— Заждіть,— різко сказав Страйк.— А в що ви були одягнені?
Уну питання не здивувало. Навпаки, вона всміхнулася.
— Це ви подумали про старого трунаря, чи хто він там був? Який ще подумав, що бачив на сходах Марго? Я їм казала, що то була я! — зітхнула Уна.— На мені був бежевий одяг, хоч і не плащ. Волосся я мала тоді темніше, ніж у Марго, але такої самої довжини. Я їм саме це сказала, коли мене питали,— що Марго ніяк не могла перед зустріччю піти до церкви, вона церкви ненавиділа! Туди ходила я! То була я!
— Навіщо? — спитав Страйк.— Чому ви пішли до церкви?
— Бо мене покликали,— відповіла Уна.
Робін стримала усмішку, бо Страйка ця відповідь майже збентежила.
— Мене покликав Господь,— пояснила Уна.— Я все ходила до англіканських церков і питала себе: може, це відповідь? У католицизмі забагато неприйнятного для мене, але мене все одно тягнуло до Бога.
— Ви довго пробули в церкві? — спитала Робін, даючи Страйкові оговтатися.
— Хвилин зо п’ять. Я трохи помолилася, просила про настанову. Годі вийшла, перейшла через дорогу й зайшла до пабу. Чекала майже годину, тоді подзвонила Рою. Спершу думала, що Марго затримали пацієнти. Потім подумала, що вона забула. Та коли я подзвонила їм додому, Рой сказав, що її немає. Говорив дуже коротко, і я подумала: може, вони посварилися? Марго урвався терпець, я зараз поїду додому, а вона там сидить на порозі з Анною... Тож я помчала додому, але там її теж не було. О дев’ятій подзвонив Рой, питав, чи я щось знаю. Отоді мені стало тривожно. Він сказав, що дзвонитиме в поліцію.
— Решту ви знаєте,— тихо додала Уна.— То був ніби страшний сон. Ми чіплялися за неймовірні речі. Амнезія. Збила машина, десь лежить без тями. Кудись утекла, щоб усе обміркувати. Але в душі я знала правду. Марго ніколи б не покинула дитину й ніколи не пішла б, не сказавши нічого мені. Я знала, що вона мертва. Видно було, що поліція вважає винним Ессекського Різника, але я...
— Але ви? — м’яко підказала Робін.
— Ну, я собі все думала таке: три тижні тому Пол Сатчвелл повернувся в її життя, й ось вона зникає. Я знала, що він має якесь алібі, якісь там художники його прикрили. Я і Талботові, і Лосонові казала: спитайте його про сон і подушку. Спитайте його, що то таке, чим це Марго так його налякала, коли пригрозила про те розповісти.
Вона розвернулася до Страйка та спитала:
— Про це є бодай слово в записах поліції? Бодай хтось питав Сатчвелла про сон і подушку?
— Ні,— повільно відповів Страйк.— Здається, про це його ніхто не питав.
25
І все — мінливі мрії і видіння,
Всі здогади й мудрації без ґрунту,
Пророцтва, замовляння, ворожіння,—
Все це — лиш вигадка, омана, казка, лжа.
Минуло три дні. Страйк сидів у своїй машині під непримітним будинком у Сток-Ньюїнгтоні. Розслідування справи Мутного тривало вже п’ять місяців і досі не принесло результатів. Члени правління, які вважали, що амбітний Мутний чимось шантажує голову правління, вже починали ремствувати і явно намірилися передати справу іншій агенції.
Гатчинс, який подружився з Мутним у клубі стрільців, щедро поїв його джином, але Мутний не розколовся і нічого не розповів про свого шефа, тож Страйк вирішив, що прийшов час постежити за самим ШМ. Цілком можливо, що голова правління — опасистий чоловік у смугастих костюмах, чия лисина нагадувала чернечу тонзуру,— займається чимось осудним, а Мутний про це дізнався, натиснув на шефа й отримав підвищення, для якого не має ні кваліфікації, ні особистих якостей.
Страйк був певний, що йдеться не про банальну подружню зраду. Поточна дружина ШМ являла собою бездоганну ляльку, щойно вийняту з коробки, і Страйк підозрював, що така дрібниця, як невірність чоловіка, не змусить її випустити з фарбованих кігтів його кредитну картку — тим паче що шлюб тривав усього два роки, а дітей, тобто гарантії щедрих відступних, не було.
