«А зараз чим займаєшся?» — «Торгую фруктами, то те, то се. Допомагаю іншим. А як нема роботи, ходжу на біржу, щоб печатку поставили». В темну компанію втрапив Франц Біберкопф, більшість нових знайомців торгували фруктами й дивним чином мали з того добрий зиск, а червоний як рак коротун забезпечував їх товаром, був ніби гуртовиком. Франц тримався від них подалі, але й вони також. Він ніяк не міг второпати, в чому там річ. І казав сам до себе: ні, краще вже газетами торгувати.
Якось увечері той, що в солдатській шинелі, а звали його Райнгольд, завів несподівано довгу розмову, точніше, він просто менше затинався, коли мова йшла про жінок, яких він лаяв на всі заставки. Франц реготав до знемоги: той справді жіноцтво сприймає всерйоз! Ніколи такого про нього не подумав би; то от що було його пунктиком, тут кожен має свій пунктик, один — той, а інший — той, цілком нормальних нема. Райнгольд закохався в жінку кучера, одного з візників броварні, вона втекла від нього заради Райнгольда, але біда в тому, що Райнгольдові та жінка вже набридла. Франц аж рохкав від захвату: який кумедний хлопак: «То хай іде собі під три чорти». А той став затинатися ще більше й вирячив очі: «То все не так просто. Жінки таких речей не розуміють, хоч листовно їм повідомляй». — «То ти їй все так і написав, Райнгольде?» Затинаючись та бризкаючи слиною, він відповів: «Та казав уже сто разів. А вона каже, що цього не розуміє. Я, мовляв, збожеволів. Не може такого второпати. Тож доведеться тримати її при собі, аж поки сам сконаю». — «Та напевне доведеться!» — «Вона так само каже». Франц зайшовся могутнім реготом, а Райнгольд набурмосився: «Послухай, та годі тобі дурня клеїти». Ні, у Франца не вкладалося в голові, такий відчайдух, з динамітом у газовню, а тепер сидить і виводить тут похоронні марші. «Візьми її собі», — затинається Райнгольд. Франц від сміху аж ляснув рукою по столу: «Та що ж мені з нею робити?» — «Ну, ти ж можеш її кинути». Франц був у захваті: «Гаразд уже, зроблю тобі послугу, можеш на мене покластися, Райнгольде, а то ці жінки ще тебе в пелюшки загортатимуть». — «Та ти спершу на неї подивися, а потім кажи». Обоє залишилися задоволені.
Ота Френца, про яку була мова, наступного дня по обіді власною персоною прийшла до Франца Біберкопфа. Як він почув, що вона зветься Френца, то втішився; отже, вони добре пасують одне одному, адже він зветься Франц. Вона принесла йому від Райнгольда пару жабодавів на грубій підошві, Юдина платня, посміявся про себе Франц, його тридцять срібників. Вона ще й сама мені їх принесла. Цей Райнгольд — таки паскудник. А загалом ціна відповідна, подумав він й увечері пішов з нею до Райнгольда, але той, як і слід було очікувати, десь запропастився, від чого у Френци стався напад гніву, а потім було втішливе туркотіння удвох у Францовій кімнаті. Наступного ранку кучерова дружина побігла до Райнгольда, і не встиг він навіть позатинатися, як вона перебила його, сказала, щоб він не турбувався, що він їй зовсім не потрібен, що вона має іншого. А що то за один, його не обходить. І щойно вона забралася, як до Райнгольда прийшов Франц у нових чоботах, які він одягнув на дві пари вовняних шкарпеток, щоб завелика взувачка не спадала; вони обнялися й поплескали один одного по спині. «Я ж казав, що зроблю тобі послугу», — мовив Франц, відмахуючись від Райнгольдових подячних слів.
Ця кучерова дружина як стій закохалась у Франца, її серце виявилося доволі еластичним, про що вона до цього дня навіть не здогадувалася. А Франц радів з того, що вона опинилася в полоні цієї нової сили, адже він любив людей і вважав себе знавцем їхніх душ. З насолодою спостерігав він за тим, як вона почала в нього облаштовуватися. В якому напрямі все йтиме, він уже знав; спочатку жінки завжди беруться до кальсонів і подертих шкарпеток. А те, що вона кожного ранку начищала йому чоботи, ті самі, що принесла від Райнгольда, щоразу викликало в нього новий напад сміху. А коли вона запитувала, чого він сміється, він відповідав: «Бо ті чоботи такі здоровенні, бозна на кого й зроблені, що ми в них обоє вліземо».
Але то вже було перебільшення.
Тим часом заїка Райнгольд, любий друг Франца, замав нову подружку, звалася вона Циллі, принаймні, вона стверджувала, що це її ім'я. Францу Біберкопфу було до того цілком байдуже, він уже бачив її кілька разів на Пренцлауерштрасе. Та коли заїка десь через місяць поцікавився в нього, чи він уже спровадив Френцу, в душу Франца закралася підозра. Він відповів, що вона кумедна веселушка, й спершу було не второпав, куди той хилить. Тоді Райнгольд став твердити, що Франц буцімто обіцяв невдовзі її вигнати. На що Франц заперечив: ще зарано. Нову наречену він збирався заводити лише на весні. Літнього одягу, як він зауважив, у Френци немає, а купити його він також не може, тож влітку вони й розпрощаються. Тоді Райнгольд невдоволено зауважив, що одяг Френци вже зараз виглядає дуже пошарпаним, до того ж речі, які вона носить, зовсім не для зими, то переважно демісезонні речі, що аж ніяк не годиться для таких температур, як тепер. З цього зав'язалася довга розмова про термометри і барометри та про прогнози погоди, які вони бачили в газетах. Франц залишився при думці, що ніколи точно не можна знати, яка буде погода, а Райнгольд передбачав настання сильних морозів. І лише тоді Франц нарешті зрозумів, що Райнгольд хоче позбутися й Циллі, яка носила манто з фарбованого кролика. На біса мені та кроляча печеня, думав собі Франц, от причепився. «Послухай, ти що здурів, хочеш, щоб у мене на шиї вже двоє сиділи, мені однієї досить. Та й справи йдуть не вельми. Де мені взяти грошей? Не красти ж іти!» — «Та тобі зовсім не треба двох. Коли я про двох казав? Та я не став би примушувати тебе мати справу з двома жінками одразу. Ти ж не турок якийсь». — «Я про те й кажу». — «Так і я про те саме. Коли це я казав, що ти маєш обох до себе забрати. Тоді вже й з трьома можна. Ти ж першу можеш комусь сплавити, чи ти не маєш кому?» — «Як то «сплавити»?» Що це він знову вигадує? Їй-богу, в хлопця гусінь у голові. «Хтось інший може в тебе цю Френцу перехопити». А наш Францик у захваті, ляскає того по плечу. «Та ти хлопець бувалий, видно, що у високі школи ходив, хай йому біс, я й у твій слід не ступлю. Отже, влаштуємо торгівлю з рук в руки, як під час інфляції?» — «Чом би й ні, все одно жінок забагато». — «Навіть дуже забагато. Хай йому грець, Райнгольде, ну ти й мастак, мені аж дух у грудях сперло». — «Ну то як?» — «Гаразд, домовилися, по руках. Пошукаю кого-небудь. Сподіваюся, що знайду. А то перед тобою мені незручно! Аж дух у грудях сперло».