Страйк відповів відмовою на два запрошення повечеряти в суботу — одне було від Люсі, друге — від Ніка й Ільзи. Натомість він розібрав документи агенції і переглянув звіти від Барклея, Гатчинса й Морриса. У неділю Страйк поговорив з доктором Ґуптою і з кількома родичами покійних свідків у справі Бамборо, готуючись до завтрашньої наради з Робін.
Але ввечері в неділю, стоячи на кухні над каструлею макаронів на маленькій плиті, Страйк отримав друге повідомлення від своєї незнайомої зведенючки — Пруденс.
Привіт, Корморане, не знаю, чи ти отримав моє перше повідомлення. Сподіваюся, оце отримаєш. Я просто хочу сказати, що, мабуть, розумію, чому ти не хочеш фотографуватися з нами для тата і брати участь у вечірці. Але значення вечірки більше, ніж просто новий альбом. Я з радістю все розповім тобі особисто, але як родина ми тримаємо все в таємниці. Сподіваюся, що можу додати: я, як і ти, народилася внаслідок однієї з коротших батькових інтрижок (!) і за ці роки відчувала чимало образи та гніву. Може, сходимо на каву й поговоримо про це! Я у Патні. Будь ласка, відреагуй. Я буду дуже рада зустрічі. Щиро, Прю.
Каструля з макаронами бурлила. Страйк закурив. На очні яблука ніби тиснуло зсередини. Він розумів, що курить забагато: аж язик болів, а так сильно він після різдвяного грипу ще не кашляв. Барклей на минулій зустрічі рекламував переваги вейпу. Мабуть, прийшов час перейти на вейп — чи принаймні менше курити цигарок.
Він удруге перечитав повідомлення Пруденс. Що за таємниця стоїть за тією вечіркою, окрім виходу нового альбому? Рокбі нарешті висвятили в лицарі — чи гучне святкування п’ятдесятої річниці гурту «Дедбітс» має нагадати тим, хто роздає почесті, що він на це чекає? Страйк спробував уявити, як відреагує Люсі, почувши, що він буде знайомитися з купою зведенюків і зведенючок саме тоді, коли вона втрачає одну з небагатьох рідних людей. Страйк спробував уявити цю Пруденс, про яку знав тільки, що її мати була відомою актрисою.
Вимкнувши плиту, він лишив макарони плавати у воді та з цигаркою в зубах заходився набирати відповідь.
Дякую, що написала. Я не проти з тобою зустрітися, але тепер невдалий час. Ціную, що ти робиш те, що вважаєш правильним, але я ніколи не умів зображати неіснуючі почуття чи тримати ввічливий фасад на вечірках. Я не маю жодних стосунків з...
Страйк завагався. Він ніколи не називав Джонні Рокбі «татом» і не хотів писати «наш батько», бо це ніби поєднувало його і Пруденс, а він не хотів єдності з абсолютно чужою людиною.
І все ж у глибині душі Страйк не вважав її зовсім чужою. Щось у ньому тягнулося до неї. Що це? Просто цікавість? Відлуння його дитячого бажання, що батько колись прийде? А може, щось примітивніше — поклик крові, тваринне відчуття спорідненості, яке не так просто викорінити, як не старайся обірвати узи?
...Рокбі й не маю бажання симулювати їх протягом кількох годин лише тому, що він записав новий альбом. Я нічого не маю проти тебе особисто й буду радий познайомитися, щойно моє життя буде не таким...
Страйк завагався знову. Над каструлею вирувала пара, а його думки повнилися присмертною Джоан, відкритими справами в агенції і — невідомо чому — Робін.
...складним. Щиро, Корморан.
Він з’їв свої макарони з банкою магазинного соусу, заснув під дріботіння дощу по даху й побачив сон, у якому вони з Рокбі билися навкулачки на палубі корабля, який хитався і пірнав на хвилях, аж поки обоє вони попадали за борт.
