— Ми не знаємо, чи то були квіти,— буркнула Робін у свою чашку.
«Бувають, Страйку, й інші подарунки».
— Ну, тоді цукерки. Суть від того не змінюється. Важче зрозуміти, чому з радарів зникли Сатчвелл і Конті,— додав Страйк, потираючи неголене підборіддя.— Преса доволі швидко втратила до них цікавість. А якби Конті просто взяла прізвище чоловіка, ти б легко знайшла її в інтернеті. Глорій Конті навряд чи так само багато, як Аманд Байт.
— Я подумала, що вона могла виїхати до Італії,— сказала Робін.— Гі батька звали Рикардо. Може, має там родичів. Я написала кільком Конті з «Фейсбуку», але ті, що озвалися, Глорії не знають. Я кажу, що проводжу дослідження генеалогій, бо боюся, що вона не відповість, якщо одразу згадати Марго.
— Це ти правильно,— кивнув Страйк, досипаючи в чай цукру.— Так, Італія — це слушна ідея. Вона була молода, може, вирішила змінити декорації. А от зникнення Сатчвелла — дивина. З фото не скажеш, що то полохливий чоловік. Він мав би десь випливти зі своїми картинами.
— Я шукала на виставках, на аукціонах, у галереях. Але враження таке, що він у повітрі розчинився.
— Ні, в мене трохи прогресу таки є,— мовив Страйк, доїв сандвіч і дістав записник.— Коли сидиш у лікарні, можна на диво плідно попрацювати. Я знайшов чотирьох живих свідків, один уже згодився поговорити: Грегорі Талбот, син Білла, який з’їхав з глузду й почав малювати пентаграми в звітах. Я назвався, пояснив, на кого працюю, і Грегорі виявився не проти поговорити. Іду до нього в суботу, якщо хочеш — приєднуйся.
— Не можу,— засмутилася Робін.— У Морриса й Енді сімейні справи, ми з Барклеєм взяли вихідні на себе.
— А,— озвався Страйк,— шкода. Так, ну я ще знайшов двох жінок, які працювали разом з Марго в клініці,— провадив він, гортаючи записник.— Медсестра Дженіс зберегла прізвище від першого шлюбу, і це допомогло її знайти. Адреса, яку дав мені Ґупта, застаріла, але я її відстежив звідти. Живе на вулиці Найтинґейл-Ґров у Гізер-Ґріні. А Айрін Булл тепер стала місіс Айрін Гіксон. Вона вдова успішного забудовника. Живе в Гринвічі на Серкус-стріт.
— Ти їм дзвонив?
— Вирішив спершу написати,— відповів Страйк.— Жінки немолоді, обидві мешкають самі... Я сказав, хто ми і хто нас найняв, тож вони матимуть час перевірити, чи ми не шахраї, може, зв’яжуться з Анною.
— Гарний план,— схвалила Робін.
— Так само вчиню з Уною Кеннеді, подругою, яка того вечора чекала на Марго в пабі, щойно впевнюся, що не помилився. Анна казала, що вона живе у Вулвергемптоні, але цю жінку я знайшов у Анику. За віком підходить, зараз на пенсії, але вона була вікарієм.
Робін насмішило обличчя Страйка, на якому змішалися недовіра й відраза.
— А що не так з вікаріями?
— Та нічого,— відповів він і за мить додав,— аж такого. Але в шістдесяті Уна працювала в «Плейбої». На тому фото з Марго поруч стоїть саме вона — в газетах підписано. Ти не думаєш, що перетворення плейбоївської кролички на вікарія — дивна історія?
— Цікавий життєвий шлях,— визнала Робін,— але перед тобою тимчасова секретарка, яка тепер працює детективом. І щодо Уни,— додала вона, діставши з сумки «Демона з Райського парку» і розгорнувши книжку.— Хотіла тобі дещо показати. Ось,— вона простягнула книжку Страйкові.— Прочитай те, що я обвела олівцем.
— Та я вже всю книжку прочитав,— запротестував Страйк.— Про який саме...
— Будь ласка,— попросила Робін,— просто почитай те, що я обвела.
Страйк витер руки паперовою серветкою, взяв у Робін книжку й зачитав абзаци, які вона відмітила.
Незадовго до зникнення Марго Бамборо записалася в приватний пологовий будинок на Брайд-стріт в Ізлінгтоні, де в 1974 році робили таємні аборти.
Цей пологовий будинок зачинився в 1978 році; архівів, де зазначалося б, чи зробили Бамборо операцію, не збереглося. Однак автор книжки «Що ж сталося з Марго Бамборо?» натякає на те, що її іменем могла скористатися подруга. Він відзначає, що ця жінка (ірландка й теж колишня плейбоївська кроличка), з якою Бамборо буцімто планувала зустрітися того вечора, мала всі причини підтримувати версію про зустріну пабі навіть після смерті Бамборо.
