— Не можна,— відповіла вона,— обід же буде для всіх...
— Мені треба купити ще оцих,— твердо відповів Страйк їй у незадоволене обличчя, показавши цигарку.— Побачимося на місці.
— Потрібне товариство, Діду? — спитав Полворт.— Пенні сама довезе дівчат.
— Ні, друже, не турбуйся,— відповів Страйк.— По роботі треба подзвонити,— додав він тихо, щоб не чула Люсі. Щойно він це сказав, мобільний завібрував знову.
— До побачення, Корме,— попрощалася Керенза зі звичним добрим виразом на вкритому ластовинням обличчі.— Я не приєднаюся до вас на обіді.
— Чудово,— відповів Страйк,— ой, вибачте, я хотів... Дякую, що прийшли, Керензо, Джоан вас дуже полюбила.
Коли Керенза нарешті сіла в машину і всі роз’їхалися, Страйк знову дістав телефон.
Не забувай що я тебе кохала прощавай блу цьом
Страйк набрав номер. Кілька сигналів, і ввімкнувся автовідповідач.
— Шарлотта, це я,— сказав Страйк.— Я дзвонитиму, поки ти не візьмеш слухавку.
Він закінчив дзвінок і знову набрав її. Знову автовідповідач.
Страйк зрушив з місця, бо його тривога вимагала дій. Людей на вулицях біля гавані було мало. Більшість жителів Сент-Моса вже сіла за великодній стіл. Раз у раз Страйк набирав Шарлотту, але вона не відповідала.
Навколо його голови ніби затягувався дріт. Шия затерпла від напруги. Страйка охоплював то гнів, то обурення, то бентега, то страх. Шарлотта завжди бездоганно вміла маніпулювати. А ще вона двічі пройшла на волосок від смерті від власної руки.
Можливо, телефон мовчить, бо вона вже мертва. У Замку Крой, який багато поколінь належить родині її чоловіка, є спортивна зброя. У клініці — потужні ліки: може, вона відкладала їх потроху. Вона могла, власне, зарізатися, як уже намагалася під час особливо запеклої сварки зі Страйком.
Подзвонивши на її номер вдесяте, Страйк зупинився і глянув за поруччя, на безжальне море, яке не намагалося втішити, раз у раз набігаючи на берег. Голову затопили спогади про Джоан, яка так затято чіплялася за життя: тривога за Шарлотту змішалася з гнівом на те, що життя отак відкидають геть.
А тоді телефон задзвонив.
— Де ти? — мало не закричав Страйк.
— Блуї?
Голос у Шарлотти був п’яний чи обкурений.
— Де ти?
— ...казала тобі,— пробурмотіла вона.— Блуї, пм’яташ...
— Шарлотта, ДЕ ТИ?
—Я тобі казала, С... амондс...
Страйк розвернувся і, кульгаючи, побіг назад: за двадцять метрів була стара червона буда таксофону. Вільною рукою Страйк уже видобував з кишені штанів монети.
— Ти в своїй палаті? Де ти?
У таксофоні тхнуло сечею, недопалками та прибережним болотом з тисяч черевиків.
— Бачу н... бо... Блуї, я така...
Вона ледь говорила, дихала повільно.
— Один один вісім, один один вісім? — сказав бадьорий голос у слухавці таксофону.
— Саймондс-Гауз, психіатрична клініка в Кенті.
— З’єднати?
— Так, з’єднайте... Шарлотта, ти ще там? Поговори зі мною. Де ти?
Вона не відповідала. Дихала гучно, горлом.
— Саймондс-Гауз,— озвався бадьорий жіночий голос у другому вусі.
— У вас є стаціонарна пацієнтка на ім’я Шарлотта Росс?
— Вибачте, сер,— відповіла чергова медсестра,— ми не...
— У неї передозування. Вона щойно подзвонила мені з вашого закладу, вона прийняла ліки. Ви маєте її знайти... можливо, вона надворі, у вас там є прилегла територія?
— Сер, чи можу я дізнатися ваше...
— Негайно шукайте, де є Шарлотта Росс, негайно, вона в мене на іншій лінії, в неї передозування.
Він почув, як жінка говорить до когось, відвернувшись від телефону.
— ...місіс Росс... перший поверх... просто переконайтеся...
Медсестра знову заговорила йому у вухо; голос, досі професійно бадьорий, тепер звучав тривожно.
— Сер, з якого номеру вам дзвонить місіс Росс? Стаціонарним пацієнтам не можна мати мобільні телефони.
— А вона його десь роздобула,— відповів Страйк.— І ще достобіса ліків.
Десь фоном на її боці він почув крики, потім тупіт ніг. Страйк пхнув у таксофон ще одну монетку, але вона пройшла наскрізь і викотилася внизу.
