Він сам, коли трохи прийшов до тями, з подивом помітив у своїй квартирі деякі доволі приємні зміни. Скидалося на те, що Труда зникла. Зникла зовсім. Адже не було навіть її кошика. Потім він помітив, що люстро розбито на друзки, підлога огидно запльована, а деякі плювки були навіть із кров'ю. Райнгольд почав розглядати весь цей погром навколо себе. Його власний рот був неушкоджений, отже, це Труда понапльовувала, а він розбив їй писок. Це його так розвеселило й збадьорило, що він аж розреготався. Він підібрав з підлоги скалку дзеркала й поглянув на себе. Ну ти, Райнгольде, і втяв, я й не думав, що ти на таке здатний! Райнгольдхен, Райнгольдхен! Він був страшенно втішений. Навіть поплескав себе по щоці.
А потім задумався: а що, коли її хтось інший випхав, до прикладу Франц? Події вечора і ночі йому ще не зовсім прояснилися. З почуттям недовіри Райнгольд покликав господиню, цю стару звідницю, і взявся її обережно розпитувати: «У мене був сьогодні добрячий рейвах, еге ж?» А вона одразу все й виклала: так, мовляв, їй і треба, тій Труді, таке ледащо, що не приведи господь, навіть нижню спідницю не хотіла собі прасувати. Що? Вона носить нижні спідниці, такого вже несила терпіти! Райнгольд аж засяяв від щастя. Отже, це він сам її спровадив. І нараз він пригадав усе, що трапилося вчора ввечері й уночі. Ну й ну, добре діло вигоріло, спадок одержав, ще й цього товстого Франца Біберкопфа підставили, треба сподіватися, що машина його переїхала насмерть, а тут я ще й Труду потурив. Ого, скільки всього на рахунку!
То що ж тепер робитимемо? Спершу слід причепуритись на вечір. Хай тільки хтось що скаже проти шнапсу. Я його раніше і в рот не брав, бо дурний був, що тут ще скажеш! Ось яку він силу дає, стільки всього з ним можна встигнути зробити!
Щойно взявся переодягатись, як прийшов хлопець від Пумса, говорить пошепки, на вухо, переступає з ноги на ногу. Райнгольд має негайно зайти в шинок навпроти. Та збігла ще добра година, перш ніж Райнгольд нарешті вибрався з дому. У нас сьогодні в програмі дівки, а Пумс хай собі сам пумсає. У шинку навпроти всі аж трусяться зі страху, Райнгольд підсунув їм добру свиню з тим Біберкопфом. А що, як той живий, Господи, та він же всіх нас здасть! А якщо мертвий — то й поготів, тоді ми добряче влипли. Вони обережно порозпитували в будинку, де він жив. Що ж тепер буде?
А Райнгольд почувається цілком вдоволеним, аж світиться щастям. Все йому байдуже. Це його найщасливіший день відтоді, як себе пам'ятає. У нього є шнапс, і він може взяти собі яку завгодно дівку й послати її під три чорти, коли та набридне. І так — скільки завгодно разів. Він знову позбуватиметься їх, як це чудово! Він зразу хотів було пройтися по шинках, але Пумсова братва не відпускала його доти, доки він не пообіцяв, що два-три дні перечекає у Пумса у Вайсензее. Вони ж мають з’ясувати, що там сталося з Францом і чим це для них пахне. Ну, то хай буде так, Райнгольд погодився.
Та тої ж таки ночі про все забув і загуляв. Але нічого з ним не трапилось. А решта поховалися в будинку у Вайсензее й були ні живі ні мертві від страху. Наступного дня вони потай заїхали за ним, щоб забрати його до себе, але Райнгольд про це й чути не хотів, йому треба було терміново до якоїсь Карли, з якою він щойно вчора познайомився.
Виявилося, що Райнгольд мав рацію. Про Франца Біберкопфа не було ні слуху ні духу. Був на світі чоловік — і нема, як корова язиком злизала. Ну то й слава Богу! І всі знову повилазили на світ божий та розійшлися по. хатах.
А Карла вже у Райнгольда вдома, сидить собі й курить, білявка із солом'яними косами, вона прихопила із собою три пляшки шнапсу. Він собі цмулить потроху, а та жлуктить так, що годі спинити. А він собі думає: пий, пий, голубонько, свого часу я також добряче нап'юсь, і тоді буде тобі «адью!»
Очевидно, серед читачів є й такі, які вболівають за Циллі. Що ж буде з бідною дівчиною, коли Франц не повернеться, коли він уже не живий чи просто його нема? О, така не пропаде, можете не хвилюватися, про неї немає чого переживати, вона як та кішка, що завжди приземляється на лапи. У Циллі, наприклад, грошей залишалося ще днів на два, та у вівторок на вулиці вона зіткнулася з Райнгольдом, так, так, саме з Райнгольдом, який зібрався на гульки, виряджений у сорочку з натурального шовку, — найпоказніший джиґун центрального Берліна. Циллі була приголомшена й ніяк не могла в собі розібратися: чи то вона знову в нього закохалася, чи хоче звести з ним давні порахунки.