Вулиці… Вулиці взагалі, як вулиці, з усім своїм гамузом і зокрема брук… «Мостові». Вони чорні й чорносині. І блищать. Вони так блищать, як блищить лід на ковзанці. Вони всі асфальтові. Вони якісь м'ягко-блискучі. Вони так блищать, що хочеться розігнатись і посковзнутись… І здається вам, що коли б ви посковзнулись на якійсь там Фрідріхштрасе, то летіли б аж до Вітенбергпляцу.
Авто й автобуси, мотоцикли й велосипеди котяться там безшумно.
І навіть величезні коні першерони, що возять по Берліну пиво в бочках на величезних «гарбах» з грубезними залізними шинами на колесах, не роблять – ні коні ні гарби, – ніякого гаміру... Цокотять тільки підкови в коней.
Коли б отака чортовина проїхалась повз редакції, то напевно б ми всі вирішили, що за Люботином землетрус на 10½ балів і хапалися б за одвірки.
Оті «мостові» якось заворожують вас і очі ваші в себе втягають, Так от стоїш і дивишся на них, а вони в собі, мов у дзеркалі, одбивають вас, одбивають авто, мото, коней, собак, людей...
Чудесні мостові... В посуху вони вогкі, а в дощ сухі.
***
А посеред вулиці – на перехресті, – шуцман*. Обов'язково шуцман.
Він – увесь синій і в синяві своїй величний. А голова його вилискує чорною каскою з білим спереду орлом.
Він – повний контраст берлінській вулиці. Вулиця – метушлива. Він – спокійний. Вулиця – галаслива. Він – тихий. Вулиця – строката, він – тільки синій. Вулиця – нервово-рухлива, – його рухи пластично-повільні й певні.
Коли він зупиняє рух з одного боку і дає напрям рухові з другого – такі рухи руками робить, мабуть, тільки римський папа, благословляючи народ, коли народ той цілує папину пантофлю.
І рух його – закон для машин, для коней, для собак і для людей...
***
Дивна берлінська вулиця...
Крамниці... Вивіски... Рух... Балачки...
І хоч би тобі одна українська вивіска. І хоч би ж тобі одне денебудь українське слово.
Та ніде анічогісінько.
Мала дитина, й та вже по-німецькому! А боже ти мій!
Українізації в Берліні не провадиться ніякої.
Якось на розі одної з улиць бачу шуцмана з червоною пов'язкою на рукаві, а на тій пов’язці білими літерами написано:
«Говорит по-русски».
«Parle français»
і т. д.
Щось аж сім чи вісім таких написів. І по-італійському він говорить, і по-англійському, і по-польському, і по-чеському. Підходжу і питаю:
– А по-українському можете?
– «Палакать»?
– Хоч би, кажу, й «палакать».
– Понимаю «палакать».
– Ну, добре, кажу, що хоч «понимаєте».
Ото тільки одного й довелося побачити за цей час. Подивлюсь, як буде далі…
Доведеться, очевидно, запротестувати, що так мляво тут з українізацією.
І взагалі куди дивиться комісія по українізації.
***
Написи...
Одні написи на смерть мене перелякали.
На вулицях, особливо на перехрестях, на майданах, у скверах, бачу величезні написи:
Abort (Аборт)*.
«Неггеn». «Damen».
«Для чоловіків», значить, і «для жінок». Спантеличився зовсім. На вулицях, думаю собі, аборти роблять. От, думаю, техніка! Чого дійшли! І не тільки жінкам, а й чоловікам. Я тікать… Подивляться, думаю, в яке-небудь шкло на тебе, вирішать, що й тобі аборта зробити треба.
– Лягай, – скажуть.
– Ну, вже, – думаю, – краще втечу.
Як уже тут і на чоловіків таке лихо нападає, поїду додому та там краще родитиму… Все таки на дитинку щось і грошенят на пелюшки капне, – «капля молока» є…
А тут де я її шукатиму?
Ну й техніка!
***
Вулиця... люди... Чоловіки й жінки...
Ну, трохи чистіше вдягнені як у нас. Добротніші вбрання, дебеліші черевички.
Але особливого шику, я б сказав, – нема.
Ще в кафе, на головних вулицях, там шикарніший народ. Жінки, особливо... Але їхні погляди, їхні рухи, жінок отих самих, показують, що народ вони з думками «не дуже важкими», і дивляться на нашого брата такими очима, що нема в них ріжниці нації, соціального стану і партійної приналежности.
Ролю в тих поглядах відограє тільки «марка».
Можна й долярами.
***
Кафе, кафе, кафе.
Скільки ж їх тут, отих кафе.
На кожному кроці, на кожній вулиці, на кожному розі...
І повні.
Кажуть, що німець дві третини свого життя проводить у кафе.
Можливо... Бо справді таки сила по кафе народу...
І вранці, і вдень і ввечорі...
П'ють каву, п’ють якісь рожеві напої через дудочки, їдять морозиво...
А як багато по тих кафе жінок не особливо важкої поведінки!