Очікувано, найгірше прийняла звістку про раптове звільнення Морриса Пат. Страйк повідомив їй новину вранці в понеділок, коли детектив і секретарка зіштовхнулися на порозі: він виходив, Пат — заходила. Обоє саме чекали на свою дозу нікотину: Пат дістала електронну цигарку, яку курила на роботі, Страйк витягнув пачку цигарок, якими зазвичай не димів у офісі.
— Доброго ранку,— привітався Страйк.— Я вам лишив на столі записку, треба зробити дещо, поки мене немає. Робін прийде о десятій. А...
Він уже відійшов, але повернувся.
— ...порахуйте зарплату Морриса до п’ятниці й перекажіть, будь ласка, на його рахунок. Він уже не прийде.
Страйк не став чекати на реакцію, тож на повну силу розчарування секретарки вилилося на Робін, коли вона прийшла до офісу о десятій. Пат слухала радіо, але вимкнула його, щойно Робін натиснула клямку дверей.
— Доброго ранку. А чому... ой, що в тебе з обличчям? — спитала Пат.
За два дні обличчя Робін мало ще гірший вигляд, ніж у суботу. Набряк зменшився, але навколо очей виступили сіро-червоні плями.
— Та випадково налетіла обличчям на дещо,— відповіла Робін, скидаючи пальто й вішаючи його на гачок.— Тож цього тижня на стеження я не виходжу.
Вона дістала з сумки книжку й пішла до чайника. В метро сьогодні всі на неї потай поглядали, і це було не дуже приємно; але говорити Пат, що винний лікоть Страйка, Робін не хотіла, щоб по можливості не підживлювати її антипатію до свого партнера.
— Чому Сол уже не прийде? — спитала Пат.
— Не впорався з роботою,— відповіла Робін, не обертаючись до Пат, і взяла з полиці два горнятка.
— Про що ти? — обурилася Пат.— Він викрив того чоловіка, що зраджував дружині з нянькою. І всі папери вчасно заповнював... на відміну від того юродивого шотландця.
— Знаю,— відповіла Робін.— Але з нього був кепський командний гравець, Пат.
Пат затягнулася нікотиновою парою і насупилася.
— Отой,— кивнула вона на стілець, на якому зазвичай сидів Страйк,— міг би в Морриса дечого повчитися!
Робін чудово розуміла, що не Пат вирішувати, кого партнери беруть на роботу, а кого виганяють; але, на відміну від Страйка, вона вважала, що Пат як член їхньої маленької команди заслуговує знати правду.
— Його не Корморан вирішив звільнити,— сказала вона, розвернувшись до секретарки,— то я так захотіла.
— Ти! — здивувалася Пат.— Я думала, ви одне одному подобаєтеся!
— Ні. Він мені не подобався. Серед іншого, він на Різдво надіслав мені фото свого ерегованого прутня.
На зморшкуватому обличчі Пат проступив майже комічний шок.
— П... поштою?
Робін засміялася.
— У різдвяній листівці? Ні. В есемесці.
— А ти не...
— Чи я про це просила? Ні,— відповіла Робін уже без усмішки.— Пат, він неадекватний.
Робін розвернулася до чайника. Закоркована пляшка горілки так і стояла біля раковини. Коли погляд Робін упав на неї, згадалася ідея, яка спала їй на думку в суботу,— а тоді Моррис її схопив. Поставивши перед секретаркою її каву, Робін понесла своє горня і книжку, яку дістала з сумки, до кабінету. Пат гукнула услід:
— Мені оновити графіки, чи ти сама?
— Я зроблю,— озвалася Робін і зачинила двері, а потім подзвонила Страйкові.
— Доброго ранку,— привітався він, швидко взявши слухавку.
— Привіт. Я тобі забула сказати, що надумала в суботу.
— Кажи.
— Щодо Глорії Конті. Чому вона блювала у ванній на барбекю у Марго, якщо Оукден не підливав горілку в пунш?
— Бо він брехло і насправді підливав? — припустив Страйк. Він ішов тим самим майданом в Ізлінгтоні, де Робін стояла вахту в п’ятницю, але просто зараз спинився і шукав цигарки, дивлячись на огороджений сад, нині безлюдний. Клумби, густо порослі фіолетовими братками, здавалися оксамитовими плащами, розкладеними на мокрій траві.
