Ну і плюс ваша знайома потрусила міністерство юстиції,— визнав він, дивлячись на Робін маленькими червоними очима.— Але щоб ви знали, я тепер думаю, що треба було їм погрожувати пресою ще багато років тому. Інакше нічого не домогтися, бо ці люди грають за власними правилами та ставлять суцільні перепони — вся ця бюрократія і думка так званих фахівців...
— Можу лише уявити, як важко вам ведеться,— сказала Робін,— але зважаючи на те, що є шанс отримати дозвіл на допит, мабуть, не слід...
— Я кістьми ляжу, але доможуся правосуддя для Луїзи,— заявив Такер.— Хай арештовують. Тільки більше розголосу буде.
— Але нам краще не...
— Діду, вона просто просить тебе не коїти дурниць,— пояснила Лорен.— Не хоче, щоб ти десь напартачив.
— Та я не буду, не буду,— запевнив Такер. Його очі були маленькі, рябі й майже безбарвні, шкіра навколо них — фіолетова, набрякла.— Але це може бути наш єдиний шанс, тож усе треба зробити правильно, і допитувати має правильна людина.
— А він не прийде? — спитала Лорен.— Корморан Страйк? Дідо казав, що має прийти.
— Не прийде,— відповіла Робін, але побачила розчарування на обличчях Такерів і швидко додала: — Він наразі на іншій справі, але все, що ви хочете сказати Корморанові, можете сказати мені, я його парт...
— Кріда має допитувати він,— заявив Такер,— а не ви.
— Я роз...
— Ні, рибонько, не розумієте,— твердо заперечив Такер.— Це ціле моє життя. Я розумію Кріда краще за всіх баранів, що понаписували про нього книжки. Я його вивчав. Він уже багато років відрізаний від уваги світу, а ваш шеф — знаменитість. Крід захоче з ним зустрітися, вирішить, що розумніший. Крід захоче перемогти вашого шефа, взяти гору... а ще є спокуса знову побачити своє ім’я в газетах. Він завжди обожнював увагу. Гадаю, він заговорить, тільки хай ваш шеф донесе до нього перспективи... ваш шеф, він як — тямущий?
За будь-яких інших обставин Робін виправила б: Страйк їй не шеф, а партнер. Але сьогодні вона розуміла, про що йдеться, і просто відповіла:
— Так, тямущий.
— Авжеж, я так про нього і подумав, так і подумав,— покивав Браян Такер.— Коли ваша знайома вийшла на зв’язок, я пішов почитав про нього в інтернеті. Його досягнення вражають. А інтерв’ю він не дає?
— Ні,— відповіла Робін.
— Мені це до вподоби,— кивнув Такер.— Працює не за славу. Але його все одно знають, і Крідові це сподобається — як і те, що ваш шеф знає відомих людей. Крід це все дуже любить. Я сказав і міністерству юстиції, і вашій знайомій: хочу, щоб його допитав Страйк, а не поліція. Вони вже пробували, і що з того вийшло? І клятих психіатрів не треба, бо такі великорозумні, а самі не можуть навіть вирішити, божевільний Крід чи ні.
— Я знаю Кріда, розумію Кріда,— провадив він.— Я ціле життя вивчаю його психологію. Під час його процесу я ходив до суду щодня. В суді не називали імені Лу, але він багато разів дивився мені у вічі. Він мене впізнав, він точно знав, хто я такий, бо Лу була моя копія. Коли в суді його спитали про прикраси... ви же знаєте про кулон, кулон Лу?
— Так,— відповіла Робін.
— Він у неї з’явився за кілька днів до зникнення. Показувала його Ліз, сестрі, мамі Лорен... так, Лорен? — звернувся він до онуки, а та кивнула.— Метелик на ланцюжку, дешевий, а оскільки таких тоді було багато, поліція заявила, що він міг належати будь-кому. Ліз неправильно його запам’ятала... це збило поліцію з пантелику, вона не була впевнена, чи то кулон Лу... Ліз швидко визнала, що не роздивилася. Але коли спитали про прикраси, Крід глянув мені в очі. Він знав, хто я такий. Лу була моя копія,— повторив Такер.— Знаєте, як він пояснив, нащо тримає прикраси під мостинами?
— Так,— кивнула Робін,— сказав, що купив собі, бо любив одягатися жінкою...