Навколо в усіх вікнах миготіли різдвяні вогники. З даху найближчого будинку звисали яскраві біло-блакиті бурульки, від яких аж пекло очі, якщо дивитися надто довго. Святкові віночки на дверях, штучні сніжинки на склі й миготіння помаранчевих, червоних і зелених вогнів у калюжах — усе нагадувало Страйкові про те, що перед поїздкою до Корнволлу слід купити подарунки.
Джоан уранці виписали з лікарні, призначивши нову схему лікування, і вона вже готувалася до родинного свята. Треба буде купити подарунки не лише для Джоан і Теда, а ще для сестри, шваґра й небожів. Завдання незручне й невчасне, зважаючи на те, скільки нині в агенції роботи. Тут Страйк згадав, що й для Робін слід купити щось, пристойніше за квіти. Страйк ненавидів ходити по крамницях і окремо ненавидів добирати подарунки. Він потягнувся по цигарки, щоб відігнати розмите відчуття зацькованості.
Закуривши, Страйк видобув з кишені «Що ж сталося з Марго Бамборо?» Робін дала йому книжку, але Страйк поки що не мав часу читати. Робін зробила закладки на сторінках, які, на її думку, містили щось цікаве в світлі розслідування.
Кинувши швидкий погляд на досі зачинені двері будинку, за яким він стежив, Страйк розгорнув книжку та проглянув кілька сторінок, раз у раз підводячи голову, щоб не проґавити ШМ.
У першому розділі Робін нічого не відзначала, але Страйк усе одно його продивився. Тут ішлося про дитячі й підліткові роки Марго. Не маючи змоги поговорити ні з ким, хто добре пам’ятав би цей час, Оукден вдався до загальних фраз, припущень і фантазій. Страйк дізнався, що Марго Бамборо «звісно ж, мріяла вирватися зі злиднів», «закрутилася в п’янкій круговерті шістдесятих» і «знала про можливості нововинайденої контрацепції, яка пропонувала секс без наслідків». Обсягу тексту додавали факти про те, що Мері Квант винайшла мініспідниці, в Лондоні бурхливо розвивалася нова музична сцена, а «Бітли» виступили на «Шоу Еда Саллівана» в Америці, коли Марго минуло дев’ятнадцять. «Марго, напевно, була в захваті від можливостей, які відкривала перед робітничим класом нова ера егалітаризму»,— інформував читача К. Б. Оукден.
Другий розділ був присвячений роботі Марго в «Плейбої», і тут скутість попереднього розділу було відкинуто. К. Б. Оукден явно вважав Марго-кроличку предметом значно цікавішим, ніж Марго-дитина, і присвятив чимало абзаців відчуттю свободи, яке, понад сумнів, дарував їй тісний кроличий корсет, накладні вуха й туго напханий поролоном ліф — бо ж суровий працедавець вимагав грудей достатньої повноти. Минуло одинадцять років після зникнення Марго, й Оукден спромігся розшукати двох колишніх кроличок, які її пам’ятали. Кроличка Ліса (нині заміжня мама двох дітей) пригадувала, що вони з Марго «багато сміялися», і розповідала, в якому горі перебувала після її зникнення. Кроличка Рита, власниця маркетингової фірми, розповіла, що Марго була «розумниця з великим майбутнім», і додавала, що «її бідолашним близьким, мабуть, було дуже важко».
Страйк знову звів очі на двері, за якими зник ШМ. Ні, і сліду немає. Знуджений Страйк повернувся до книжки й догортав до місця, яке Робін позначила як варте уваги.
Після успішної кар’єри в «Плейбої» грайливій Марго важко було звикнути до життя звичайної лікарки. Щонайменше одна працівниця клініки Святого Івана розповідає, що її поведінка була недоречною для медичного закладу.
— Вона не тримала потрібної дистанції, не маючи відповідного для професії походження. Лікар має вивищуватися над пацієнтами. Одній жінці вона рекомендувала книжку під назвою «Радість сексу», і потім я чула, як люди в приймальні це обговорювали й хихотіли. Лікар не повинен радити пацієнтам таку літературу. Це створює погану репутацію всій клініці. Мені було за неї соромно. Отой молодий чоловік, що нею цікавився, приносив квіти, цукерки й що завгодно — чому тут дивуватися? Якщо розповідати людям про різні пози в сексі, не дивно, що чоловікам спадає на думку казна-що.