— А може, вона була вагітна? — сказала Робін.
— Я думав,— сказав Страйк, підкуривши цигарку,— що таке буває тільки вранці, хіба ні?..
Щойно він це сказав, як Страйкові згадалася вагітна дружина давнього друга з армії, яку забрали до лікарні, бо вона блювала цілодобово.
— Коли моя кузина була вагітна, вона блювала в будь-який час,— сказала Робін.— Не терпіла деяких запахів. А Глорія взагалі була на барбекю.
— Точно,— погодився Страйк і раптом згадав дивне враження, яке в нього виникло під час розмови з сестрами Бейліс. Теорія Робін здавалася вірогіднішою, ніж його власна; і якщо Робін має рацію, то його здогад блякне.
— Отже,— сказав він,— ти гадаєш, що то Глорія...
— ...робила аборт у клініці на Брайд-стріт? Так,— відповіла Робін.— А Марго допомогла їй усе влаштувати. Айрін казала, що Глорія багато часу проводила у Марго в кабінеті, пам’ятаєш? Лишивши її саму в реєстратурі?
Кущ бузку в саду пахнув так сильно, що Страйк відчував аромат навіть крізь цигарковий дим.
— Гадаю, ти можеш мати рацію,— повільно сказав Страйк.
— Я також думаю, що це пояснює, чому...
— Чому Глорія не хоче з нами розмовляти?
— Так. Це травматичний спогад, а ще, можливо, її чоловік не в курсі цієї історії,— відповіла Робін.— Де ти зараз?
— В Ізлінгтоні,— відповів Страйк.— Спробую зробити підхід до Гнійного Риччі.
— Що? — сполохалася Робін.
— Я думав про це цілі вихідні,— сказав Страйк, який, на відміну від Робін, не відпочивав, а стежив за Мутним і бойфрендом міс Джоне.— Минуло майже десять місяців з наших дванадцятьох, а ми досі нічого не маємо. Якщо в нього деменція, то шансів нуль, але як знати — може, я з нього щось добуду. Може, він,— додав Страйк,— навіть радий буде згадати старі добрі часи...
— А якщо дізнаються його сини?
— Він не говорить — чи говорить мало. Я ставлю на те, що він не зможе їм розповісти про мій візит. Слухай,— мовив Страйк, не поспішаючи класти слухавку, бо хотів докурити й міг у цей час поговорити з Робін,— я точно тобі кажу, Бетті Фуллер вважає, що Марго вбив він. Так само думав і Тюдор Аторн; він це казав небожу. А вони обоє були в курсі місцевих пліток і новин криміналу.
Я все думав про те, що сказав Шпеник, коли я розповів йому про зникнення Марго. «Професіонали працювали». Якщо подивитися на це об’єктивно,— додав Страйк, у якого лишився останній сантиметр цигарки,— справді здається майже неможливим, що вона зникла абсолютно безслідно... хіба що тільки це зробив досвідчений спеціаліст.
— Крід мав удосталь досвіду,— тихо сказала Робін.
— Знаєш, що я робив учора ввечері? — спитав Страйк, ігноруючи це зауваження.— Шукав у інтернеті метрику Кари Вулфсон.
— Навіщо? А,— здогадалася Робін, і Страйк почув, що вона усміхнулася,— знак Зодіаку?
— Так. Знаю, що це порушує правило можливості перед мотивом,— додав він, не даючи Робін про це нагадати,— але мені спало на думку, що хтось міг розповісти Марго про вбивство Кари. Лікарі багато знають, правда? Бувають у різних людей, чують конфіденційні речі. Вони — ніби священики. Знають чужі таємниці.
— Ти дивився, чи Кара не Скорпіон,— сказала Робін. Це було твердження, не питання.
— Саме так. І думав, чи не прийшов Риччі на ту вечірку, щоб сказати своїм гевалам, котра жінка їм потрібна.
— І?
— Що «і»?
— Була Кара Скорпіоном?
— Ні. Вона Тілець — сімнадцяте травня.
Страйк почув, що Робін гортає сторінки.
— Тоді за Шмідтом вона має бути...— Робін на мить замовкла,— Китом, тобто Цетусом.
— Гм,— сказав Страйк, який саме закурив.— Що ж, побажай мені удачі. Я іду туди.
— Удачі...
— Корморан Страйк! — гукнув радісний голос у нього за спиною.