Робін увімкнула світло й підняла речі, які скинула з тумбочки, поки шукала телефон: порожню склянку (на щастя, не розбилася) і тоненьку брошурку під назвою «Що ж сталося з Марго Бамборо?» автора К. Б. Оукдена. Робін забрала її з пошти вчора вранці й уже встигла прочитати.
Страйк ще не знав, що їй вдалося роздобути цю книжку; Робін чекала на нагоду показати йому її. Мала й інші новини про Бамборо, але нині — мабуть, через страшну виснаженість — приємне передчуття того, як вона це все розповість, зникло. Зрозумівши, що вже не засне, Робін підвелася з ліжка.
У душі Робін з подивом зрозуміла, що плаче.
«Та ну, це смішно. Ти ж навіть не хочеш дітей. Заспокойся».
Одягнута, з висушеним волоссям і консілером під очима, щоб сховати синці, Робін піднялася нагору й побачила Макса, який снідав тостом на кухні.
— Доброго ранку,— привітався він, піднімаючи очі від новин у телефоні.— Що це з тобою?
— Та нічого,— з силуваною бадьорістю відповіла Робін.— Дізналася, що стала тіткою. Дружина мого брата Стівена народила вранці.
— А. Вітаю,— з увічливою цікавістю озвався Макс.— Ем... хлопчик чи дівчинка?
— Дівчинка,— відповіла Робін, розвертаючись до кавоварки.
— Я сам маю штук вісім хрещеників,— похмуро повідомив Макс.— Батьки обожнюють навантажувати цим бездітних. Думають, ми будемо більше старатися, бо не маємо своїх.
— Це правда,— погодилася Робін, намагаючись лишатися бадьорою. Її зробили хрещеною сина Кеті. Під час церемонії вона побувала в церкві в Месемі вперше після вінчання з Метью.
Набравши горня чорної кави, Робін повернулася до своєї кімнати, розгорнула ноутбук і вирішила заздалегідь надіслати Страйкові нові відомості у справі Бамборо. Можливо, у них не буде достатньо часу перед бесідою з Уною Кеннеді, тож час варто зекономити.
Привіт,
Трохи по Бамборо перед зустріччю:
Чарльз Рамедж, що заробив мільйони на саунах, помер. Поговорила з його сином, той не знає, чи справді батько бачив Марго, але пам’ятає Дженіс, яка лікувала його після аварії. Каже, що вона Рамеджу-старшому подобалася: «Мабуть, розповів їй усі свої байки, в нього тих байок була купа». Каже також, що батько любив трохи прикрасити, але не брехав і мав добре серце: «Він би не став брехати про зниклу людину». Також син сказав, що Рамедж-старший «дружив з великим цабе в поліції». Ні звання, ні імені не пам’ятає, тільки прізвище «Ґрін». Вдова Рамеджа живе в Іспанії, але це друга дружина, і син з нею не ладнає. Зараз намагаюся знайти якісь її контакти.
На 99% певна, що знайшла потрібну Аманду Байт (нині вона Аманда Лоуз). Два роки тому вона запостила на «Фейсбуці» статтю про зниклих людей, де в тому числі йдеться про Марго. В коментарі пише, що справа Марго торкнулася її безпосередньо. Я написала їй повідомлення, але поки що не отримала відповіді.
Роздобула «Що ж сталося з Марго Бамборо?» і прочитала (там небагато). Судячи з того, що ми вже знаємо про Марго, там купа неправди. Книжку візьму з собою.
До скорої зустрічі, цьом
Робін не спала, вписала цьомик автоматично й відіслала листа, а тоді зрозуміла, що вже не зможе нічого виправити. Поставити цьомик у вітанні на день народження — одна справа, а писати його в робочих листах — то вже зовсім інше.
«Чорт».
І не можна ж написати постскриптум, мовляв, на цьомик не зважай, то мої пальці самі наклацали. Це тільки приверне увагу, а так Страйк, може, й не зауважить.
Щойно Робін згорнула ноутбук, засвітився екран мобільного: вона отримала довге захоплене повідомлення від мами про маленьку красуню Аннабель-Марі; до есемески додавалося фото, на якому ново-спечена бабуся тримала дитину на руках, а поруч усміхався її чоловік.
