Приємно було мати порожню кухню до своїх послуг. За вікнами укритий намороззю сад стояв синьо-срібний у досвітню зимову годину. Робін поклала на стіл ноутбук і телефон і побажала доброго ранку старому Раунтрі. Через артрит пес був зранку не дуже активний, але ліниво помахав до неї хвостом зі свого кошика біля батареї. Робін зробила собі чай, а тоді сіла за стіл і розгорнула ноутбук.
Вона ще не читала Страйкове резюме гороскопних нотаток Талбота, бо вчора допомагала мамі готувати різдвяну вечерю. Робін саме складала в пароварку брюссельську капусту, коли краєм ока помітила сповіщення на телефоні, який заряджався від однієї з небагатьох розеток, не зайнятих приладами для немовляти — стерилізатором для пляшечки, радіонянею, молоковідсмоктувачем. Побачивши ім’я Страйка, Робін була зраділа, бо подумала, що він хоче подякувати за дівіді з концертом Тома Вейтса, а той факт, що він написав просто на Різдво,— це вияв дружнього ставлення, якого Робін від Страйка ще не бачила.
Однак відкривши повідомлення, вона прочитала тільки:
До відома: резюме Талботових нотаток і наші дії
Мабуть, вираз обличчя в неї став кислий, бо Робін звела очі та зрозуміла, що Лінда уважно на неї дивиться.
«Щось погане?»
«Та просто Страйк».
«На свято?» — різко спитала Лінда.
І Робін негайно здогадалася, що Джефрі, її колишній свекор, мабуть, розносить по Месему думку, що невірність Метью — то реакція на підступну зраду Робін. Вона прочитала це і на обличчі матері, і в тому, як Дженні раптом дуже зацікавилася Аннабель, яку колисала на руках, і в уважному позирку молодшого брата Джонатана, який виливав на тарілку журавлинний соус із пляшки.
«Це по роботі»,— холодно сказала Робін. Гі мовчазні судді негайно кинулися кожен до своєї справи.
Тому сьогодні, після цього всього, вона почала читати Страйків документ із суперечливим ставленням до автора. Той факт, що він написав їй просто на Різдво, відгонив докором — ніби Робін підвела його, поїхавши до Месема замість лишитися в Лондоні й одноосібно давати раду агенції, поки Страйк, Барклей і Моррис хворіють. Ба більше, коли вже написав у свято, звичайна ввічливість вимагала додати якісь особисті слова. Можливо, Страйк просто поставився до вибору її різдвяного подарунку так само байдуже, як ставився до неї самої.
Робін саме дочитала до кінця розділу «Можливі зачіпки» і перетравлювала інформацію про те, що як мінімум один раз поруч з Марго Бамборо перебував професійний бандит, коли прочинилися двері кухні та впустили далеке волання маленької Аннабель. Увійшла Лінда в халаті й капцях.
— Що ти тут робиш у таку годину? — несхвальним тоном спитала вона, ідучи до чайника.
Робін постаралася не показати свого роздратування. Останні кілька днів вона усміхалася до болю в щоках, допомагала як могла, захвалила малу Аннабель з голови до п’ят; гралася в шаради, розливала напої, розгортала шоколадки й колола горіхи для Дженні, бо та не вставала з дивана, всякчас годуючи дитину. Робін з цікавістю і співчуттям розпитувала Джонатана про звитяги його університетських друзів; слухала роздуми батька про політику Девіда Камерона в галузі сільського господарства, а ще відзначила (але промовчала), що ніхто з рідних не питає про її власну роботу. Невже не можна спокійно посидіти півгодини на кухні, коли вже Аннабель так горлає, що й не поспати?
— Читаю листа,— відповіла Робін.
— Вони думають,— повідомила Лінда (Робін зрозуміла, що «вони» — то молоді батьки, чиї думки й бажання нині мали особливу вагу),— що то через капусту. В неї цілу ніч кольки. Дженні очей не стулила.
— Аннабель не їла капусти,— здивувалася Робін.
— Вона все споживає з грудним молоком,— пояснила Лінда. Робін причулася зверхність — адже сама вона не посвячена в таємниці материнства.
