Коли все це не дуже вдається, ординатор добився, щоб у палату з фізіотерапевтичного кабінету принесли спеціальний електричний апарат, і став лікувати Франца за допомогою фарадизації — він піддавав дії змінного струму верхню частину тіла, насамперед щелепи, шию та ротову порожнину, яку слід було піддавати особливо сильному подразненню.
Старші лікарі, люди енергійні, допитливі, охоче навідувалися в закрите відділення, щоб трохи розім'яти ноги, і приставали на будь-які нові ідеї. Пан головний лікар сидить в ординаторській за столом, на якому навалено купу паперів, головний санітар підкладає їх з лівого боку йому на підпис, а молоді панове, молода гвардія, асистент та практикант, стоять біля заґратованого вікна і перемовляються про те, про се. Список снодійних засобів переглянуто, новий санітар відрекомендувався перед начальством і вийшов разом зі старшим санітаром, панове лікарі залишилися у своїй компанії, балакають, гортають протоколи останнього з'їзду психіатрів у Баден-Бадені. Аж тут головний лікар: «Незабаром ви будете твердити, що й прогресивний параліч зумовлений душевною травмою, а спірохети — то таке, випадкові воші у мозку. Душа, душа, о, ці сучасні почуття! Медицина на крилах пісень!» Обидва молоді лікарі помовкують і про себе всміхаються. Літні люди стають надто балакучими, з певного віку в мозку відкладається вапно, і людина вже нічому не може навчитися. Головний лікар, пустивши клуб диму, підписує папери й веде далі: «Ось бачите, струм щось дає, більше, ніж уся та балаканина. Але візьмете слабкий струм — не матимете з того жодної користи, візьмете сильний — отримаєте купу проблем. Оте лікування сильним струмом відоме ще з часів війни — не приведи Господи! Тепер воно заборонене як сучасний вид катування». Тут молоді лікарі набралися сміливости й питають, що ж тоді робити у випадку Біберкопфа? «Насамперед поставити діагноз, по змозі правильний. Окрім душі, якої ми не заперечуємо, адже ми знаємо Ґете і Шамісо, хоча відтоді збігло немало часу, так от, крім душі, існують і носові кровотечі, і мозолі, і переломи ніг. Тож, приміром, зламану ногу чи мозолі треба лікувати так, як їх зазвичай і лікують. Зі зламаною ногою, як не крути, а вмовляння, навіть під акомпанемент рояля, не допоможуть. Треба як слід вправити кістку та накласти шину, і тоді все буде гаразд. Так само і з мозолями. Їх треба змащувати, а ще краще, якщо пацієнт придбає собі зручніше взуття. Останнє хоч і дорожче, зате доречніше». Мудрість пенсіонера, інтелектуальний рівень на нулі. «То що ж робити у випадку з Біберкопфом, як ви думаєте, пане головний лікарю?» — «Поставити правильний діагноз. У цьому випадку, за моєю давно перевіреною діагностикою, це кататонічний ступор. До речі, не виключено, що причиною захворювання є серйозні органічні зміни мозкової тканини, наприклад, пухлина у середньому мозку; знаєте, нам, старшому поколінню, багато з чим доводилося стикатися, коли ми займалися так званим «грипом голови». Можливо, під час розтину на нас чекає справжня сенсація, таке часто трапляється». — «Кататонічний ступор?» Ось кому треба купити зручніше взуття. «Так, усі ці симптоми: оніміння, підвищена пітливість, а потім він постійно моргає і чудово спостерігає за ними, але нічого не каже і не їсть, для мене це виглядає, як кататонія. Кожен симулянт або психогенний пацієнт рано чи пізно зривається. І ніхто не доводить себе до повного виснаження від голоду». — «І чим допоможе в лікуванні хворого такий діагноз, пане головний лікарю, від того йому ні холодно, ні жарко». Тепер ми таки загнали його в кут. Головний лікар голосно розреготався, встав, підійшов до вікна, поплескав асистента по плечу: «Ну, по-перше, він позбудеться вас обох і зможе, принаймні, спокійно поспати. Для нього це очевидний плюс. Невже ви думаєте, що йому не набридли всі ваші процедури? До речі, знаєте, які неспростовні докази я можу навести на підтвердження правильности свого діагнозу? Ось дивіться! Цей хворий вже давним-давно скористався б ситуацією, якби річ була у так званій «душевні травмі». Якби затятий злочинець, що вже не раз сидів, побачив, що до нього прийшли молоді лікарі, які, звичайно, ні біса про нього не знають, — перепрошую, але ж ми тут всі свої, — і хочуть його вилікувати вмовляннями, то для такого типа ви були б справжнім подарунком. Саме такі йому й потрібні. І знаєте, що він тоді робить, тобто давно вже зробив би? Бачте-но, колеги, якби у хлопця була тяма і розрахунок…» О, сліпий півень думає, що зерно знайшов, поглянь лиш, як розкукурікався. «Так він же загальмований, пане головний лікарю, ми також вважаємо, що він перебуває у стані ступору, який в цьому випадку зумовлений психічними моментами — втратою контакту з дійсністю внаслідок розчарувань і невдач, а ще невтамовані статеві бажання дитячого періоду й марні спроби відновити втрачений контакт». — «Психічні моменти? Дурниці! Тоді він мав би психічні моменти зовсім іншого роду. Він би одразу покінчив зі скутістю та гальмуванням. Вручив би їх вам як різдвяний дарунок. З вашою «допомогою» він через тиждень устав би з ліжка, Боже, якими великими цілителями ви тоді стали б, і все завдяки новій терапії, ви послали б у Відень вітальну телеграму самому Фройдові; а через тиждень хлопець із вашою допомогою вже ходив би коридором, яке чудо, яке чудо, алілуя; ще через тиждень він би вже сам гуляв у дворі, а ще через тиждень він би з вашою люб'язною допомогою за вашою спиною накивав би п'ятами, алілуя, і тільки його й бачили!» — «Зачекайте, пане головний лікарю, я не думаю, що все так просто, спершу треба було б спробувати». [Я все знаю, а ти не знаєш нічого, куд-ку-дак, куд-ку-дак, ми все знаємо.] «А я думаю. З часом ви зрозумієте. Тут треба мати досвід. Тож не катуйте його зайве, повірте мені, це не має сенсу». [Треба зайти у дев'ятий корпус, от жовтороті, на Бога здавайся, а сам робить не цурайся, цікаво, котра вже година?]