Марш, марш вперед, Ми на війну йдемо, карбуєм крок, сто музикантів з нами, гримлять барабани, зорі вечірні і світанкові, ми вже до ранньої смерти готові, сто музикантів в барабани б'ють, ві-де-бум, ві-де-бум, а як не дійдемо прямо до мети, то можемо і криво ми піти, ві-де-бум, ві-де-бум.
Смерть розгортає свій плащ і приспівує: «О так, о так!»
У печі вогонь, у печі вогонь, перед піччю стоїть матір та семеро її синів, стогне народ за ними, свого бога мусять вони зректися. Спокійно й усміхнено стоять вони там. Чи бажаєте ви зректися й скоритися нам? Перший каже «ні» і приймає мученицьку смерть, другий каже «ні» і приймає мученицьку смерть, третій каже «ні» і приймає мученицьку смерть, четвертий каже «ні» і приймає мученицьку смерть, п'ятий каже «ні» і приймає мученицьку смерть, шостий каже «ні» і приймає мученицьку смерть, сьомий каже «ні» і приймає мученицьку смерть. А мати стоїть поряд і підбадьорює своїх синів. Насамкінець вона каже «ні» і також приймає мученицьку смерть. Смерть розгортає свій плащ і приспівує: «О так, о так!»
Блудниця, що має сім голів, шарпає звіра, але не рушає з місця.
Марш, марш вперед, Ми на війну йдемо, карбуєм крок, сто музикантів з нами йдуть, а сурми кличуть, барабани б'ють, ві-де-бум, ві-де-бум, ти прямо ідеш, а той — у долину, ти тут ще стоїш, а той впав на спину, біжиш уперед, а той вже загинув, ві-де-бум, ві-де-бум.
Крики і торжество, марш, марш, крокують по шестеро, по двоє та по троє, крокує французька революція, російська революція, крокують селянські війни, крокують анабаптисти, крокують слідом за Смертю, за ними вигуки торжества, вперед, вперед, всі до свободи, а світ старий упасти має, здіймися, вітре світанковий, ві-де-бум, ві-де-бум, по шестеро, по двоє та по троє, до сонця, браття, до свободи, вперед до світла, з похмурої минувшини до нас засяє промінь майбуття ясного, кроком руш, правою, лівою, правою, лівою, ві-де-бум, ві-де-бум.
Смерть розгортає свого плаща і сміється, і сяє, і приспівує: «О так, о так!»
Велика блудниця Вавилон нарешті змогла приборкати свого звіра, і той помчав полями, грузнучи в снігу. А вона озирається, кляне сяючу Смерть. Від того волання звір гепнувся на коліна, блудниця повисла у нього на шиї. Смерть запнула свого плаща. Вона сяє й приспівує: «О так, о так!» І поле шумить: «О так, о так!»
У лікарні Бух смертельно блідого чоловіка, що досі лежав у ліжку й колись був Францом Біберкопфом, коли він розплющив очі й почав говорити, довго допитували слідчі, щоб дізнатися, що там за тягар у нього на душі, а лікарі діймали його, щоб уточнити діагноз. Від слідчих цей чоловік почув, що вони затримали такого собі Райнгольда, який раніше відігравав значну роль у його житті, в його колишньому житті. Вони розповіли про Бранденбурзьку в'язницю та хотіли знати, чи він знайомий з якимось паном Морошкевичем і де той перебуває. Все це йому повторили декілька разів, а він мовчки слухав і не озивався. На один день йому дали спокій. Ось той жнець, що зветься Смерть, від Бога має сили вщерть. Нині він ніж свій нагострить — стинатиме краще колосся. Стережися, квіточко синенька.
Наступного дня він дав комісару поліції показання, що до тієї справи у Фраєнвальде не має жодного стосунку. Якщо Райнгольд каже щось інше, він помиляється. Зсохлий, блідий чоловік має довести своє алібі. Минув не один день, перш ніж це сталося. Франц щосили опирається, не хоче повертатися до тієї давньої історії. Його ніби заклинило. Врешті, через силу, він викладає перед слідчим деякі дані. Він стогне, просить дати йому спокій. Роззирається, як зляканий пес. Колишньому Біберкопфу настав кінець, а новий ще досі не прокинувся. Жодним словом не обмовляє він того Райнгольда. Всі ми ходимо під занесеною над нами сокирою.
Усі його показання підтвердилися, вони повністю збігаються з тим, що розповіли Міцин покровитель та його небіж. Для лікарів також дещо прояснилося. Діагноз «кататонія» відійшов на задній план. Це була психічна травма, що викликала певне затьмарення свідомости, у хворого погана спадковість, а те, що він надто полюбляє алкоголь, видно неозброєним оком. Зрештою всі суперечки щодо діагнозу виявилися зайвими, цей чоловік точно не симулянт, у нього справді було тимчасове затьмарення, та ще й яке, а це головне. Отже, на цьому й кінець, за стрілянину в Александерквеле він відповідальности не несе, підпадаючи під параграф 51 «Неосудність». Цікаво, чи ми його взагалі поставимо на ноги?
Знеможений чоловік, якого далі називають ім'ям померлого Франца Біберкопфа, сам не знає, як йому вдається переставляти ноги, часом він навіть часом допомагає розносити обід; його більше не допитують, і він навіть не підозрює, що досі залишається в центрі уваги. Агенти карного розшуку все ще хочуть докопатися, що то за пригода була в нього з рукою, за яких обставин він її втратив і де лікувався. Звернулись із запитом до Маґдебурзької клініки, все це, звичайно, справи давно минулих днів, але поліція цікавиться таким справами, навіть якщо звідтоді минуло вже двадцять років. Та нічого дізнатися не змогли, з'ясували тільки, що Герберт також сутенер, такі чоловіки мають шикарних дівчат і все звалюють на них, мовляв, усі гроші заробляють дівчата. Та ніхто з поліцаїв у це не вірить, може, вони часом і беруть якісь гроші в дівчат, але й самі не б'ють байдиків. Та про це всі ці типи мовчать як риби.