З ранку до вечора Анелька чує лише похвали мені; тітка, як завжди, обожнює мене; молодий Хвастовський, бажаючи показати, що людям його табору властива неупередженість, запевняє, що я виняток у своєму «прогнилому середовищі»; навіть пані Целіна стала прихильною до мене. Я виявляю до неї стільки сердечності, що вона тепер, так би мовити, мимоволі, любить мене і, мабуть, у глибині душі шкодує, що не я Анельчин чоловік. Отже, люди й природа навколо Анельки навіюють їй любов до мене.
І ти, кохана, хіба вистоїш перед усіма цими силами?
Коли ж ти прийдеш до мене й скажеш: «Я вже не можу більше боротися — візьми мене, бо я тебе кохаю»?
Варшава, 31 травня
Пані Л., опікунка одного з тутешніх благодійних товариств, просила Клару дати на користь цього товариства другий концерт. Але Клара відмовила їй, пояснивши, що вона працює над великим музичним твором і повинна повністю зосередитись на цій роботі. А до листа з надзвичайно ввічливою відмовою вона додала суму, яка дорівнювала збору від її благодійного концерту, що вже відбувся. Неважко уявити, яке враження справив її вчинок у Варшаві. Газети й досі пишуть про неї, підносячи до небес піаністку і її великодушність. Звичайно, багатство її батька, який справді дуже заможний, зросло в їхній оповіді втроє. Не знаю, звідки поширилась у варшавському товаристві чутка, ніби Клара виходить за мене заміж. Може, приводом до цього були наше давне знайомство й дружба, а також перебільшені відомості про її мільйони. Мене це трохи злило, але, подумавши, я вирішив не заперечувати цих чуток, бо вони відвертали будь-які підозри від наших стосунків з Анелькою.
Сьогодні, на денному прийомі в Клари, першою до мене підійшла з лукавою міною Корицька і в присутності душ двадцяти представників музичного світу й нашого варшавського вищого товариства голосно спитала:
— Кузене, хто це в міфології не міг встояти перед співом сирени?
— Ніхто не встояв, кузино, — відповів я, — крім Одіссея, але й він встояв лише тому, що був прив’язаний до щогли.
— А ти був менш передбачливим?
Дехто з гостей уже прикусив губу, чекаючи на мою відповідь, тому я сказав:
– Іноді й це не допомагає. Ти найкраще знаєш, що кохання розриває будь-які пута.
Незважаючи на свою самовпевненість, Корицька збентежилась, а я одержав одну з тих маленьких перемог, що про них розповідають у великосвітських салонах, додаючи прислів’я: «Найшла коса на камінь!»
Коли люди подейкують, що я женюся на Кларі, мені це байдуже, навіть, як я вже казав, певною мірою вигідно. Проте я не сподівався, що мій візит до Клари закінчиться так неприємно з її ж вини. Коли гості розійшлись і залишилися тільки ми зі Снятинським, Клара заграла нам свій щойно підготовлений концерт, такий чудовий, що ми не могли знайти слів для похвали; повторивши на наше прохання фінал, Клара раптом сказала: