Не варто залишати поза увагою й таке міркування: в Берліні можуть виявитися й такі люди [зрештою, вони таки існують], які хоч і прочитають афішу театру «Ренесанс», але матимуть сумніви щодо її правдивости, тобто вони сумніватимуться не в тому, що ця афіша справді існує, а в достовірності та у значимості відтвореного типографським способом змісту. З почуттям невдоволення, досади, спротиву, можливо, навіть подратування прочитають вони твердження про те, що комедія «Чирвовий валет» є захопливою комедією, кого захоплює, що захоплює, чим захоплює, як вам узагалі спало на думку мене захоплювати, мені непотрібно, щоб мене захоплювали. Можливо, ви строго стиснете губи, коли прочитаєте, що в цій комедії тонкий гумор поєднується з глибоким сенсом. Вам не потрібно тонкого гумору, ваше ставлення до життя цілком серйозне, ваш настрій похмурий, але врочистий, адже останнім часом ви поховали декілька своїх родичів. Вас не зіб'є з пантелику вказівка на те, що цей так званий тонкий гумор поєднується з якимось там глибоким сенсом. Бо, на вашу думку, знешкодження, нейтралізація тонкого гумору взагалі неможлива. Глибокий сенс має завжди стояти окремішньо. А тонкого гумору слід позбутися так, як римляни позбулися Карфагену чи таким самим способом також інших міст, про які вони тепер і не згадають. Деякі люди взагалі не вірять у глибокий сенс, який нібито криється в п'єсі «Чирвовий валет» і вихваляється на афішах. Глибокий сенс, а на стільки він глибокий? Як визначити глибину глибокого сенсу? Ось так паплюжать ту п'єсу.
Цілком очевидно, що в такому великому місті, як Берлін, є безліч людей, які готові багато чого поставити під сумнів, критикувати й гудити, зокрема й кожне слово з афіш театру «Ренесанс», за які директор театру заплатив чималі гроші. Й навіть якщо ви не будете зайве нарікати й давно любите театр, а особливо театр «Ренесанс» на Гаренберґерштрасе, й навіть якщо ви визнаєте, що в цій п’єсі справді тонкий гумор поєднується з глибоким сенсом, ви все одно не підете туди з тієї простої причини, що сьогодні у вас інші плани. Таким чином, кількість людей, які кинуться на Герденберґерштрасе й вимагатимуть проведення паралельних вистав «Чирвового валета» в сусідніх залах, скоротиться до мінімуму.
Після цього повчального екскурсу про події суспільного та приватного характеру, що відбулися в червні 1928 року в місті Берліні, знову повернемося до Франца Біберкопфа, Райнгольда та його клопотів з жінками. Слід припустити, що й це повідомлення привабить лише дуже вузьке коло зацікавлених осіб. Про причини такого явища ми розводитися не станемо. Проте це аж ніяк не стане мені на заваді слідом за моїм скромним персонажем продовжити свій шлях по Берліну, центральними і східними кварталами міста, адже кожен робить те, що вважає за потрібне.
Після розмови з Францом Біберкопфом справи в Райнгольда пішли кепсько. Райнгольду було не до душі, принаймні дотепер, поводитися з жінками грубо, як Франц. Завжди хтось приходив йому на допомогу, а тепер він сів на мілину. Всі дівчата мали на нього зуб: Труда, яка ще була в нього, Циллі, остання, яку він передав далі, й передостання, чиє ім'я він уже забув. Всі вони шпигували за ним, почасти через те, що побоювалися його втратити [останній номер], почасти через помсту [передостанній номер], а почасти через новий спалах пристрасти [третій номер у списку]. Найновіша, яка щойно з'явилася на горизонті, така собі Неллі з Центрального ринку, вдовиця, яка полюбила Райнгольда й тут-таки його розлюбила, коли до неї навідалися, щоб її застерегти, по черзі Труда, Циллі й на довершення ще й головний свідок, чоловік на ім'я Франц Біберкопф, який відрекомендувався близьким другом Райнгольда. Так, Франц Біберкопф також її застерігав. «Пані Лабшинскі, — таким було, ясна річ, прізвище тієї Неллі, — я роблю це не для того, щоб звести наклеп на свого друга чи ким він там мені доводиться. В жодному разі! Я ніколи не порпаюся в брудній білизні інших людей. Але що правда, то правда. Викидати жінок одна за одною на вулицю заради щораз нової — ні, такого я не схвалюю. Та й ніяке це не справжнє кохання».