— І більше ви доктора Бреннера не бачили? — спитав Страйк, коли кашель ущух.
— Та ні,— прохрипіла Бетті Фуллер, стукаючи себе в груди.— Я його регулярно... бачила... щоп’ятниці... кілька місяців... потім.
Вона розповідала це все без жодного жалю. Навпаки, Страйкові здалося, що Бетті Фуллер тішиться з себе.
— І коли це почалося? — спитав Страйк.
— За кілька тижнів... після того... як він мені сраку дивився,— відповіла Бетті Фуллер.— Постукав у двері... з валізкою прийшов... ніби перевірити, як я... сказав, шо хоче приходити регулярно. По п’ятницях... о пів на сьому... а сусідам сказати... шо на огляд... як спитають...
Бетті знову почала дико кашляти. Заспокоївши нарешті гуркіт у грудях, вона продовжила:
— ...і якшо комусь скажу... напустить копів... шо я з нього гроші тягну...
— Тобто він вам погрожував?
— Так,— видихнула Бетті Фуллер не без веселощів,— але він... не намагався... безкоштовно... тож я не... патякала.
— А ви не розповідали про це доктору Бамборо? — спитала Робін.
Бетті скоса глянула на Робін, яка, на погляд Страйка, на тлі ліжка Бетті мала вкрай недоречний вигляд: молода, чиста, здорова. Мабуть, затуманені очі Бетті з набряклими повіками теж оцінили його партнерку в цьому дусі, бо її обурило і питання, і та, що його поставила.
— Та вже... бляха... не сказала. Вона хтіла... шоб я роботу кинула... Бреннер... найлегший клієнт за тиждень.
— Чому? — спитав Страйк.
Бетті знову хрипко засміялася.
— Любив, шоб я... не рухалася... ніби я коматозна... мертва. Дрюкав мене... казав брудні слова... а я прикидалася, шо не чую... ті’ки одного разу,— крізь сміх і кашель додала Бетті,— сирена як задзеленчить... а він в процесі... а я кажу... йому у вухо... «Я мертву не гратиму... якшо горимо... у мене тут діти... за стінкою». Ох він розлютився... виявилося... фальшива тривога.
Вона реготнула, тоді закашлялася.
— Могла доктор Бамборо підозрювати, що доктор Бреннер ходить до вас? — спитала Робін.
— Ні,— сердито відповіла Бетті, знову кинувши на неї косий погляд.— Звідки б вона знала... якшо ні я, ні він їй не казали?
— А Бреннер був з вами,— спитав Страйк,— у той вечір, коли вона зникла?
— Так,— байдуже відповіла Бетті Фуллер.
— Він прийшов і пішов у той самий час, що й завжди?
— Так,— повторила Бетті.
— Він і далі приходив до вас після зникнення доктора Бамборо?
— Ні,— відповіла Бетті.— Поліція... повсякчас у клініці... ні, він більше не приходив... чула... він скоро вийшов на пенсію... Вже вмер, так?
— Так,— кивнув Страйк.
На спотвореному обличчі проступали сліди давнього насильства. Страйк, який сам мав зламаний ніс, був певен, що колись і ніс Бетті мав інакшу форму, не був такий кривий.
— Бреннер колись бив вас?
— Ніколи.
— Поки була... ця домовленість між вами,— провадив Страйк,— ви комусь про неї казали?
— Нє,— відповіла Бетті.
— А коли Бреннер вийшов на пенсію? — спитав Страйк.— Ви часом не розповідали про це такому собі Тюдорові Аторну?
— Ач, розумний! — здивовано засміялася Бетті.— Так, казала Тюдорові... його давно нема... а були разом випивали... з Тюдором. Його небіж... ше десь тут... виріс... бачила його. Дауня,— сказала Бетті Фуллер.
— На вашу думку,— спитав Страйк,— з того, що ви знаєте про Бреннера... він міг скористатися своїм становищем щодо пацієнтки?
Пауза. Молочні очі Бетті роздивлялися Страйка.
— Ті’ки якби вона... у відключці була.
— А інакше ні? — спитав Страйк.
Глибоко вдихнувши кисень з балона крізь покривлений ніс, Бетті відповіла:
— Такі чоловіки... якшо є шось, шо його... справді заводить... він іншого не хоче...
— Він вам давав снодійне? — спитав Страйк.
— Ні,— відповіла Бетті,— не треба було...
— А ви пам’ятаєте,— Страйк перегорнув сторінку в записнику,— соцпрацівницю на ім’я Вілма Бейліс?
— Чорненьку? — спитала Бетті.— Пам’ятаю... а ти ж куриш, га? — спитала вона.— Пахне від тебе... пригости даму,— промовила вона; понівечене тіло згадало, як фліртувати.
— Думаю, це погана ідея,— усміхнувся Страйк.— Ви ж на кисні.
— А пішов ти тоді,— відповіла Бетті.
