— Жінка забрала малу до своєї мами,— сказав Барклей.— Тож я подумав — принесу благу звістку особисто.
Він поклав собі попадум і всівся на бильце дивана на тому боці від Страйка.
— Взнав я, нащо ШМ їздить до Сток-Ньюїнгтону. Все точно як Робін сказала. Готові до такого?
— Що? — спитав Страйк, дивлячись то на Барклея, то на Робін.— Коли це...
— Трохи раніше,— відповіла Робін,— перед зустріччю.
— Подзвонив у двері,— почав розповідати Барклей,— і кажу, що мені її рекомендував ШМ, чи може вона мені допомогти. Довелося поставити ногу в двері, бо хотіла зачинити просто в мене перед носом. Тоді каже: їй ШМ розповів, що його днями один шотландець з Тауерського мосту зняв. От я подумав — чого тягнути,— провадив Барклей.— Кажу, авжеж, це я. Я друг. Ми знаємо, що ви тут робите. Вам краще поговорити зі мною, якщо не хочете лишитися без клієнта. Тоді вона мене пустила.
Барклей надкусив свій коржик.
— Вибачте, з голоду вмираю. І от вона мене завела до дальньої кімнати. А там воно все.
— Що — воно все?
— Гігантський манеж, який вона зібрала з піни й МДФ,— усміхнувся Барклей.— Здоровезний килимок для зміни підгузків. Пакети з дорослими підгузками. Дитячий тальк.
Страйкові на мить відібрало мову. Робін почала сміятися, але швидко припинила, бо було боляче.
— Старий сердега ШМ кінчає, уявляючи себе немовлям. У неї тільки він і ще один клієнт, отой тип зі спортзали. Більше їй не треба, бо ШМ платить добре. Вона їх одягає. Міняє підгузки. Пудрить їм дупки...
— Та ти жартуєш,— сказав Страйк.— Не може такого бути.
— Може,— відповіла Робін, притискаючи до обличчя холодний пакет.— Називається... секунду, зараз...
Вона відкрила на телефоні перелік парафілій.
— Автонепіофілія. «Індивід відчуває збудження, уявляючи себе дитиною».
— І як ти взагалі...
— Я дивилася на літніх людей, яких на візках вивозили з дому опіки,— пояснила Робін.— Моррис сказав, що вони як діти, хтось, мабуть, і в підгузку... і в мене щось клацнуло в голові. Я бачила, як вона купує в супермаркеті тальк і соски, але ми жодного разу не бачили, щоб у тому будинку бували діти. І ще оцей жест, коли вона плескає їх по голівці, ніби то не дорослі чоловіки, а малі діти...
Страйк пригадав, як стежив за менеджером зі спортзали, і той вийшов з будинку Елінор Дін, затуляючи обличчя рукою, ніби мав у роті щось таке, що хотів приховати.
— ...і ті великі коробки з чимось дуже легким усередині,— провадила Робін.
— То памперси для дорослих,— пояснив Барклей.— Що сказати... вона нормальна жінка. Зробила мені чай. Про шантаж вона знає, але є цікавий момент: вони з ШМ не думають, що Мутний справді в курсі, що там діється в її домі.
— Як це?
— Менеджер зі спортзали бовкнув був Мутному, що знає велику рибу з його компанії. ШМ і той тип іноді разом сидять у манежі. Ніби вони разом у яс... у ясл...
Барклей почав дико реготати. Страйк приєднався. Робін притиснула пакет до обличчя і собі засміялася. Десь хвилину всі аж ревли зо сміху, уявляючи, як двоє дорослих чоловіків у підгузках сидять у своєму манежі.
— ...у яслях,— фальцетом договорив Барклей, витираючи сльози.— Хай мене покрасять, чого тільки не буває! Отже, той тюхтій ляпнув Мутному, а Мутний, знаючи, що ШМ зроду не був у спортзалі й живе на іншому кінці Лондона, почав питати — і бачить, що тип якось нервує. Тож Мутний простежив за ШМ. Побачив, як він заходить до Елінор і виходить від неї. І дійшов очевидного висновку: вона повія.
Тоді Мутний заходить до кабінету шефа, зачиняє двері, називає адресу Елінор і каже, що знає, чим він там займається. ШМ мало не обісрався, але ж він не дурний. Він здогадався, що Мутний подумав про звичайний секс, але боїться, що той почне копати. ШМ, бачте, знайшов Елінор в інтернеті, де вона в якомусь кутку даркнету рекламувала свої послуги. ШМ боїться, що Мутний піде шукати, що там насправді, коли він скаже, що йдеться не про секс... і якщо хтось дізнається, чим він там займається, ШМ одна дорога — на Тауерський міст.