За десять одинадцята наступного ранку так само дощило. Страйк саме вийшов на станції «Ерлз-Корт», де його мала забрати Робін і повезти на зустріч із Синтією Фіппс у палаці Гемптон-Корт. Стоячи під цегляним дашком станції з черговою цигаркою в зубах, Страйк прочитав з телефону два свіжі електронні листи: новини щодо Вторака від Барклея і щодо Мутного від Морриса. І майже дочитав, коли задзвонив мобільний. Це був Ал, і Страйк вирішив прийняти дзвінок і нарешті покласти край цим домаганням.
— Здоров, братан,— привітався Ал.— Як ти?
— Бувало краще,— відповів Страйк.
Він свідомо не став питати, як справи в Ала.
— Слухай,— почав Ал,— тут таке діло... мені дзвонила Прю. Переказала мені твою відповідь. Річ у тім, що в нас домовленість із фотографом на наступну суботу, але якщо на фото не буде тебе... суть у тому, що це подарунок від нас усіх. Уперше.
— Ал, мені це не цікаво,— відрубав Страйк, утомившись бути ввічливим.
Пауза. Тоді Ал сказав:
— Розумієш, тато дуже старається налагодити...
— Та ти що? — перебив Страйк; крізь туман утоми, крізь тривогу за Джоан і масу дрібних деталей у справі Бамборо, які він тримав у голові, щоб переповісти Робін, раптом прорвався гнів.— І коли це він старався? Коли напустив на мене адвокатів, вимагаючи віддати гроші, які, власне, за законом належали мені...
— Якщо ти про Пітера Ґіллеспая, то тато навіть не знав, що він так на тебе насів, чесно тобі кажу, не знав. Пітер більше не працює...
— Мені не цікаво святкувати випуск його довбаного альбому,— сказав Страйк.— Розважайтеся там без мене.
— Слухай,— мовив Ал,— просто зараз я не можу пояснити... але якщо зустрінемося десь випити, я розкажу... є причина, чому ми хочемо все це влаштувати для нього саме тепер, це фото, вечірка...
— Ал, моя відповідь — ні.
— Ти так і будеш вічно відкараскуватися від нього?
— Я від нього відкараскуюся? Я про нього жодного слова на публіку не сказав, на відміну від нього — він у кожному інтерв’ю про мене згадує...
— Він намагається все виправити, а ти ані півкроку назустріч не хочеш зробити!
— Він намагається обілити себе в очах публіки,— грубо відповів Страйк.— Скажи, хай почне платити податки, якщо так хоче посвяти в лицарі. А я йому не кишенькова біла ворона.
Він поклав слухавку, відчуваючи лють, якої від себе не чекав. Серце важко гупало під пальтом. Кинувши недопалок на дорогу, він раптом подумав про Джоан, яка ховала облисілу голову під хусткою, і Теда, який ронив сльози в чай. І сердито подумав: от чого Рокбі не лежить і не вмирає, а Джоан нехай би була здорова та щаслива, впевнена, що доживе до свого наступного дня народження? Хай би гуляла Сент-Мосом, теревенила з подругами, яких знає ціле життя, планувала вечері для Теда, діставала Страйка по телефону — коли вже він приїде.
Коли за кілька хвилин Робін на «лендровері» завернула на ріг, вигляд Страйка її шокував. Він розповів по телефону і про грип, і про несвіжу курятину, але зараз був такий змарнілий і такий злий, що Робін автоматично глянула на годинник — чи не спізнилася?
— Щось сталося? — спитала вона, коли він відчинив дверцята з пасажирського боку.
— Все в нормі,— коротко відповів Страйк, сів у машину й ляснув дверцятами.
— З Новим роком.
— Хіба ми вже не віталися?
— Насправді ні,— відповіла Робін, яку ця грубість образила.— Але не обтяжуй себе відповіддю. Я б не хотіла змушувати тебе...
— З Новим роком, Робін,— буркнув Страйк.
Робін виїхала на дорогу. Двірники ненастанно працювали, очищуючи лобове скло від води, а вона відчувала виразне дежавю. Страйк був такий самий буркотливий, коли вона везла його на його день народження, і хоч йому було важко, вона теж утомилася, теж мала власні проблеми й хотіла би бачити бодай якісь зусилля з його боку.
— Що сталося? — спитала вона.
— Нічого.
Кілька хвилин їхали мовчки, а тоді Робін спитала:
— Ти бачив лист Барклея?