— Афіна Паллада,— сказав Страйк, перехопивши її погляд, і тицьнув у бік фігури виделкою.
В нижній частині годинника була шухляда з маленькою бронзовою ручкою. Згадавши історію від Синтії про листування між Роєм і Марго, Робін висунула її і зазирнула всередину. Порожня шухляда була вистелена червоним оксамитом.
— Як гадаєш, дорога річ? — спитала вона в Страйка, засуваючи шухляду назад.
— Не знаю. А що?
— Бо нащо інакше це тримати в себе? Він же потворний.
У кімнаті було добре видно вплив двох різних смаків, які, на думку Робін, не гармоніювали між собою. Вочевидь, Овідій і Пліній у шкіряних палітурках і вікторіанські копії античних статуй — серед них пара мініатюрних левів Медичі, фігура весталки й Гермес навшпиньки на одній нозі на масивній бронзовій вазі — представляли смаки батька Роя, а мляві акварелі з пейзажами та квітами, витончені антикварні меблі й пістряві ситцеві фіранки, мабуть, обрала його мати.
Робін не розуміла, чому Рой це все не викинув і не переробив інтер’єр. З поваги до батьків? Через брак уяви? А може, вічно хворий домашній хлопчик, який, понад сумнів, більшу частину дитинства провів між чотирьох стін, прихилився до цих речей? Вони з Синтією не лишили власного відбитка на цьому приміщенні, хіба тільки додали кілька сімейних фото до вицвілих чорно-білих портретів батьків Роя і його самого в дитинстві. Робін зацікавила тільки одна групова світлина, зроблена, здавалося, на початку дев’яностих: Рой там ще не облисів, а Синтія мала густе кучеряве волосся. Двоє їхніх біологічних дітей, хлопчик і дівчинка, були дуже схожі на Анну. Ніхто б і не здогадався, що вона мала іншу матір.
Робін підійшла до вікна. За ним поверхню строгого видовженого ставка з кам’яною альтанкою на тому кінці так збрижив дощ, що яскраві червоні, білі й чорні силуети у воді не були схожі на риб. Одна з цих тіней, чорна на спинці й перлисто-біла на череві, була особливо велика — мабуть, метр завдовжки. Мініатюрна альтанка зазвичай відбивалася в гладенькій воді, але сьогодні тільки додавала розмитої сірості своєму кінцю ставка. На підлозі альтанки проглядався на диво знайомий символ.
— Корморане,— покликала Робін точно в ту мить, коли Страйк сказав:
— Глянь на це.
Обоє озирнулися. Страйк доїв торт і стояв біля однієї зі статуеток Роєвого батька, на яку Робін не звернула уваги. Це була півметрова фігура оголеного чоловіка в драпіруванні на плечах і зі змією в руці. Робін спершу здивувалася, але за мить зрозуміла, чому Страйк їй це показує.
— Ой! Це той вигаданий знак зі змією, що його Талбот приписав Рою?
— Саме так. Це Асклепій,— сказав Страйк.— Грецький бог медицини. А ти що знайшла?
— Глянь на підлогу в отій альтанці. На мозаїку отам.
Страйк став біля вікна поруч з Робін.
— А,— мовив він.— Гі фундамент видно на світлині з барбекю в Марго. Саме почали будувати.
На підлозі альтанки було викладено мальтійський хрест із темнішого граніту.
— Який цікавий вибір символу,— сказав Страйк.
— Знаєш,— відвернулася від вікна Робін,— люди з маніями часто вважають, що отримують надприродні знаки. Люди при здоровому глузді називають таке збігами.
— Я думав саме про це,— погодився Страйк і глянув на фігуру Афіни Паллади на потворному коминковому годиннику.— Людині в тому стані, в якому перебував Талбот, ця кімната здавалася повною астрологічних...
У коридорі почувся голос Роя.
— ...то не винувать мене...
Двері відчинилися, і родина повернулася до вітальні.
— ...якщо вона чує те, що їй не подобається! — закінчив Рой, звертаючись до Синтїї. Та трималася одразу позаду нього і здавалася наляканою. Обличчя Роя знову налилося нездоровим багрецем, однак шкіра біля очей так і лишилася жовтушною.
Він явно не чекав побачити Страйка й Робін біля вікна.
— Милувалися вашим садом,— пояснив Страйк, коли вони з Робін знову сіли на диван.
Рой щось буркнув і повернувся в своє крісло. Він важко дихав.
— Перепрошую,— сказав він за хвильку.— Наша родина не в найкращому стані.
— Це для всіх великий стрес,— мовив Страйк, і до кімнати увійшли Анна й Кім і сіли на свої місця на другому дивані, тримаючись за руки. Синтія примостилася біля них, стривожено спостерігаючи за Роєм.
