Франц Біберкопф і Мек також там. Франц зіскочив у шахту до пожежників, підштовхує коня. Мек та інші витріщилися, ото дивовижа, як це Франц так спритно орудує однією рукою? Плескають по крупу змилену тварину, їй нічого не сталося. «Франце, ну ти даєш, і звідки в тебе стільки сили в одній руці?» — «Маю добрі м'язи, як захочу, ще й не таке можу». Йдуть разом по Брунненштрасе, оце відтоді вони вперше зустрілися. Мек перший підійшов до нього. «От так, Ґотлібе, то все від доброї їжі та питва. А знаєш, чим я теперечки займаюся?» Зараз я його добре розіграю, нехай більше не заговорює до мене цей Мек. Теж мені друг називається! «Так ось, слухай, у мене гарна робота. Я стою біля цирку на ярмарковій площі, що на Ельбінгштрасе, й закликаю людей на карусель: «Гоп, гоп, гоп, конику, галоп!», «Пані й панове, одне коло всього 50 пфеніґів», а трохи далі, на Ромінтенерштрасе, є атракціон «Найсильніший чоловік з однією рукою», тобто я, але це тільки з учорашнього дня, можеш там зі мною побоксувати». — «Що це за бокс з однією рукою?» — «А от приходь — і побачиш. Брак руки я компенсую рухливістю ніг». Франц сміється з нього, а Мек лише дивується.
Вони йдуть своїм давнім маршрутом до Алекса по Ґіпсштрасе, Франц підводить його до старої танцзали: «Бачиш, тут усе відремонтували. Тепер я тут частенько буваю — потанцюю, в барі посиджу». Мек не знає, що й сказати: «Та що ж це таке з тобою, скажи-но, будь ласка». — «А що, взявся за старе, як то раніше було. А чом би й ні? Ти хіба маєш щось проти? Давай зайдемо, подивишся, як я з однією рукою танцюю». — «Та ні, вже краще ходімо до Мюнцгофа». — «Також годиться. Але в такому вигляді нас туди не пустять, зайди краще в четвер або суботу. Чи ти думаєш, що я євнухом став через те, що мені руку відстрелили?» — «А хто відстрелив?» — «Та втрапив у стрілянину з поліцаями. Власне, все сталося через дрібницю, це було ось там, на Бюлоплац. В одному дворі кілька хлопів хотіли щось поцупити, загалом нормальні хлопці, але за душею ні гроша, та й звідки б вони мали? Так ось, іду собі вулицею, глянув, що там вони цуплять, і бачу на розі двох підозрілих типів у капелюхах із китичками, які ховалися в затінку. Що тут казати — ясно, що то поліцаї. Я тоді у двір, шепочу тому хлопцю, що на атасі стояв, мовляв, так і так, а ті й не збираються змиватись, кажуть, що через двох лягавих не будуть усе кидати. Оце-то хлопці! Кажуть, що спершу товар треба забрати. Аж тут і поліцаї наскочили й уже нишпорять по двору. Може, хтось із сусідів щось запримітив, хтозна… А товар — самі хутра, панночок зігрівати. Ми засіли на складі, поліцаї хочуть зайти досередини, але двері відчинити їм ніяк не вдається. Хлопці, звичайно, вже через задні двері гайнули. Аж тут поліцаї привели слюсаря, той почав ламати замок, ну я й пальнув крізь замкову шпару. Що скажеш на це, Меку?» — «А де це було?» В того аж у роті пересохло. «Та тут, у Берліні, ось за рогом, на Кайзералее». — «Та що ти таке кажеш?» — «Я холостими стріляв. А ті справжніми, всі двері побили на решето. Але мене вони так і не схопили. Поки ламали ті двері, за нами вже й слід захолов. От тільки рука… Сам бачиш». Мек пробелькотів: «Що-о-о?» Франц великодушно подав йому руку: «Ну, то до побачення, Меку! Як щось буде потрібно, звертайся, я живу… а втім, адресу я тобі потім повідомлю. Щасти!»
Та й звернув на Вайнмайстерштрасе. А Мек стояв цілком приголомшений: або він мене розігрує, або… треба буде Пумса розпитати. Я від його хлопців чув зовсім іншу історію.
А Франц побрів вулицями назад до Алекса. Як виглядав щит Ахілла, з якою зброєю й обладунками вирушав він у бій, я точно описати не зможу, лише неясно пригадую, що він мав якісь поножі та поручі.
Зате я можу розповісти, як виглядає Франц, який хоче вступити у свій новий бій. Отже, Франц Біберкопф вбраний у свої старі речі, які він до того ж замастив багнюкою, коли допомагав витягати з шахти коня: потріпана куртка, благенькі бавовняні коричневі штани, на голові — кашкет з погнутим якорем.
Зайшов до Мюнцгофа, вихилив кухоль пива, хвилин за десять підчепив ще доволі нічогеньку панночку, яку покинув її кавалер, і ось уже він гуляє з нею по Вайнмайстерштрасе та Розенталерштрасе, бо всередині було надто парко, а надворі гарна погода, хоч і дощик.
А у Франца аж серце стискається: куди не поглянь, скрізь хитрощі й обман. Став іншою людиною й на світ іншими очима дивиться. Вони з дівчиною аж заходяться від сміху, роздивляючись все довкола! Уже шоста, навіть звернуло на сьому, накрапає дощ, на щастя, дівуля має парасольку.
Диви, кнайпа, вони зазирають досередини.
«Он господар відпускає пиво. Але дивися, як він недоливає. Ти бачила, Еммі, бачила? Сама піна». — «Що ж тут такого?» — «Кажу ж тобі: сама піна. Обман! Обман! Але він правий. Я радий з того». — «Та ти ж сам казав, що він шахрай». — «Та він молодець, не пропаде!»