— Вам подобалася Вілма?
— Хто?
— Вілма Бейліс, соцпрацівниця?
— Вона була... як усі вони,— знизала плечами Бетті.
— Ми нещодавно спілкувалися з доньками місіс Бейліс,— мовив Страйк.— Вони розповіли нам про листи з погрозами, які доктор Бамборо отримувала перед зникненням.
Бетті дихала; провалені груди мужньо працювали для неї, зруйновані легені тихенько сипіли.
— Ви щось знаєте про ці записки?
— Ні,— відповіла Бетті.— Чула... шо таке було. Всі тут чули.
— А від кого чули?
— Та, мабуть, від тої Айрін Булл...
— Тобто ви пам’ятаєте Айрін?
З численними паузами, щоб перевести подих, Бетті Фуллер розповіла, що її молодша сестра вчилася з Айрін Булл в одному класі. Родина Айрін жила неподалік Скіннер-стріт, на Корпорейшн-роу.
— Думала така... шо сере ружами... ота,— сказала Бетті. Вона засміялася, потім знову хрипко закашлялася. Оговтавшись, продовжила: — Поліція їм усім сказала... не патякати... але в тої дівки рот був... такий... усі взнали... про погрози.
— За словами Вілминих доньок,— сказав Страйк, спостерігаючи за реакцією Бетті,— ви знали, хто надіслав ті записки.
— Нє, ніколи,— відповіла Бетті Фуллер, уже не усміхаючись.
— Але ви були певні, що то не Маркус Бейліс?
— Маркує ніколи... хороший був... знаєте, я завжди любила... чорномазих,— відповіла Бетті Фуллер, і Робін опустила погляд на свої руки, щоб Бетті на бачила, як вона скривилася.— Дуже гарний... я б йому дала... і так... ха-ха-ха... високий, великий чоловік,— сумовито додала Бетті,— ще й добрий... нє, він лікарці не погрожував.
— А як ви гадаєте, хто...
— Моя друга... моя Кеті...— провадила Бетті, рішуче оглухнувши,— так її тато був чорномазий... не знаю навіть хто, гумка порвалася... я лишила Кеті, бо люблю... дітей... а їй на мене плювати. На герич сіла! — люто додала Бетті.— Я того лайна не торкалася... надивилася... а вона крала в мене... а я їй кажу, шоб тільки... не в моєму домі...
Бетті боролася з задишкою, насолоджуючись увагою Страйка.
— А Синді хороша,— видихнула вона.— Синді... заходить до мами... Заробляє... добрі гроші...
— Правда? — підіграв Страйк, чекаючи на нагоду.— А де Синді працює?
— Ескорт,— просипіла Бетті.— Така фігура... Вест-Енд... заробляє стільки, шо я не бачила... Араби і хто хочеш... але каже... «Ма, тобі б тепер... не сподобалося... вони всі хочуть тільки... анал»,— Бетті засміялася, закашлялася, а тоді без попередження розвернулася до Робін, що сиділа на краєчку ліжка, і заявила ущипливо: — А от їй... бачте, не смішно... га, не смішно? — спитала вона в шокованої Робін.— Дає... за ресторани і прикраси... а думає... думає, шо просто так... глянь, як скривилася,— просипіла Бетті, вовком дивлячись на Робін,— точно така сама... як та носата соцпрацівниця... ходила тут до нас одна... коли я дивилася за дітьми Кеті... вже нема,— сердито заявила Бетті.— Забрала опіка...
Вона заговорила з гротескною манірністю:
— «Ні, місіс Фуллер... ні, мені цілковито все одно... як саме ви зводите... кінці з кінцями, дами... секс-робота — теж робота...» Отаке кажуть... та ще, бляха, так зверхньо... а самі б хотіли... шоб їхні доньки... це робили? Та дідька лисого,— заявила Бетті Фуллер, і за найдовшу свою промову заплатила шаленим нападом кашлю.
— Синді... стільки коксу нюха,— просипіла Бетті з мокрими очима, коли знову змогла говорити,— шоб не товстіти... Кеті сиділа на геричі... мужик її... змушував працювати... дубасив усю... була вагітна, скинула...
— Дуже прикро це чути,— сказав Страйк.
— На вулиці... тепер... самі діти,— сказала Бетті, і Страйк роздивився крізь її суворий фасад проблиск справжньої тривоги.— П’ятнадцять, чотирнадцять... діти... за моїх часів... ми б їх додому повідводили... нормально, якщо це доросла жінка, але якщо дитина... а ти на що витріщилася? — гаркнула вона до Робін.
— Корморане, я...— сказала Робін, підвелася і показала на двері.
— Так, пішла звідси,— кивнула Бетті Фуллер, із задоволенням дивлячись Робін услід.— Дрючиш її, га? — просипіла вона до Страйка, щойно по Робін зачинилися двері.