Франц затяг високого в якийсь темний під'їзд на Пренцлауерштрасе; всього за два будинки звідси стоїть той дім, з якого через чотири години вийде товстун без капелюха, той самий, який заговорить до Циллі. А вона пройде повз, але наступного вже не пропустить, от же мерзотник цей Франц, це ж треба, яка підлота.
А Франц тим часом цяцькається у під'їзді з отим гнилим Емілем. «Давай, Емілю, вставай, зайдемо в яку-небудь кнайпу. Нічого ж страшного не трапилося, подумаєш, одержав під ребра. Лише треба трохи одяг почистити, а то позбирав увесь бруд з асфальту». Вони переходять через дорогу. «Тепер я здам тебе в перший-ліпший шинок, Емілю, а сам — додому, мене наречена чекає». Франц потис йому руку і зібрався було йти, як той гукає до нього: «Франце, можеш зробити одну послугу? Мені сьогодні треба товар у Пумса забрати. Ти не заскочиш до нього? Тут усього три кроки, вхід з вулиці. Будь другом, сходи!» — «До чого тут я? У мене нема часу». — «Та ти тільки передай, що я сьогодні ніяк не зможу прийти, адже він чекає на мене. Бо інакше все зірветься».
Лається про себе Франц, але йде до Пумса; ну й погодка, а тут ще цей клопіт, мені треба додому, Циллі, напевне, вже дочекатися не може. От бевзь цей Еміль, невже він гадає, що в мене вільного часу — хоч лопаю греби? І рушив швидким кроком. Біля ліхтаря стоїть якийсь чоловічок, щось вичитує із записника. Що за один, о, та ми ж знайомі. «А, це ви, пане сусіде. Ви ж із того будинку, де продавалася машинка для віджимання білизни й холодильна шафка. Так ось, як будете вертатися додому, то вкиньте, будь ласка, їм цю листівку, а я на одній поштовій марці зекономлю». І тицяє у Францову руку листівку про збіг несприятливих обставин. Узяв Франц листівку та й пішов собі далі. Він ту листівку спершу Циллі покаже, бо справа не надто спішна. Франц підсмішковується над божевільним коротуном з його поштою, який бігає без упину і до всього прицінюється, а грошей катма, йому точно однієї клепки в голові бракує, та й, мабуть, не однієї.
«Добридень, пане Пумс, тобто добривечір! Не дивуйтесь, що я до вас зайшов. Я маю вам щось на словах передати. Одне слово, йду я через Алекс, а на Ландсберґерштрасе бійка. Думаю, піду подивлюся. І кого ж я там бачу? Ваш Еміль, отой довготелесий, побився з малим, що зветься, як і я, Франц, ну, ви знаєте». На це пан Пумс відповів, що він і так уже нині думав про Франца Біберкопфа, він, мовляв, помітив сьогодні, що між тими двома якась сварка. «Отже, високий не прийде. То, може, ви заміните його, пане Біберкопф?» — «А що треба робити?» — «Зараз уже близько шостої. О дев'ятій треба забрати товар. Біберкопфе, сьогодні ж неділя, вам все одно робити нічого, а я компенсую всі витрати, ще й зиск матимете, десь так марок п’ять за годину». Франц завагався: «П'ять марок?» — «Так, я опинився в прикрій ситуації, ті двоє мене підвели». — «Та малий ще прийде». — «Ну то як, домовилися? П'ять марок і компенсація всіх витрат, ну гаразд, хай буде п'ять п'ятдесят, зайве не торгуватимуся». Франц спускається сходами за Пумсом та подумки страшенно тішиться. Оце так щаслива неділя, такої нагоди втрачати не можна, отже, таки правда, дзвони — то був знак, тепер у неділю я загребу марок п'ятнадцять, а то і всі двадцять, цікаво, про які це він витрати казав? Франц собі тішиться, намацав у кишені хрустку листівку товстуна і уже хотів було перед дверима попрощатися з Пумсом. А той здивувався: «Як же так? Я думав, що ми домовилися, Біберкопфе». — «Ну так, звичайно, можете на мене покластися. Мені треба лише додому заскочити, знаєте, хе-хе, я маю наречену, Циллі, ви, напевне, знаєте її через Райнгольда, він раніше з нею ходив. Не можу ж я на цілісіньку неділю її саму вдома залишити». — «Ні, Біберкопфе, я вас не можу відпустити, ви підете і зникнете, а я не знатиму, що його робити… Не годиться, щоб дівчина всю справу зіпсувала. Вона ж нікуди не втече». — «Не втече, я і сам це знаю, ваша правда, я цілком їй довіряю. Саме тому я не хочу, щоб вона сиділа вдома, не знаючи, куди я подівся і що зі мною сталося». — «Та годі вам, зараз усе влаштуємо».
«Що тут вдієш?» — подумав Франц. І вони пішли. Знову на розі Пренцлауерштрасе. То там, то там групками стояли «нічні метелики», ті самі, яких за кілька годин побачить і Циллі, коли бігатиме по вулицях, шукаючи Франца. Час минав, над головою в нього збиралися хмари; скоро він сидітиме в машині, його схоплять. Але зараз він ще думав про те, як би відправити листівку того пришелепуватого чоловіка та бодай на хвильку заскочити до Циллі, адже дівчина чекає.