— Алло, Робін слухає.
— Робін, це Том,— сердито сказали в слухавці.
Робін не уявляла, що то за Том. Вона поспіхом перебрала в голові всі поточні справи агенції — Вторак, Балерун, Листоноша, Мутний, Бамборо,— але в жодній Том наче не фігурував. Паралельно вона промовила з удаваною теплотою (мовляв, я ж вас чудово пам’ятаю):
— О, добридень!
— Том Терві,— виплюнув чоловік, якого ця теплота не надурила.
— Ой,— зронила Робін. Серце неприємно закалатало. Вона сховалася в алькові, де на полицях стояли дорожезні ароматизовані свічки.
Том Терві був нареченим Сари Шедлок. Робін не спілкувалася з ним відтоді, коли виявилося, що її чоловік і його наречена сплять разом. Вона ніколи особливо не симпатизувала Томові й гадки не мала, чи в курсі він про той роман.
— Дякую,— сказав Том.— Ото вже, бляха, дякую, Робін!
Він мало не кричав. Робін відсунула мобільний подалі від вуха.
— Перепрошую? — перепитала вона, раптом відчувши себе клубком нервів і шаленого пульсу.
— Мені навіть і не подумала сказати, та? Пішла собі й умила руки, та?
— Томе...
— Вона мені сама все сказала! Ти знала рік тому, а я дізнаюся лише тепер, за чотири тижні до весілля, щоб його...
— Томе, я...
— Мабуть, радієш! — загорлав Том. Робін відсахнулася від телефону, тримаючи його на витягнутій руці. Ревіння було чудово чути й так.— Я єдиний ні з ким не гойдався на стороні, і мене одного відгойдали...
Робін обірвала дзвінок. У неї трусилися руки.
— Перепрошую,— сказала дебела жінка, яка намагалася роздивитися свічки з-за її спини. Робін вибачилася, пішла й зупинилася, наштовхнувшись на куте поруччя, за яким була пустка. Глянувши униз, вона побачила, що колодязь прорізає всі поверхи, аж до підвального приміщення, де юрмилися серед кошиків з винами й дорогою шинкою люди. В голові запаморочилися. Ледве пам’ятаючи себе, Робін розвернулася і пішла геть, стараючись не врізатися в столи з дорогою крихкою порцеляною. Вона спустилася червоними сходам, намагаючись глибоко дихати, опанувати себе, осягнути щойно почуте.
— Робін.
Робін не спинилася, і лише почувши «Робін» удруге, розвернулася і побачила Страйка, який щойно зайшов через бічні двері з Дьюк-стріт. На його пальті мерехтіли краплі дощу.
— Привіт,— сліпо промовила Робін.
— Що з тобою?
На якусь мить Робін закортіло розповісти йому все, адже Страйк знав про зраду Метью, знав, як розпався її шлюб, був знайомий з Томом і Сарою. Одначе Страйк сам здавався напруженим і міцно стискав у руці мобільний.
— Я в нормі. А ти що?
— А я не дуже,— відповів Страйк.
Вони відступили вбік, пропускаючи гурт туристів. У тіні дерев’яних сходів Страйк сказав:
— Джоан стало гірше. Її забрали до лікарні.
— О Боже, який жах,— озвалася Робін.— Слухай... їдь до Корнволлу. Ми впораємося. Я сама поговорю з Уною, про все подбаю...
— Ні. Вона спеціально сказала Тедові, щоб ми не приїздили. Ніколи так не робила...
Страйк здавався таким самим розбитим і розгубленим, як Робін, і вона опанувала себе. «Ідіть ви в сраку, і Том, і Метью з Сарою».
— Правда, Корморане, їдь. Я все зроблю.
— Вони чекають на мене за два тижні на Різдво. Тед каже, що Джоан до відчаю хоче нас всіх зібрати. В лікарню її ніби забрали всього на кілька днів.
— Ну, якщо ти впевнений...— промовила Робін. Глянула на годинник.— Маємо десять хвилин до зустрічі з Уною. Не хочеш почекати на неї у кав’ярні?
— Так,— кивнув Страйк.— Гарна ідея. Мені треба кави.
Коли вони, кожен оповитий власними болісними думками, вступили до царства зацукрованих фруктів і коштовних чаїв, їх зустріли звуки «God Rest Ye Merry, Gentlemen» з колонок.
24
...кохаюсь у забавах я —
У ліжку, у світлиці чи в застіллі:
Й не до лиця тобі, зарозумілій,
Цуратись радощів, яких сам Зевс шукав...
До кав’ярні вели сходи — цілий проліт,— тож звідси було добре видно весь перший поверх. Страйк і Робін сіли за стіл на чотирьох під вікном; Страйк мовчки дивився на Джермін-стріт, де перехожі, сховані під парасолями, перетворилися на гриби. Звідси зовсім недалеко було до ресторану, де він востаннє бачив Шарлотту.
Після оголеного фото на день народження вона ще кілька разів дзвонила йому й надіслала кілька повідомлень, три з них — учора. Страйк усе проігнорував, але десь під товщею тривоги за Джоан ворушився і знайомий острах: а яким буде наступний крок Шарлотти? Гі повідомлення ставали чимдалі напруженішими. В минулому вона вже вчинила кілька спроб самогубства, одну — майже успішну. Три роки, як Страйк пішов від неї, а Шарлотта досі намагається покласти на нього відповідальність за свою безпеку й щастя, а він так само злиться і сумує. Коли вранці Тед подзвонив з новинами про Джоан, Страйк саме шукав номер інвестиційного банку, де працює Шарлоттин чоловік. Якщо вона погрожуватиме суїцидом чи надішле якесь «останнє повідомлення», Страйк подзвонить Яго.
— Корморане,— промовила Робін.
Страйк звів очі. До столика підійшов офіціант. Замовили каву, Робін — ще й тост. Знову замовкли. Робін дивилася не у вікно, а вниз на крамницю, де люди купували вишукані наїдки до Різдва, і все прокручувала в голові Томів гнівний виступ. Її досі трусило. «За чотири тижні до весілля, щоб його!» Весілля, безперечно, скасували. Сара пішла від Тома до Метью, якого хотіла завжди, і Робін була певна, що цього не сталося б, якби Метью не запропонував Сарі того самого, що пропонував Том: діаманти й своє прізвище. «Я єдиний ні з ким не гойдався на стороні». Тобто зрадили всі, крім бідолахи Тома... а отже, Метью сказав давньому товаришу, що Робін з кимсь спала (та не з кимсь — зі Страйком, до якого Метью ревнував і якого вічно підозрював, відколи Робін пішла до нього працювати). І навіть тепер, уже знаючи про Метью і Сару, вже дізнавшись про дволикість і брехливість друга, Том і далі вірив у брехню про Робін і Страйка. Понад сумнів, він вважав саме Робін винуватицею всіх бід, думав, що якби вона не піддалася б Страйкові, не почався б увесь цей ефект доміно.
— Ти точно в нормі?
Робін здригнулася і роззирнулася. Страйк виринув з власних роздумів і дивився на неї над чашкою кави.
— В нормі,— запевнила Робін.— Просто геть ніяка. Ти отримав мого листа?
— Листа? — Страйк поліз у кишеню по телефон.— Так, але не встиг прочитати, вибач. Інші справи просто...
— Та вже не зважай,— поспішно зупинила його Робін, внутрішньо здригаючись на думку про той випадковий цьомик, навіть попри інші турботи.— Там немає нічого нагального, почекає. Але я таки знайшла оце.
Вона дістала з сумки «Що ж сталося з Марго Бамборо?» і підсунула до Страйка, та не встиг той здивуватися, як вона забурмотіла:
— Дай сюди, дай сюди негайно.
Робін схопила книжку й заховала до сумки.
До їхнього столика наближалася огрядна пані з двома чималими пакетами з різдвяними покупками в руках. Вона мала пухлі щоки й великі квадратні передні зуби, ніби у веселого бурундучка; на дівочих фото це додавало її красі якогось зухвалого шарму. Волосся, колись довге, темне й лискуче, тепер було обрізане до рівня підборіддя і сиве — тільки спереду виднілося яскраве фіолетове пасмо. На фіолетовому светрі вирізнявся великий срібний хрест з аметистом.
— Уна? — спитала Робін.
— Я за неї,— видихнула жінка. Здавалося, вона нервує.— Ох і черги! Ну, а що я хотіла від «Фортнуму» на Різдво? Але воно того варте, тут та-ака гірчиця!
Робін усміхнулася. Страйк відсунув стільця.
— Красно дякую,— сказала Уна й сіла.
Ірландська вимова надавала їй шарму, хоч Робін і знала, що в Англії Уна прожила більше, ніж у рідному краї.
Детективи назвалися.
— Приємно познайомитися! — запевнила Уна, потиснувши кожному руку, а тоді нервово прочистила горлянку.— Вибачте. Я так чекала на того листа! — сказала вона до Страйка.— Роками чекала, не розуміючи, чому Рой нікого не найме — він мав на це гроші, а поліція так нічого й не дізналася. А вас знайшла маленька Анна, авжеж? Господи помилуй, дитина через таке пройшла... О, добридень,— розвернулася вона до офіціанта,— принесіть, будь ласочка, капучино й морквяний пиріг. Дякую!