— Про дівчину Вторака? Так, щойно прочитав,— відповів Страйк.— Так і не дізнається, що він її покинув саме тому, що вона була вірна.
— Абсолютно кінчений,— сказала Робін,— але поки платить гроші...
— Я такої самої думки,— озвався Страйк, свідомо намагаючись подолати свій кепський гумор. Урешті-решт, Робін не винна ні в тому, що робиться з Джоан, ні в тому, що роблять Прю і Ал. Поки він займається справами в Корнволлі, Робін не дає агенції розвалитися. Вона заслуговує на краще ставлення.
— У нас тепер є місце для нового клієнта з черги,— мовив він, стараючись додати ентузіазму.— Я можу подзвонити отій брокерці, яка думає, що чоловік спить з нянькою, як гадаєш?
— Ну,— відповіла Робін,— у нас зараз усі люди працюють над Мутним. Стежимо за ним, за шефом і за жінкою у Сток-Ньюїнгтоні. Вчора шеф до неї їздив, щоб ти знав. Знову була така сама сцена, включно з отим поплескуванням по лисині.
— Правда? — насупився Страйк.
— Так. Але клієнти вже дуже бажають бачити справжні докази. Плюс у нас досі висить Листоноша, і справа Бамборо затягується.
Робін не хотіла прямо казати, що оскільки Страйк їздить між Лондоном і Корнволлом, їй і підрядникам доводиться покривати наявні справи агенції за рахунок своїх вихідних.
— Отже, ти вважаєш, що слід зосередитися на Мутному й Листоноші, так?
— Я вважаю, нам слід визнати, що над Мутним наразі мають працювати троє людей, і не поспішати набирати нові справи.
— Добре, твоя правда,— буркнув Страйк.— Є новини про екскурсовода з Національної портретної галереї? Барклей казав, ти переживаєш, що вона могла накласти на себе руки.
— Навіщо він це тобі сказав? — спитала Робін. Вона жалкувала про ті слова: слабкодухі, непрофесійні.
— Просто сказав. Вона не повернулася?
— Ні,— відповіла Робін.
— І поштівок ведучий більше не отримував?
— Ні.
— Можливо, ти її відстрашила.
Страйк дістав з кишені записник і розгорнув. Дощ так само тарабанив по лобовому склу.
— Маю деякі нові подробиці щодо Бамборо перед розмовою з Синтією Фіппс. До речі, класна робота з виключенням того органічного фургона зі справи.
— Дякую,— відповіла Робін.
— Але на сцені з’явився новий фургон,— провадив Страйк.
— Що? — різко спитала Робін.
— Я вчора розмовляв з донькою Рубі Елліот. Пам’ятаєш, Рубі...
— Це та, яка з машини бачила, як дві жінки вовтузяться біля таксофонів.
— Саме так. Я також поговорив з небожем місіс Флюрі, яка переводила через майдан Клеркенвелл-Ґрін маму в деменції.
Страйк прочистив горлянку й зачитав з нотаток:
— За словами Марка Флюрі, його тітка дуже засмутилася, коли в газетах почали писати, що вони з матір’ю «вовтузилися» чи навіть «боролися», бо тоді виходило, що вона грубо обходиться зі старенькою. Вона казала, що умовляла маму йти, і фізичного примусу не було, але визнала, що в іншому їх описали правильно до найменших дрібниць: місце, час, непромокальний капелюх, дощовик тощо. Але Талбот учепився за ту деталь, що вони не боролися, і почав пресувати місіс Флюрі, щоб та змінила версію і заявила, що Рубі Елліот не могла бачити їх з мамою. Однак місіс Флюрі стояла на своєму. Опис повністю збігався; вона була впевнена, що Рубі бачила саме їх. Тож Талбот повернувся до Рубі та спробував змусити вже її змінити версію. Пам’ятаєш, на початку Албемарл-вею теж є таксофон? Талбот спробував переконати Рубі, що вона бачила двох людей, що вовтузилися, біля тієї буди.
Страйк перегорнув сторінку та продовжив:
— З цього місця історія стає цікавішою. За словами доньки, Рубі була забудькувата, нервувала за кермом і не вміла читати мапи, взагалі не мала відчуття напрямку. Проте донька також стверджує, що мати чудово запам’ятовувала дрібниці. Вона могла забути, на якій вулиці зустріла подругу, але точно пам’ятала, якого кольору були шнурки на її черевиках. Замолоду вона декорувала вітрини.