— Та бляха...
— Сер, я попрошу вас не розмовляти зі мною в такому...
— Та в мене просто...
Сигнал обірвався. Шарлоттине дихання було ледь чутне.
Страйк напхав у таксофон весь дріб’язок, який мав, а тоді знову подзвонив у довідку. За хвилину його знову з’єднали з медсестрою з Саймондс-Гаузу.
— Саймондс-Гауз...
— Ви її знайшли? Зв’язок обірвався. Ви її знайшли?
— Боюся, що я не можу розголошувати...— почали стривожена жінка.
— Вона добула мобільний і засоби для самогубства на вашому чергуванні,— гаркнув Страйк,— тож, вашу маму, можна і сказати, мертва вона чи...
— Сер, будь ласка, не треба на мене кричати...
Але тут Страйк почув далекі чоловічі голоси в мобільному, який притискав до вуха. Немає сенсу скидати дзвінок і передзвонювати: Шарлотта пропустила останні десять дзвінків. Мабуть, поставила мобільний на безгучний режим.
— ВОНА ТУТ! — загорлав він у мобільний, і медсестра в другій слухавці аж зойкнула.— ІДІТЬ НА МІЙ ГОЛОС, ВОНА ТУТ!
Страйк кричав у телефон, добре розуміючи, що шансів бути почутим майже не має: він чув свист і тріскіт, а отже, Шарлотта була десь надворі — може, сховалася в кущах.
А тоді з того кінця долинув гучний чоловічий голос.
— Чорт, ось вона... ОСЬ ВОНА! Чорт... викликайте «швидку»!
— Сер,— мовила оглушена медсестра, бо Страйк нарешті припинив кричати,— можна дізнатися ваше ім’я?
Але Страйк поклав слухавку. Крізь брязкіт решти, що сипалася з таксофону, він слухав голоси двох чоловіків, які знайшли Шарлотту — один голосно розповідав про передозування, викликаючи «швидку», другий кликав Шарлотту на ім’я — аж тут котрийсь із них побачив увімкнений мобільний біля неї і обірвав дзвінок.
55
Про прикрощі кохання і жалі
Чимало є історій з давнини...
Як відома красуня і світська левиця, знайома з купою знаменитостей, та ще й з минулим, повним бунтарства й саморуйнування, Шарлотта віддавна полюбилася таблоїдам. Звісно ж, новину про її нагальну госпіталізацію з психіатричного закладу вони не обійшли увагою.
На шпальтах газет з’явилися статті з численними фото: ось Шарлотті чотирнадцять років (тоді вона втекла з приватної школи, і її шукала поліція), ось вісімнадцять (під руку з зірковим батьком, тричі одруженим пияком), ось двадцять один (з мамою, колишньою моделлю, на коктейльній вечірці), а ось тридцять вісім. На останній вона, прегарна як завше, мляво усміхалася поруч з білобрисим чоловіком, тримаючи на руках новонароджених двійнят; за тло подружжю правила розкішна вітальня. Ніхто не знайшов жодного фото з нею і Кормораном Страйком, але той факт, що колись вони зустрічалися — Шарлотта сама повідомила про це пресі, коли давала інтерв’ю напередодні весілля з Яго Россом,— означав, що про нього теж згадають. «Нагальна госпіталізація», «історія наркотичної залежності», «складне минуле»: таблоїди не казали нічого прямо, але тільки дуже наївний читач не зрозумів би, що йдеться про спробу самогубства. Історія вийшла на друге коло, коли неназване «джерело» з Саймонд-Гаузу повідомило, що майбутню віконтесу Росс буцімто знайшли в кущах за старим літнім будиночком, і лежала вона долілиць.
Респектабельніші видання ставили під сумнів практики захмарно дорогого Саймондс-Гаузу, який (писав «Телеграф») «має репутацію останнього притулку для багатих і впливових. Серед неоднозначних тамтешніх методів лікування — транскраніальна магнітна стимуляція і галюциногенні псилоцибіни (в народі — „чарівні гриби“)». Пристойні газети теж ілюстрували статті фотографіями, тож Робін, яка поспішно читала всі статті, а потім соромилася цього, раз у раз згадувала, якою красунею завжди була колишня Страйкова дівчина.
Страйк жодним словом не обмовився їй про цю історію, а сама Робін не питала. На ім’я Шарлотти було накладено табу з того самого вечора чотири роки тому, коли Робін ще була тимчасовою секретаркою, а Страйк жахливо напився і розповів, що Шарлотта набрехала йому про вагітність від нього. Тепер Робін тільки знала, що Страйк повернувся з Корнволлу дуже замкнутим, і хоча прощання з прахом тітки, понад сумнів, було сумною подією, Робін мимохіть підозрювала, що його похмурий настрій має також і іншу причину.