І син відкинув голову, батько зайшов ззаду, ліву руку поклав йому чоло, правицею заніс жертовний ніж. Син хоче цього. І тут почули вони поклик Господа і впали ниць.
Що промовив голос Господній? — Алілуя. Горами й долами лунав той голос. Ви покірні волі моїй, алілуя. І ви житимете. Алілуя. Зупинися, викинь ножа у провалля. Алілуя. Я Господь, якому ви маєте скорятися нині й на віки вічні. Алілуя. Алілуя. Алілуя. Алілуя. Алілуя. Алілуя. Алілуя. Алілуя, луя, луя, луйя, алілуя, луя, алілуя.
«Міцо, Муллекен, маленька Муллекен, ну висвари мене добряче». Франц хоче посадити Міцу собі на коліна. «Ну скажи бодай слово, що я такого зробив, хіба що спізнився вчора ввечері?» — «Послухай, Франце, ти можеш втрапити у халепу, вештаючись зі всякими». — «Ти про що?» — «Водію довелося тягти тебе нагору. Я до тебе говорю, а ти — анітелень, лежиш і хропеш». — «Та я ж кажу тобі: був у Теґелі, саме так, їздив до Теґеля, зовсім один». — «І це правда?» — «Так, зовсім один. Мені там колись довелося кілька років відсидіти». — «То ще не все відсидів?» — «Ні, відсидів усе до останнього дня. Просто хотілося ще раз на все те поглянути. То хіба через це варто злитися, Муллекен?»
Вона сидить поряд, як завжди, і не зводить з нього лагідного погляду. «Послухай, кинув би ти ту політику, га?» — «Та я вже кинув». — «І що, на збори більше не ходитимеш?» — «Та, мабуть, не ходитиму». — «А якщо підеш, то скажеш мені?» — «Скажу».
Тут Міца поклала свою руку Францові на плече, притулилася до нього, обоє замовкли.
І знову не знайдеться нікого, хто був би щасливіший за нашого Франца Біберкопфа, який послав політику під три чорти. Сильно йому треба через неї собі голову сушити! Сидить тепер по шинках, співає, грає в карти, а Міца тим часом познайомилася з одним паном, що майже такий самий заможний, як і Євин, але одружений, що тільки на краще, він найняв для неї непогану квартирку з двома кімнатами.
А того, що надумала Міца, Францові також не вдалося уникнути. Якось до нього несподівано прийшла Єва. А чом би й ні, коли Міца сама цього хоче? Але, Єво, послухай, а що як в тебе справді буде дитина? Ну, якщо у мене народиться дитина, то мій старий на радощах мені десять замків набудує.
Про Франца Біберкопфа нема що багато розказувати, цього хлопця ми вже знаємо. Можна легко уявити, що робитиме свиня, коли повернеться у свій хлів. Щоправда, свині ведеться краще, ніж людині, адже свиня — то просто купа м'яса й жиру, і що з нею може трапитися, варіантів небагато, головне, щоб корму було вдосталь: у кращому разі вона може ще раз привести потомство, але в кінці життя на неї все одно чекає ніж, що, зрештою, не так уже й жахливо: перш ніж вона щось збагне, — а що може збагнути така тварина? — її вже й порішили. Тоді як людина має очі, в ній приховано багато чого, й усе на купі; людина може думати про всіляку чортівню, а передовсім про те [от жахлива голова], що з нею трапиться в майбутньому.
Ось так живе собі наш товстун, наш любий однорукий Франц Біберкопф, Біберкопфчик, а вже й серпень, коли погода ще така приємна. І Францик уже дуже незлецько навчився веслувати самою лише лівою рукою, поліція його не турбує, хоча він давно вже не з'являвся на реєстрацію, мабуть, у них у відділку також усі на літніх акаціях, врешті, поліцаї також мають усього дві ноги, й за ті пфеніґи, які вони заробляють, їм неохота збивати ноги через такі дрібниці, і навіщо його шукати; кому цікавий той Франц Біберкопф, що то за Біберкопф, чому саме Біберкопф, і чому в нього одна рука, раніше було дві; та хай собі та справа припадає пилом, у людей достатньо інших клопотів.