Талбот вирішив, що таку неуважну жінку легко переконати в тому, що вона переплутала таксофони, але що сильніше він тиснув, то міцніше вона трималася за свою версію. Рубі так стояла на своєму та стверджувала, що під таксофоном на початку Албемарл-вею вона не могла бачити тих двох жінок, бо біля того таксофону, виявляється, вона бачила дещо інше — але забула про це й не згадала, поки Талбот не нагадав про будівлю дивної форми. Зваж, вона зовсім не знала Клеркенвеллу.
Донька сказала, що в той вечір Рубі їздила по району колами й ніяк не могла знайти Гайвардс-Плейс, куди переїхала донька. І коли Талбот спитав: «А ви впевнені, що не могли бачити тих двох жінок біля іншого таксофону під клиноподібним будинком на розі з Албемарл-веєм?» — Рубі раптом згадала, що пригальмувала там, бо фургон, який їхав попереду, раптом зупинився без попередження. Там у нього сіла міцна чорнява жінка, яка стояла біля таксофону під проливним дощем. Та жінка...
— Почекай-но,— мовила Робін, на мить відвівши очі від поливаної дощем дороги та глянувши на Страйка.— Міцна й чорнява? Тобто Тео?
— Рубі вирішила, що це могла бути Тео, коли порівняла власні спогади про дівчину під дощем з фотороботом останньої пацієнтки Марго. Смаглява, міцної статури, темне волосся прилипло до обличчя, бо промокло, а ще на ній були сережки...
Страйк повільно прочитав незнайоме слово зі сторінки:
— Сережки «кучі».
— Що таке «кучі»?
— За словами доньки Рубі, це стиль ромських прикрас — і, можливо, саме тому Глорія казала, що Тео була їй схожа на циганку. Рубі зналася на одязі та прикрасах. Вона помічала такі дрібниці. Отже, фургон загальмував і підібрав нашу гадану Тео, затримавши інші машини. Автівки, які їхали за Рубі, почали сигналити. Чорнява дівчина сіла у фургон, він поїхав у бік Сент-Джон-стріт, і більше Рубі його не бачила.
— І вона не розповіла про це Талботові?
— Донька сказала, що на той момент, коли їй згадався цей епізод, Рубі страшенно втомилася від усієї тієї історії, і її дуже діставав Талбот, тож вона просто сказала, що, мабуть, помилилася, і боролися таки Марго й переодягнений Крід... і взагалі жалкувала, що відгукнулася на звернення поліції до громадськості. А коли справа перейшла до Лосона, Рубі злякалася можливої реакції поліції і преси, якби вона сказала, що бачила людину, схожу на Тео. Вона вирішила, що люди подумають, ніби після пустопорожньої першої заяви вона знову хоче спробувати зіграти якусь роль у розслідуванні.
— Але її донька спокійно це все тобі розповіла?
— Власне, Рубі ж померла, так? їй воно вже не нашкодить. Донька чітко пояснила, що не вважає ці речі важливими, тож для неї не проблема мені все розповісти. Врешті-решт, навіть після цих свідчень,— додав Страйк, перегортаючи сторінку,— ми не можемо стверджувати, що та дівчина — це Тео... хоч я думаю, що це таки була Тео. Тео не була приписана до клініки й навряд чи добре знала район. Той ріг — легко впізнаване місце, щоб фургон міг забрати її після візиту до лікаря. Плюс фургону там було де зупинитися.
— Слушно,— повільно відповіла Робін,— але якщо то справді була Тео, виходить, що вона не причетна до зникнення Марго? Вона явно пішла з клініки сама, її забрали на фургоні...
— Але хто був за кермом?
— Не знаю. Хто завгодно. Батько, мати, подруга, друг, брат чи сестра...
— Чому Тео не відгукнулася на звернення поліції?
— Можливо, злякалася. Можливо, не хотіла ніде світити свої медичні проблеми. Багато людей взагалі уникає будь-яких контактів з поліцією.
— Твоя правда,— визнав Страйк.— Але я все одно гадаю, що це варто знати: чи не остання людина, яка бачила Марго живою, поїхала геть на великому авті, в якому легко можна сховати жінку... До речі, про людей, які останніми бачили Марго,— додав Страйк,— є прогрес із Глорією Конті?
— Ні,— відповіла Робін.— Якщо до кінця наступного тижня не буде реакції, я спробую зв’язатися з нею через чоловіка.
Страйк перегорнув сторінку в записнику.
— Поговоривши з донькою Рубі й небожем Флюрі, я передзвонив доктору Ґупті. Не знаю, чи ти пам’ятаєш, але я в своєму резюме нотаток Талбота писав про Скорпіона, чия смерть, як він уважав, непокоїла Марго.