До пологового будинку на Брайд-стріт усього вісім хвилин пішки від підвалу Денніса Кріда на Ліверпуль-роуд. Таким чином, лишається імовірність, що Марго Бамборо не збиралася того вечора до пабу і збрехала, щоб захистити себе чи подругу, тож і викрасти її могли не в Клеркенвеллі, а неподалік оселі Кріда біля Райського парку.
— Що за!..— вигукнув Страйк, ніби громом уражений.— У моїй книжці про це жодного слова! У тебе тут три додаткові абзаци.
— Я так і подумала, що ти міг цього не читати,— задоволено кивнула Робін.— У тебе навряд чи перше видання, а в мене — перше. Ось, дивися,— додала вона та прогорнула книжку, яку Страйк так і тримав у руках, на кінцеві сторінки.— Бачиш примітку? «Що ж сталося з Марго Бамборо?», К. Б. Оукден, 1985 р. Тільки ця книжка так і не побачила полиць,— додала Робін.— Пішла на макулатуру. Автор оцього,— вона постукала по «Демону з Райського парку»,— видно, читав сигнальний примірник. Я трохи покопала,— провадила Робін.— Усе це сталося в доінтернетну добу, але я знайшла кілька згадок про ту книжку — в юридичних статтях про наклеп і призупинення публікації. Рой Фіппс і Уна Кеннеді подали спільний позов проти К. Б. Оукдена й виграли справу. Книгу Оукдена вилучили, а «Демона з Райського парку» швидко передрукували, вирізавши образливий шматок.
— Оукден? — перепитав Страйк.— То не...
— ...син Дороті, секретарки в клініці. Саме так. Повне ім’я: Карл Брайс Оукден. Знайшла, що він жив у Волтемстоу, але він звідти виїхав, і сліду я поки що не знайшла.
Страйк перечитав пасаж про пологовий, а тоді сказав:
— Якщо Фіппс і Кеннеді домоглися вилучення книжки, то, мабуть, переконали суддю, що написане там — брехня частково чи повністю.
— Це ж треба вигадати таку брехню, правда? — спитала Робін.— Мало того, що він заявив, що Марго зробила аборт, то ще натякнув, що аборт зробила Уна та прикривала Марго того вечора...
— Дивно, що юристи це не зупинили ще на етапі публікації,— сказав Страйк.
— Книжку Оукдена видало маленьке видавництво,— пояснила Робін.— Я їх теж пошукала. Невдовзі після вилучення його книжки вони пішли з бізнесу. Можливо, вони взагалі не переймалися юридичними питаннями.
— Самі собі нашкодили,— мовив Страйк,— але якщо тільки це не прикре самогубство, навряд чи все там аж повністю вигадане. Якесь же підґрунтя в цього було. Оцей тип,— Страйк підняв «Демона з Райського парку»,— був серйозним журналістом. Він не став би спиратися на щось бездоказове.
— А в нього ми можемо спитати? Чи він теж...
— ...помер, так.
Страйк на мить замислився, тоді провадив:
— Запис був, вочевидь, на ім’я Марго. Питання в тому, чи це вона зробила операцію, чи хтось скористався її іменем, не питаючи дозволу.
Страйк перечитав перші рядки уривка.
— Дати запису немає. «Незадовго до зникнення...» Розпливчасте формулювання. Якби призначено було на день зникнення, автор так би й написав. Це була б велика новина, поліція точно зацікавилася б. А з цим «незадовго до зникнення» думай що хочеш.
— Але ж це все одно збіг? — спитала Робін.— Те, що вона записалася до клініки неподалік будинку Кріда?
— Так,— відповів Страйк, а тоді замислився.— Взагалі не знаю. Чи збіг? Багато було клінік, де робили аборти, у Лондоні в 1974 році?
Він віддав книжку Робін і провадив:
— Може, саме тому Рой Фіппс так не хотів, щоб донька розмовляла з Уною Кеннеді. Не хотів, щоб дівчина-підліток дізналася, що мати вирішила не народжувати її брата чи сестру.
— Я теж про це подумала,— погодилася Робін.— Справді вийшла б жахлива новина. Особливо в світлі того, що вона більшу частину життя боялася, що мама її просто покинула.
— Треба спробувати роздобути «Що ж трапилося з Марго Бамборо?»,— сказав Страйк.— Якщо вже книжку надрукували, мали залишитися примірники. Автор, мабуть, щось комусь розсилав, наприклад, на рецензування.