— Що купив собі,— одночасно з нею заговорив Такер,— що сам носив.
— Містере Такер, по телефону ви сказали...
— Лу його поцупила в тій крамниці, куди ходили всі дівчата, як її...
— «Біба»,— підказала Лорен.
— «Біба»,— кивнув Такер.— За два дні до зникнення вона прогулювала школу й увечері показала Ліз, мамі Лорен, украдений кулон. З Лу бували проблеми... Не поладнала з моєю другою дружиною. Мама дівчат померла, коли Лу було десять років. Лу це сильно вразило, більше, ніж сестер. Так вона й не полюбила мачуху.
Все це він уже розповідав Робін по телефону, але вона все одно співчутливо покивала.
— Жінка посварилася з Лу вранці того дня, як вона зникла, і Лу знов не пішла до школи. Ми про це не знали, а потім увечері вона не повернулася. Обдзвонили всіх подруг — жодна її не бачила. Подзвонили копам. Потім ми дізналися, що одна з подруг набрехала — вона потай провела Лу до себе, а батькам не сказали. Назавтра Лу бачили тричі — вона була в шкільній формі. Востаннє бачили біля пральні в Кентиш-Тауні. Попросила в якогось типа підкурити. Ми знали, що вона почала курити, вони з моєю жінкою посварилися в тому числі через це.
Такер провадив хрипким голосом:
— Крід схопив Веру Кенні в Кентиш-Тауні. Це було в сімдесятому, якраз коли він переїхав до квартири біля Райського парку. Вера була першою жінкою, яку він замкнув у підвалі. Прикував її там і тримав живою, а сам...
— Діду,— попросила Лорен,— не треба.
— Ні,— пробурмотів Такер, похиливши голову,— вибач, рибонько.
— Містере Такер,— не проґавила нагоди Робін,— по телефону ви казали, що маєте про Марго Бамборо інформацію, якої не знає більше ніхто.
— Так,— кивнув Такер і, обмацавши штормівку, видобув з неї стос складених паперів і розгорнув тремкими руками.— Оце я добув через наглядача у Вейкфілді ще в сімдесят дев’ятому. Я там у кінці сімдесятих що вихідні бував, дивився, хто коли приходить і йде. Довідався, хто що любить випити і все таке. З цим наглядачем... імені не скажу... з ним ми потоваришували. Кріда тримали в крилі суворого режиму, в одиночній камері, бо інші ув’язнені хотіли його крові. Один тип у вісімдесят другому році мало око йому не вийняв — поцупив у їдальні ложку й нагострив у себе в камері, а тоді штрикнув Кріда в око. Трошки промахнувся, бо Крід ухилився. А вищав при цьому, казав мій друг, як дівчисько.
Останні слова Такер вимовив із задоволенням.
— Ну і я просив свого друга,— провадив він,— просив, щоб він мені розповідав усе, що зможе дізнатися. Що Крід каже, на що натякає, все таке. Гроші йому за те давав. Він міг вилетіти з роботи, якби про це дізналися. Й от мій друг заволодів цим папірцем і виніс його для мене. А я навіть не міг нікому сказати, що його маю, бо тоді проблеми були б у нас обох, але я подзвонив чоловікові Марго Бамборо... як там його...
— Рой Фіппс.
— Фіппсові, так. І сказав йому: «Я маю записи від Кріда, які тобі треба побачити. Вони доводять, що Крід убив твою дружину».
Презирливий усміх знову відкрив коричневі, мов іриски, зуби Такера.
— Але він нічого не хотів знати,— провадив Такер.— Фіппс мене мав за психа. За рік по тому, як я йому дзвонив, у газеті написали, що доктор Фіппс одружився з нянькою своєї дитини. Крід йому, виходить, прислужився.
— Діду! — обурилася Лорен.
— Гаразд, гаразд,— пробурмотів Такер.— Ніколи мені отой лікар не подобався. Він би міг дуже нам помогти, якби тільки захотів. Спеціаліст-консультант — до такого міністр внутрішніх справ дослухався б. Ми могли б тиснути далі за його допомогою, але йому те було нецікаво, а коли я дізнався, що він з нянькою збігся, то одразу подумав — ось і пояснення.
— Можна я...— почала Робін, показуючи на папірець, який Такер так і тримав на столі біля себе, але Такер її проігнорував.