Дженіс спробувала щось заперечити, але Айрін не дала їй і слова мовити.
— Так і було, Джен! У неї брат торгував наркотиками, вона сама мені розповідала! Може, ту капсулу вона й не з Бреннерової шафи взяла! Може, їй брат дав. Глорія ненавиділа Бреннера. Так, то був неприємний старигань, завжди до нас прискіпувався. Й одного разу Глорія мені сказала: «А ти уяви, як з ним жити під одним дахом. На місці його сестри я б його отруїла». Марго це почула й насварила її, бо поруч були пацієнти, а ще професійна етика забороняє таке казати про лікарів. Тож я вважаю, що Марго нічого не зробила через капсулу в Бреннера в чашці, бо знала, хто це зробив, і не хотіла проблем для своєї підопічної. Глорія, бачте, була її проектом! Вона половину робочого часу сиділа в Марго в кабінеті та слухала про фемінізм, а я тим часом гарувала за двох. Марго тій Глорії навіть убивство спустила б з рук. Нічого не хотіла знати.
— Не знаєте, де тепер Глорія? — спитав Страйк.
— Гадки не маю. Вона пішла невдовзі після зникнення Марго,— відповіла Айрін.
— Коли вона пішла з клініки, я її більше не бачила,— сказала Дженіс, якій явно було ніяково,— але, Айрін, я думаю, шо не можна отак розкидатися звинуваченнями...
— Зроби ласку,— раптом сказала подрузі Айрін, поклавши руку на живіт,— принеси мені ліки. Вони на холодильнику. Щось мені зле. Може, хтось хоче чаю чи кави, якщо Джен уже йде на кухню?
Дженіс без нарікань підвелася, зібрала порожні чашки, склала все на тацю і вийшла на кухню. Робін відчинила для неї двері, Дженіс вдячно усміхнулася. Коли стихли її кроки по м’якому ковроліну, Айрін без усмішки промовила:
— Бідолашна Джен. У неї жахливе життя. Дитинство — чистий Діккенс. Ми з Едді їй допомагали грошима, коли Бітті від неї пішов. Вона себе називає місіс Бітті, хоча вони навіть не були одружені,— додала Айрін.— Просто жахливо. Ще й дитину народили. Я так розумію, що Бітті дитини не хотів і тому пішов. А от Ларрі... він був, звісно, тупуватий,— Айрін засміялася,— але її обожнював. Попервах Джен, мабуть, думала, що може собі й когось кращого знайти... Ларрі працював на Едді, щоб ви собі розуміли, не в керівництві, простий будівельник... Але врешті-решт вона зрозуміла. Знаєте, не кожний чоловік візьме чужу дитину...
— Місіс Гіксон, а розкажіть про листи з погрозами, які надсилали Марго.
— О, звісно, звісно,— просяяла Айрін.— То ви мені вірите, так? Бо поліція не вірила.
— У свідченнях ви казали, що листів було два, правильно?
— Правильно. Першого я б і не розпечатувала, але Дороті не було на місці, а доктор Бреннер сказав проглянути пошту. Насправді Дороті завжди була на роботі, але тут її сину видаляли гланди. Такий був балуваний! Я тільки тоді й бачила її засмученою, як їй треба було везти малого до лікарні. То була залізна жінка... але самі розумієте, вдова, крім сина, нічого в житті не має.
Повернулася Дженіс із повними чайником і кавником. Робін підвелася і допомогла їй з важкою тацею. Дженіс пошепки, щоб не заважати Айрін говорити, подякувала.
— Що саме було написано в листі?
— О, вже стільки років минуло,— промовила Айрін. Дженіс передала їй пачку пігулок для травлення, і Айрін злегка усміхнулася, але не подякувала.— Але дещо пригадую...— вона почала діставати пігулки з блістера.— Ану, що ж там було... пам’ятаю, що дуже грубі речі. Марго там називали словом на літеру «П», точно пам’ятаю. Писали, що вона горітиме в пеклі.
— Лист був друкований?
— Ні, написаний від руки,— відповіла Айрін і проковтнула пару пігулок, запивши чаєм.
— А що було в другому листі? — спитав Страйк.
— Я не знаю, що там було написано. Я просто заходила до кабінету Марго й бачила листа в неї на столі. Почерк був той самий, я одразу його впізнала. Видно було, що Марго не зраділа, коли я його побачила. Зім’яла записку й викинула в смітник.
Дженіс роздала всім чай і каву. Айрін взяла собі ще одне шоколадне печиво.
— Мабуть, про це ви нічого не знаєте,— почав Страйк,— але все одно спитаю, чи були якісь підставити вважати, що Марго була вагітна, коли...
— Звідки ви знаєте про це? — спитала Айрін, ніби громом уражена.
— Тобто вона була вагітна? — запитала Робін.
— Так! — відповіла Айрін.— Розумієте... Джен, та не дивися на мене так... я прийняла дзвінок з пологового будинку, коли вона була на виклику! Вони подзвонили в клініку та спитали підтвердження: чи прийде вона завтра...— Айрін перейшла на шепіт,— на аборт!
— Тобто вам по телефону сказали, на яку процедуру вона записана? — спитала Робін.
Айрін на мить знітилася.
— Та... власне, ні... власне... я цим не пишаюся, але я передзвонила в клініку. З чистої цікавості. В юності чого ми тільки не робили?
Робін сподівалася, що її усмішка у відповідь вийшла щирішою, ніж усмішка Айрін.
— Місіс Гіксон, а коли це було, не пам’ятаєте? — спитав Страйк.
— Перед її зникненням. Десь за місяць, здається.
— До чи після анонімок?
— Я не... Здається, після,— відповіла Айрін.— Чи до? Ні, не пам’ятаю...
— Ви з кимсь говорили про цей дзвінок з пологового?
— Тільки з Джен, і вона мене насварила. Так, Джен?
— Я знаю, шо ти нічо’ поганого не хтіла,— пробурмотіла Дженіс,— але конфіденційність пацієнтів...
— Марго не була нашою пацієнткою. Це інше.
— І ви не розповідали про це поліції? — спитав Страйк.
— Ні,— відповіла Айрін,— бо я... я ж не мала про таке знати, правда? Та й хіба воно мало стосунок до її зникнення?
— Ви комусь розповідали про це, крім місіс Бітті?
— Ні,— дещо агресивно відповіла Айрін,— бо... Та як би я розповіла: коли працюєш у клініці, то вчишся тримати язика за зубами. Я ж не маю права ходити й розпатякувати чужі секрети? Я працюю в реєстратурі, бачу чужі історії хвороби, але про таке не можна говорити. Я вміла берегти секрети, така вже в нас робота...
Страйк з незворушним обличчям записав у нотатник: «Надто активно заперечує».
— Маю ще одне питання, місіс Гіксон, можливо, дещо особисте,— сказав він, звівши очі від записника.— Я чув, що у вас із Марго було якесь непорозуміння на святкуванні Різдва.
— О,— Айрін спала з лиця,— це. Так... розумієте...
Коротка пауза.
— Я сердилася через те, як вона повелася з Кевіном, сином Джен. Джен, ти ж пам’ятаєш?
Дженіс збентежилася.
— Та звісно ж, пам’ятаєш,— сказала Айрін, знову плескаючи подругу по руці.— Коли вона взяла його до свого кабінету й почала своє ля-ля-ля.
— А,— промовила Дженіс. На мить Робін здалося, що цього разу Дженіс дуже сильно розгнівалася на подругу.— Але...
— Ти ж пам’ятаєш,— кинула на неї сердитим оком Айрін.
— Я... так,— кивнула Дженіс.— Так, я тоді сильно розсердилася.
— Джен не пускала його до школи,— пояснила Страйкові Айрін.— Так, Джен? Скільки йому було, шість? А тоді...
— Що саме сталося? — спитав Страйк у Дженіс.
— У Кева болів живіт,— сказала Дженіс.— Запалення хитрості. Сусідка, яка іноді за ним дивилася, прихворіла...
— Ну, Джен і привела Кевіна на роботу,— перебила Айрін.
— Можливо, місіс Бітті розкаже, як усе було? — спитав Страйк.
— Ой... Так, звісно! — відповіла Айрін і зі стражденним виглядом поклала руку на живіт.
— Отже, особа, в якої ви лишали сина, захворіла? — нагадав Страйк, звертаючись до Дженіс.
— Так, але я мала йти на роботу, тож узяла Кева з собою і дала йому розмальовку. Пішла перевдягатися, його лишила в приймальні. Айрін і Глорія за ним наглядали. А тоді Марго... вона запросила його до себе в кабінет і оглянула... роздягала й усе таке. Вона знала, шо це мій син, і знала, чого я взяла його на роботу, і все одно дозволила собі... Не брехатиму, я розлютилася,— тихо додала Дженіс.— Ми мали розмову. Я їй сказала: «Ви мали просто дочекатися, поки я повернуся, і тоді оглянути його в моїй присутності». І маю сказати, шо після цього Марго дала задній хід і вибачилася.
Айрін була надулася, але Дженіс її зупинила:
— Ні, Айрін, вона таки вибачилася, сказала, шо я права й не можна було його оглядати без мене, але він схопився за живіт, і вона не стрималася. Вона не хтіла нічого поганого. Просто іноді Марго...