Взявши дві чашки чаю — для Стівена та Дженні,— Лінда вийшла. Робін з полегшенням розгорнула записник і занотувала кілька речей, які спали їй на думку в процесі читання «Можливих зачіпок», а тоді повернулася до заміток Страйка та прочитала короткий розділ «Різного», яке він видобув з нотатника Талбота.
Пол Сатчвелл
За кілька місяців стан Талбота відверто погіршився, що видно з його записів, які стають чимдалі відірванішими від реальності.
Під кінець записника він повертається ще до двох рогатих знаків Зодіаку, Овна й Тільця, вочевидь, через зацикленість на постаті диявола. Як я писав вище, він повісив багато безпідставних підозр на Вілму, але також Талбот узяв на себе клопіт укласти повний натальний гороскоп Сатчвелла — а отже, дізнався не лише дату, а й час його народження. Це може не мати жодного значення, але дивно, що стільки уваги дісталося саме Сатчвеллу і його натальному гороскопу. Талбот не робив нічого подібного для інших підозрюваних. У його натальній карті Талбот підкреслює аспекти, що свідчать про агресію, нечесність і невротичність. Також Талбот кілька разів відзначає, що певні частини гороскопу Сатчвелла — «точно як у АК».
Рой Фіппс та Айрін Гіксон
Як я вже зазначав, знаки, якими Талбот позначає Роя Фіппса й Айрін Гіксон (тоді Айрін Булл), більше ніде в астрології не вживаються. Здається, він їх сам вигадав.
Символ Роя схожий на чоловічка без голови. Що мається на увазі, я не розумію,— якесь сузір’я абощо? Поруч з іменем Роя фігурують цитати про змій.
Вигаданий знак Айрін скидається на велику рибу, і...
Двері кухні знову відчинилися. Робін озирнулася. Це знову прийшла Лінда.
— Ти досі тут? — спитала вона якось неприязно.
— Ні,— відповіла Робін.— Я нагорі.
Лінда знехотя всміхнулася. Беручи ще горнятка з буфета, вона спитала:
— Хочеш ще чаю?
— Ні, дякую,— відповіла Робін і згорнула ноутбук. Вона вирішила дочитати документ Страйка в себе в кімнаті. Може, то їй тільки здалося, але Лінда стукала та дзвеніла посудом гучніше, ніж завше.
— Отже, ти в нього на Різдво ще й працюєш? — спитала Лінда.
Всі ці чотири дні Робін підозрювала, що мамі кортить поговорити про Страйка. Вчорашні здивовані обличчя членів родини пояснили причину такої цікавості. Однак Робін не вважала, що має полегшити Лінді процес допиту.
— «Ще й»? — уточнила Робін.
— Ти знаєш, про що я,— відповіла Лінда.— Різдво — це свято. Я собі думала, ти там маєш вихідні.
— Я маю вихідні,— сказала Робін.
Вона віднесла порожнє горня в раковину. Раунтрі зіп’явся на хворі лапи, і Робін відчинила для нього двері надвір, відчувши доторк морозного повітря до голої шкіри. Над живоплотом позеленішав край неба — сонце повільно викочувалося на зимні небеса.
— Він з кимсь зустрічається? — спитала Лінда.— Страйк?
— Він зустрічається з купою людей,— навмисно вперлася Робін.— У нас така робота.
— Я про інше,— наполягала Лінда.
— Чому це тебе цікавить?
Робін думала, що мама на цьому відступиться, але на неї чекав сюрприз.
— Ти сама розумієш чому,— відповіла вона, глянувши доньці просто в обличчя.
Робін почервоніла й аж розгнівалася на себе. Їй двадцять дев’ять років! У цю саму мить її мобільний на столі бібікнув. Вона вирішила була, що то повідомлення від Страйка — і так само, вочевидь, подумала Лінда, яка стояла ближче до столу й подала Робін телефон, встигнувши побачити ім’я абонента.
Але то був Сол Моррис, а не Страйк. Він написав таке:
Сподіваюся, у тебе Різдво не таке гівняне, яку мене.
В нормі Робін не стала б відповідати, але образа на рідних і ще якесь відчуття, якого вона не хотіла визнавати, змусили її написати відповідь на очах у Лінди:
Гівняне — поняття відносне, але в мене справи теж так собі.
Вона відіслала повідомлення, а тоді звела очі на Лінду.