— Наявність брата-злочинця не робить людину теж злочинцем.
— Погоджуюся, але тепер я ще більше хочу знайти Глорію. Оце справді «особа, в якій зацікавлене слідство»... Плюс ще той аборт,— додав Страйк.— Якщо Айрін каже правду про дзвінок з пологового щодо підтвердження процедури...
— Якщо! — наголосила Робін.
— Думаю, вона не збрехала,— відповів Страйк.— Але причина протилежна історії про пігулку в Бреннера в чаї. Ця брехня була б завелика. Люди не вигадують таких речей. Плюс Айрін ще тоді розповіла про аборт Дженіс, і їхня суперечка про конфіденційність теж схожа на правду. Та й К. Б. Оукден не міг узяти аборт зі стелі. Я не здивуюся, якщо йому підказала Айрін. Вона схожа на жінку, яка не проґавить шансу попліткувати.
Робін не відповіла. З можливою вагітністю вона зіткнулася всього один раз і досі пам’ятала, яке полегшення відчула, коли виявилося, що вагітності немає — і не доведеться мати справу з чужими людьми, витримувати нові інтимні процедури, знову терпіти біль і кров.
Як воно — зробити аборт від власного чоловіка? Чи могла Марго піти на це, вже маючи вдома сестру тієї ненародженої дитини? Які думки роїлися в її голові за місяць до зникнення? Може, вона, подібно до Талбота, тихо з’їжджала з глузду? За останні кілька років Робін дізналася, що люди можуть бути загадкою навіть для тих, хто нібито добре їх знає. Подружня зрада і двоєженство, збочення і фетиші, крадіжки і шахрайство, переслідування і домагання: Робін втратила лік таємним життям, у які встигла зазирнути. При тому вона не почувалася вищою за тих обдурених і підозріливих, що приходили до агенції, жадаючи правди. Хіба вона сама не думала, що знає свого чоловіка мов облупленого? Сотні ночей вони лежали переплетені, мов сіамські близнюки, шепотіли зізнання, сміялися в темряві. Робін прожила поруч з Метью мало не половину життя — і тільки знайшовши в ліжку тверду й сяйливу діамантову сережку, зрозуміла, що Метью мав ще й інше життя і не був — можливо, не був ніколи — тим, за кого вона його мала.
— Ти не хочеш думати, що Марго зробила аборт,— сказав Страйк, правильно визначивши бодай часткову причину мовчання Робін. Вона не відповіла, натомість спитала:
— Її подруга Уна тобі не відповіла, так?
— А я тобі не казав? — здивувався Страйк.— Ні, я вчора отримав листа. Вона таки вікарій на пенсії і буде рада з нами зустрітися, коли приїде до Лондона перед Різдвом. Про конкретну дату ще не домовилися.
— Чудово,— відповіла Робін.— Я б дуже хотіла поговорити з людиною, яка справді прихильно ставилася до Марго.
— Ґупта їй симпатизував,— заперечив Страйк.— І Дженіс, вона ж сама сказала.
Робін розкрила другий пакет з чипсами.
— Саме такого й чекаєш, правда? — сказала вона.— Що після того, що сталося, люди принаймні вдаватимуть, що симпатизували Марго. Але Айрін не стала прикидатися. Тобі не здається, що це якось... надмірно — тримати таку образу... зважаючи на те, що минуло сорок років? Вона аж затялася. Ти не думаєш, що було б... не знаю, якось розумніше...
— Сказати, що вони дружили?
— Так... хоча Айрін, можливо, усвідомлювала, що надто багато свідків може сказати, що вони не дружили. А що думаєш про ті анонімки? Правда чи ні?
Страйк почухав підборіддя.
— Гарне питання. Айрін явно приємно було повідомити, що Марго назвали «словом на літеру ,,П“», але обіцянку горіти в пеклі вона навряд чи здатна вигадати. Вона б радше придумала щось типу «зверхньої суки».
Страйк знову дістав записник і переглянув нотатки, зроблені під час допиту.
— Що ж, ці зачіпки в будь-якому разі треба перевірити. Ти візьми Чарлі Рамеджа й Лемінгтон-Спа, а я пошукаю щось про Аплторпа, який сидів на бенику.
— От ти знову,— сказала Робін.
— Що саме?
— Коли ти кажеш про амфетамінову залежність, то посміхаєшся. Що тут веселого?
— А...— знову посміхнувся Страйк.— Та просто згадав дещо, що чув від дядька Теда. Дивилася «Перехрестя»?
— Що за «Перехрестя»?