Робін відповіла:
Вона прекрасна!
Насправді на другому фото дитина була анітрохи не гарніша, ніж на першому. Однак Робін не збрехала: факт народження Аннабель був прекрасний, таке собі буденне диво, і загадкові сльози Робін у душі цей факт підтверджували.
Коли метро мчало її в бік станції «Пікадиллі-Серкус», Робін дістала книжку К. Б. Оукдена, яку знайшла в букініста з Честера, і знову погортала. Продавець сказав, що книжка потрапила до нього кілька років тому разом з рештою бібліотеки місцевої літньої пані, що тоді померла. Робін здалося, що до її листа продавець нічого не знав про сумнівний юридичний статус книжки, але не мучився докорами сумління через те, що продав таке. Робін по телефону пообіцяла йому, що не скаже, де її взяла, і чоловік радо переслав їй книжку за чималу суму. Лишалося тільки сподіватися, що коли Страйк прочитає книжку, то погодиться, що вона була варта своїх грошей.
Примірник, який дістався Робін, уникнув знищення, бо був з авторських примірників, які, вочевидь, К. Б. Оукденові видали ще до ухвали суду. На форзаці була присвята: «Тітоньці Мей з найщирішими побажаннями від К. Б. Оукдена (Карла)». На думку Робін, «найщиріші побажання» в посланні тітці читались якось дуже вже офіційно й ненатурально.
Книжка — власне, брошура сторінок на сто — мала на обкладинці світлину Марго в образі плейбоївської кролички. Робін добре знала це фото, бо бачила його в численних газетних статтях про зникнення лікарки. Другу дівчину — Уну Кеннеді — зі збільшеного фото наполовину вирізали. Повністю його надрукували всередині книжки. Були там також інші фотографії, і Страйк, на думку Робін, мав погодитися, що вони роблять книжку цінною — якщо не в плані розслідування як такого, то для зіставлення облич та імен.
Вийшовши на «Пікадиллі-Серкусі», Робін під сильним вітром рушила в бік площі Пікадиллі. Над головою мотилялися різдвяні оздоби. Де б його купити подарунки на народження дитини для Стівена та Дженні? Однак дорогою Робін не трапилося годящих крамниць, тож вона просто прийшла до кав’ярні у «Фортнум-енд-Мейсоні» за годину до запланованої зустрічі з Уною Кеннеді.
Оселившись у Лондоні, Робін не раз проходила повз славетний універмаг, але всередині ніколи не була. Вишукано оздоблений фасад був ніжно-бірюзового кольору, а вітрини, прикрашені до Різдва, чи не найкрасивіші в місті. Робін зазирнула в прозорі скляні кола, оточені штучним снігом: усередині громадилися схожі на самоцвіти кристалізовані фрукти, шовкові шарфи, позолочені чайні коробки й дерев’яні лускунчики у вигляді казкових принців. Її хльоснув особливо дошкульний порив вітру з дощем, і Робін без задньої думки увійшла повз швейцара в пальті й циліндрі до пишної різдвяної фантазії.
Підлогу тут встеляв червоногарячий ковролін. Усюди піднімалися гори ніжно-бірюзових пакунків. Зовсім поруч Робін побачила трюфелі, що їх подарував їй на день народження Моррис. Вона йшла повз марципанові фрукти й печиво, аж тут побачила в глибині першого поверху кав’ярню, де домовилися зустрітися з Уною. Робін розвернулася. Не хотілося стрічатися з вікарієм на пенсії раніше домовленого часу, а ще треба було прийти перед допитом в більш діловий настрій.
— Перепрошую,— звернулася вона до затурканої Продавчині, яка накладала для когось марципанові фрукти,— а де у вас дитячий...
— Третій поверх,— на бігу кинула жінка.
Тутешній невеликий вибір дитячих товарів, на думку Робін, коштував страшенно дорого, але вона була єдиною тіткою Аннабель і єдина з родичів жила в Лондоні, тож мусила подарувати щось столичне. З цією думкою вона придбала великого м’якого ведмедика Паддингтона.
Робін саме відходила від каси з ніжно-бірюзовим фірмовим пакетом, коли задзвонив її мобільний. Вона чекала, що дзвонить Страйк, але побачила незнайомий номер.