— Я хочу дещо сказати,— мовив Рой до Страйка.— Хочу абсолютно чітко...
— О Боже, та я дзвонила їй одного разу! — вигукнула Анна.
— Буду вдячний, Анно,— сказав Рой, важко дихаючи,— якщо ти дозволиш мені закінчити.
І він промовив, звертаючись до Страйка:
— Уна Кеннеді незлюбила мене одразу, як ми з Марго познайомилися. Вона дуже по-власницькому сприймала Марго, а ще саме пішла з церкви й належала до тих людей, які вважають усіх воцерковлених ворогами...
— Докторе Фіппс,— перебив Страйк, який уже бачив, що з цього вийде довга сварка про Уну Кеннеді.— Гадаю, варто сказати, що ми вже допитували Уну, і вона чітко пояснила, що вважає людиною, на якій нам слід зосередитися, Пола Сатчвелла.
Мить чи дві Рой ніби не розумів, що йому тільки-но сказали.
— Бачиш? — з жаром промовила Анна.— Ти щойно натякнув, що моя мати з Сатчвеллом не просто сходила до пабу. Що ти мав на увазі? Чи ти просто,— додала вона, і Робін почула в її тоні приховану надію,— розсердився і зірвався?
— Люди, які випускають кота з мішка, Анно,— промовив Рой,— не повинні скаржитися на подряпини.
— Ну гаразд,— відповіла Анна,— випускай пазурі.
— Анно,— прошепотіла Синтія, але на неї не звернули уваги.
— Гаразд,— мовив Рой.— Добре,— розвернувся він до Страйка й Робін.— На початку наших стосунків я бачив у Марго записку від Сатчвелла, яку вона не викинула. Там були слова: «Люба Брунгільдо». Так він її називав. Валькірія, ви знаєте. Марго була висока, білява.
Рой зробив паузу, ковтнув.
— За три тижні до свого зникнення Марго прийшла додому й розповіла, що зустріла на вулиці Сатчвелла і що вони зайшли... просто випити.
Він прочистив горлянку. Синтія підлила йому чаю.
— Коли вона... коли вона зникла, я пішов забрати її речі з клініки Святого Івана. Серед них я знайшов маленьку...
Він показав пальцями розмір — зо три дюйми.
— ...дерев’яну статуетку в стилі вікінгів, яку вона тримала в себе на столі. На денці статуетки був напис чорнилом — «Брунгільда» — і сердечко.
Рой відпив чаю.
— Раніше я її не бачив. Звісно, є вірогідність, що Сатчвелл роками носив її з собою, чекаючи, що одного разу випадково зустріне Марго на вулиці. Але я дійшов висновку, що вони бачилися ще, і саме на такій зустрічі він подарував їй цей... цей сувенір. Я знаю тільки, що ніколи не бачив цієї статуетки, поки не прийшов забирати її речі з клініки.
Робін помітила, що Анна хоче запропонувати якесь інше пояснення, але важко було знайти дірки в логіці Роя.
— Ви розповіли поліції про свої підозри? — спитав Страйк.
— Так,— відповів Фіппс,— і думаю, Сатчвелл їм заявив, що другої зустрічі не було, що статуетку він подарував Марго багато років тому, коли в них був роман. Звісно, ні те, ні те неможливо довести. Але я особисто ніколи доти її не бачив.
Робін не знала, що мало боліти дужче: думка, що дружина ховала символічний подарунок від колишнього коханця і виставила його за багато років, чи що цей подарунок вона отримала нещодавно.
— Скажіть,— тим часом запитав Страйк,— Марго колись говорила про «сон і подушку»?
— Про що? — перепитав Рой.
— Сатчвелл розповів їй щось про сон і подушку.
— Не розумію, про що ви,— підозріливо сказав Рой.
— Детектив Талбот не згадував про підозру, що Сатчвелл збрехав про своє місцеперебування одинадцятого жовтня?
— Ні,— відповів Рой, тепер сильно здивувавшись.— Я зрозумів так, що поліцію цілком задовольнило його алібі.
— Ми дізналися,— повідомив Страйк, звертаючись до Анни,— що в Талбота був власний окремий нотатник — окремий від офіційної справи. Спершу він викреслив Овна, але потім повернувся до нього й почав збирати інформацію.
— Овна? — не зрозуміла Анна.
— Вибачте,— сказав Страйк, роздратований власним переходом на астрологічну говірку.— Зрив Талбота виражався в тому, що він вирішив, ніби може розслідувати справу за допомогою окультних засобів. Він почав ворожити на картах таро та складати гороскопи. Всіх дотичних до справи осіб він позначав їхніми знаками зодіаку. Сатчвелл народився під знаком Овна, тож у приватних нотатках Талбот називає його саме так.