— Вічно забуваю, наскільки ти молодша за мене,— відповів Страйк.— Мильна опера. Там був персонаж Бенні — або Беник, як його називали. Він був... зараз скажуть «людина з особливими потребами». Простакуватий. Завжди ходив у вовняній шапці. Свого роду культовий персонаж.
— І ти подумав про нього? — здивувалася Робін, який це не здалося смішним.
— Ні, але тобі треба про нього знати, щоб зрозуміти те, що я скажу далі. Мабуть, ти чула про Фолклендську війну.
— Страйку, я молодша за тебе, але в школі вчилася.
— Так-так. Власне, коли на Фолклендські острови зайшли британські війська — Тед там був у 1982 році,— то місцевих наші називали «бениками» на честь цього персонажа з «Перехрестя». Коли про це дізналося командування, то заборонило називати бениками «людей, яких ми звільнили». Так їх почали,— продовжував Страйк,— називати «алежами».
— Алежами? Що це таке — алежі?
— «Але ж беники»! — пояснив Страйк і почав реготати. Робін теж засміялася, але скоріше через те, як смішно було Страйкові. Коли він відреготався, обоє кілька секунд дивилися на річку, пили (Страйк ще курив), а тоді він сказав:
— Я напишу в міністерство юстиції. Проситиму дозволу зустрітися з Крідом.
— Серйозно?
— Треба хоч спробувати. Поліція завжди вважала, що Крід убив більше жінок, ніж відомо,— чи як мінімум робив замахи. У його будинку знайшли предмети одягу та прикраси, власниці яких лишилися невідомими. Те, що у зникненні Марго всі вважають винним Кріда...
— ...не означає, що він цього не робив,— закінчила Робін, чудово розуміючи хворобливу логіку.
Страйк зітхнув, потер обличчя, не випускаючи з рота цигарки, а тоді додав:
— Хочеш побачити, наскільки божевільним був Талбот?
— Показуй.
Страйк дістав зі внутрішньої кишені пальта записник у шкіряній обкладинці й передав Робін. Вона розгорнула записник і мовчки погортала сторінки.
Всюди були дивні малюнки, діаграми. Почерк — дрібний і педантично-охайний, але слова зливаються докупи. Багато підкреслених чи обведених фраз і символів, знову та знову — пентаграми. А ще сторінки рясніли іменами, не пов’язаними зі справою: Кроулі, Леві, Адамс, Шмідт.
— Хух,— тихо вимовила Робін, зупинившись на особливо рясно замальованій сторінці. У центрі була голова козла, яка злостиво дивилася на неї третім оком.— Глянь на це...
Вона придивилася до малюнка.
— Тут астрологічні символи.
— Що-що там? — перепитав Страйк, і собі приглядаючись до сторінки.
— Оце Терези,— показала Робін на символ внизу сторінки.— Це мій знак, колись мала брелок з ним.
— Він ще й астрологію приплів? — здивувався Страйк і потягнув записник до себе. Вираз обличчя в нього став такий гидливий, що Робін знову засміялася.
Страйк проглянув сторінку: так, Робін мала рацію. Але кола довкруж голови козла повідомили йому ще дещо.
— Талбот склав повний гороскоп на день і час, коли Марго зникла,— сказав він.— Ось, глянь на дату. Одинадцяте жовтня 1974 року. Шоста тридцять вечора... бляха-муха, астрологія! Зовсім з дуба впав.
— А твій знак який? — спитала Робін, пробуючи згадати.
— Гадки не маю.
— Ой не бреши,— відповіла Робін.
Страйк аж здивувався такій реакції.
— Не прикидайся! — повторила вона.— Всі знають свій знак зодіаку. Не прикидайся, що вищий за це.
Страйк сторожко усміхнувся, тоді як слід затягнувся цигаркою і відповів:
— Стрілець, Скорпіон в асценденті, Сонце в першому Домі.
— Ти...— Робін почала сміятися.— Ти це щойно вигадав чи все по правді?
— Яке там по правді,— відповів Страйк.— Там правди ні крихти. Але так. Це — мій натальний гороскоп. Так, годі іржати! Згадай, ким була моя мама. Вона ці бздури обожнювала. Одна з її подруг прорахувала мій гороскоп, коли я народився. Мав би одразу зрозуміти, що воно таке,— додав він, показуючи на малюнок козла.— Але я не прочитав цих нотаток як слід, не мав часу.
— То що означає сонце в першому домі?
— Нічого воно не означає, то маячня.
Робін бачила: Страйк не хоче визнавати, що все пам’ятає,— і їй стало ще смішніше. Страйк — зачеплений за живе й водночас потішений — буркнув: