Вони багато сперечалися — і то були інтелектуальні суперечки, щоб ви собі розуміли. Але Рой був якийсь анемічний. Не аж зовсім кволий, але...
Уна раптом засміялася.
— Анемічний! Ви ж у курсі про його хворобу крові?
— Так,— кивнула Робін.— Хвороба фон... когось там. Забула прізвище.
— Отого самого,— підтвердила Уна.— Ціле життя навколо нього упадала й підкладала подушечки мамця. Страшна жінка! Я її кілька разів бачила. Поваги до тієї баби в мене було десь стільки, скільки до отого, у що, бува, черевиком уступиш. А Рой... у тихому болоті чорти плодяться, інакше й не скажеш. Тут флірт був уже не про секс, а про ідеї. Ні, він був нічогенький. Навіть гарний... хоч і хирлявий. Повна протилежність Сатчвеллу. Красунчик-мазучник, великі очі, тонке волосся. Але ж який маніпулятор! Тут скривиться, тут гляне холодно. Марго йому подобалася своєю несхожістю на інших, але з нею було незручно. Рой хотів собі жінку, максимально відмінну від матері,— але без мамциного схвалення обійтися не міг. Тобто там від початку не все було добре.
А ще він умів дусатися. Оцього я терпіти не можу! У мене мамця така була. Тридцять років не розмовляла зі мною, бо я втекла до Лондона. Врешті-решт здалася, бо хотіла побачити дітей, але моя сестра на Різдво хильнула зайвого й бовкнула, що я перейшла в англіканство. Після того вже все, кінець. «Плейбой» вона мені ще могла пробачити. Протестантство — ніколи.
Коли вони ще тільки зустрічалися, Рой, бувало, по кілька днів не розмовляв з Марго. Одного разу не розмовляв цілий тиждень. Вона не витримала і сказала, що йде, і його це отверезило. Я питала — а на що він, власне, ображається? Виявилося, що на клуб. Не хотів, щоб Марго там працювала. Я питаю: «А поки ти вчишся, хто утримуватиме твою родину — він?» Марго мені на те: «Та він просто не радий, що на мене задивляються інші». Дівчатам, знаєте, таке подобається, оці власницькі вихватки. Думають, це ознака, що він хоче тільки її,— проте все навпаки. Він хоче тільки, щоб вона належала лише йому. Сам він при тому має право дивиться на інших дівчат, і в Роя все було саме так, за ним упадали його давніші знайомі. Красунчик з багатої родини! Взяти бодай,— додала Уна,— маленьку кузину Синтію, яка завжди була десь поруч.
— Ви знали Синтію? — спитала Робін.
— Раз чи двічі бачила в них удома. Така собі мишка. Мені хіба два слова сказала,— відповіла Уна.— Але Рой при ній почувався добре. Синтія з його жартів сміялася як дурна — а то були, знаєте, ті ще жарти.
— Марго й Рой одружилися одразу після університету, так?
— Саме так. Я була за дружку. Марго пішла в рядові лікарі, а Рой був птах високого польоту, його взяли в дослідницький заклад — уже не згадаю який. У батьків Роя був великий красивий будинок з газоном і таким іншим. Коли батько помер — це було незадовго до народження Анни,— мати все переписала на Роя. Ім’я Марго там не звучало взагалі, пам’ятаю, вона мені про це казала. Але Рой хотів перевезти родину туди, де виріс сам, і будинок у них був справді красивий і стояв неподалік Гемптон-Корту. Тож свекруха виїхала, а Рой з Марго в’їхали... Але насправді свекруха заходила коли хотіла, бо досі вважала, що подарований будинок належить більше їй, ніж Марго.
— Ви з Марго часто бачилися? — спитала Робін.
— Часто,— кивнула Уна.— Ми старалися обов’язково зустрічатися що кілька тижнів. Ми так дружили! Навіть коли Марго вийшла заміж за Роя, вона не кинула мене. Звісно, вони мали друзів родини з середнього класу, але я гадаю,— Унина мова стала трохи нерозбірливою,— я гадаю, що Марго розуміла: я завжди буду на її боці. Вона оберталася в колах, де почувалася самотньою.
— Тільки вдома чи на роботі теж? — спитала Робін.
— Вдома вона була як і не вдома,— відповіла Уна.— Будинок Роя, рідні Роя, друзі Роя, все — Роєве. Вона багато спілкувалася з власними батьками, але татуся на інвалідному візку важко було привезти до великого будинку. Думаю, Бамборо — її батьки — побоювалися Роя і його матері. Тож Марго їздила до них до Степні й далі підтримувала грошима. Знову розривалася між різними обов’язками.
— А як їй велося на роботі?
— То тяжко, то важко,— відповіла Уна.— Тоді мало було жінок-лікарок, а Марго була ще й зовсім молода, і вийшла з робітничого класу, тож у тій клініці, у клініці Святого Івана, їй теж було самотньо. Не дуже то було щасливе місце,— додала Уна, майже повторюючи слова доктора Ґупти.— Але в Марго була така натура — треба було все покращити. Щоб усе працювало як слід, усім діставалося уваги, щоб усі проблеми вирішувалися. Вона намагалася зробити з того колективу команду, і це при тому, як її цькував дехто.
— Хто саме?
— Старигань,— відповіла Уна.— Тепер уже не пригадаю, як звали. Там було ще два лікарі, правильно? Один — старий, другий — індус. Марго казала, що індус нічого, але теж відчувала несхвалення з його боку. Вони там сперечалися щодо контрацептивів. Вона мені розповідала. Лікарі тоді вже могли виписувати їх незаміжнім на власний розсуд... а доти було дозволено тільки заміжнім... але індус усе одно не давав контрацептиви незаміжнім жінкам. Перші консультації з планування родини почали з’являтися того-таки року, коли Марго зникла. Ми і про це говорили. Марго дякувала Богові, що таке є, бо була впевнена, що інші два лікарі в її клініці не виписують жінкам потрібних пігулок. Але вона не тільки з лікарями не ладнала, з рештою персоналу теж були проблеми. Здається, її ще медсестра не любила.
— Дженіс? — спитала Робін.
— Хіба Дженіс? — насупилася Уна.
— Айрін? — підказав Страйк.
— Така білява,— сказала Уна.— Пам’ятаю, як святкували Різдво...
— Ви теж там були? — здивувалася Робін.
— Марго мене аж умовляла прийти,— відповіла Уна.— Придумала те святкування і боялася, ще все буде дуже погано. Рой був на роботі, тож прийти не міг. Анні було тоді кілька місяців. Марго сиділа в декреті, її підміняв інший лікар... чоловік. Марго боялася, що без неї у клініці все складається краще. Гормони, втома — вона й повертатися боялася... Анні два чи три місяці було. Марго взяла її на святкування, бо годувала грудьми. Вона влаштувала ту вечірку, щоб усі ніби почали з чистої сторінки. Хотіла розбити кригу перед поверненням на роботу.
— Розкажіть про Айрін,— попросила Робін, краєм ока помітивши, що Страйк заніс ручку над записником.
— Ну, якщо ви про білявку, то вона напилася. Привела з собою на святкування якогось типа, а під кінець звинуватила Марго, що та з ним фліртує. Чули колись таку дурницю? Стоїть Марго з немовлям на руках, а та баба їй мало не коси видерти хоче. Чи то не медсестра була? Стільки років минуло...
— Айрін працювала в реєстратурі,— сказала Робін.
— Так наче в реєстратурі в них працювала ота мала італійка?
— їх було дві, Глорія — друга.
— Ой, Марго її обожнювала,— повідомила Уна.— Казала, що дівчина дуже розумна, але в дуже поганій ситуації. Подробиць мені не розповідала. Думаю, дівчина до неї звернулася по консультацію, а Марго, звісно, не патякала про чуже здоров’я. Вона до того ставилася дуже серйозно. Не кожен священик так береже таємницю сповіді, як дбала про чужі таємниці Марго.
— Хочу поставити вам делікатне питання,— несміливо сказала Робін.— У 1985 році вийшла книжка про Марго, і ви...
— І ми разом з Роєм домоглися її вилучення,— кивнула Уна.— Це правда. Не книжка, а суцільна брехня. Ви в курсі, що він написав, так? Про...
Уна, може, і покинула католицизм, але на цьому слові спіткнулася.
— ...аборт. То брудний наклеп. Я ніколи не переривала вагітності, й Марго так само. Вона б мені розповіла, якби про таке думала. Ми були найкращі подруги. Її іменем скористався хтось інший, хто — не знаю. У клініці не впізнали її фото, вона ніколи там не була. Анна була найбільшою радістю її життя; Марго ніколи б не відмовилася від ще однієї дитини. Ніколи. Вона не була релігійна, але такий учинок мала б за гріх, оце точно.