— І оце вже геть не смішно,— додав Барклей уже тверезо.— Хлоп зі спортзали тільки пару місяців тому зізнався ШМ і Елінор, що це він бовкнув зайве Мутному. І мало не віку собі готовий вкоротити за те. Елінор прибрала оголошення, але інтернет нічого не забуває, тож користі з того... Найгірше те, що, за словами Елінор зі слів ШМ, Мутний — той ще жевжик. ШМ їй про нього все розповів. Виявляється, що Мутний занюхується коксом просто на роботі, а ще мацає свою секретарку, а ШМ нічого не може зробити, бо боїться. То,— закінчив Барклей,— що робитимемо, га? Скажемо правлінню, що ШМ не влазить у штани, бо в нього під ними памперс?
Страйк не усміхнувся. Він випив чимало віскі, і думати це не допомагало. Першою заговорила Робін.
— Так, ми можемо сказати все правлінню і прийняти, що тим самим зруйнуємо кілька життів... або можемо дати їм розірвати наш контракт, нічого не сказавши, і нехай Мутний далі шантажує ШМ... Або...
— Так,— похмуро мовив Страйк,— ось питання, правда? Де третій варіант, щоб і Мутного вивести на чисту воду, і ШМ не кинувся в Темзу?
— А схоже, що Елінор підтримає ШМ,— спитала Робін у Барклея,— якщо він скаже, що йдеться про адюльтер? Дружина ШМ, звісно, не зрадіє.
— Так-так, Елінор його підтримає,— кивнув Барклей.— Це в її інтересах.
— Я б дуже хотів прищикнути Мутного,— сказав Страйк.— Клієнти будуть дуже раді, якщо ми позбудемося Мутного, а компанію не протягнуть по газетах... а це станеться, якщо дізнаються, що голова правління любить тальк на дупі... Якщо секретарка піддається сексуальним домаганням,— провадив Страйк,— і бачить, як він на роботі нюхає кокс, чого не скаржиться?
— Боїться, що не повірять? — припустила Робін.— Чи боїться втратити роботу?
— А можеш,— звернувся до неї Страйк,— подзвонити Моррису? Він ще має контакти дівчини. А ти, Барклею,— додав Страйк, з третьої спроби підвівся з дивана й рушив до кабінету,— ходи сюди, треба переписати графік на наступний тиждень. Робін не може стежити за людьми, поки в неї такий вигляд, ніби щойно витримала три раунди з Тайсоном Ф’юрі.
Чоловіки зайшли до Страйкового кабінету. Робін лишилася сидіти за столом Пат, думаючи не про те, що розповів їм Барклей, а про ту хвильку до його приходу, коли вони зі Страйком сиділи в напівтемряві. Згадка про те, як Страйк сказав, що вона — його найкращий друг, подарувала відчуття неймовірної легкості — ніби якийсь тягар, про який Робін навіть не знала, зник назавжди.
Якусь мить потішившись цим відчуття, Робін дістала мобільний і подивилася повідомлення, які надіслав Моррис. У першому було одне слово — «лол» — і картинка з написом: «Поліція виявила склад підробної віагри за допомогою службових імпотентів». У другому повідомленні — питання: «Не смішно?»
— Ні,— буркнула Робін.— Не смішно.
Підвівшись, вона набрала Морриса й почала однією рукою прибирати тарілки й коробки, другою тримаючи телефон біля вуха.
— Доброго вечора,— швидко взяв слухавку Моррис.— Дзвониш сказати, що трапився службовий імпотент?
— Ти за кермом? — Робін проігнорувала дотеп.
— Пішки. Будинок для старих щойно зачинили на ніч. Я, власне, неподалік офісу, збираюся підмінити Гатчинса. Він під «Плющем», стежить за бойфрендом міс Джоне.
— Нам треба контакти секретарки Мутного,— сказала Робін.
— Що? Нащо?
— Ми дізналися, чим він шантажує Шефа, але,— вона завагалася, уявивши, скільки жартів на тему ШМ доведеться витерпіти, якщо сказати Моррису, що робить для нього Елінор Дін,— там нічого кримінального, і ніхто не постраждав. Хочемо ще раз поговорити з секретаркою Мутного. Потрібні її контакти.
— Ой, краще до неї не повертатися,— сказав Моррис.— Погана ідея.
— Чому? — спитала Робін, опускаючи порожні упаковки в смітник і стараючись не супитися, бо було боляче.
— Бо... бляха,— сказав Моррис, який зазвичай не лаявся в розмовах з Робін.— Це ж ти сказала, що не треба її чіпати.
За спиною Робін у кабінеті Барклей засміявся у відповідь на щось, що сказав Страйк. Втретє за вечір Робін відчула біду.