Не знаю, навіщо її мати так докладно розповідала мені про це; бо, коли вона хотіла підстьобнути мене, то своєї мети не досягла. В пані П., звичайно, є великі достоїнства, якщо вона зуміла дати собі раду в скрутних життєвих обставинах і виховати таку дочку, але вона безтактна й набридлива зі своїми мігренями й макаронізмами.
— Признаюсь, — я була за цей шлюб, — сказала вона мені. — Часом я просто з ніг падаю під тягарем усіляких турбот; у справах не розуміюсь, якщо трошки й навчилась у них розбиратись, затративши на це багато сил і здоров’я, то тільки заради своєї дитини. А Кроміцький дуже спритний. В нього дуже важливі справи в Одесі, він робить якісь поставки, якісь оборудки з нафтою в Баку… que sais-je?[13] Але йому, мабуть, заважає те, що він не польський підданий. Отож я й подумала, що коли він жениться на Анельці, то очистить від боргів її маєток і, ставши його власником, зможе клопотатися, щоб змінити підданство.
— А що Анелька? — спитав я нетерпляче.
— Я бачила, що Анельці він не дуже подобається, але вона така славна дитина! До того ж, коли я вмру, вона залишиться сама, не буде кому потурбуватись про неї, отож…
Далі я не розпитував, тому що був страшенно роздратований, і, хоч розумію, що шлюб цей не відбувся тільки через те, що не захотіла Анелька, однак маю якийсь жаль на неї, що вона дозволила залицятись до себе такому огидному типові, а головне, що могла хоч секунду вагатись.
Якби я був на її місці, в мене просто нерви не витримали б. Але я забуваю про те, що не у всіх такі нерви як у мене, і що Кроміцького, незважаючи на його схожу на промокашку шкіру й подібність до трупа, жінки вважають «показним». Цікаво, які це в нього афери? Забув спитати, чи він тепер у Варшаві. Здається, він щозими сюди приїздить. А про його справи скажу лише одне: може, вони й блискучі, однак сумніваюся, що мають під собою міцний грунт. Я людина не ділова й не зумів би провести успішно жодної біржової операції, але в мене вистачає глузду, щоб розуміти це. До того ж я дуже спостережливий і можу досить легко робити потрібні висновки.
Тому я не вірю в геніальні здібності наших шляхтичів до комерції. І боюся, що спритність Кроміцького не успадкована чи вроджена риса, а лише особлива форма неврозу, яка розвивалася в цьому напрямку. Бачив я подібні приклади. Часом ні з того ні з сього вигулькне шляхтич-комерсант; буває, спершу йому навіть щастить, і він швидко наживає багатство. Але я не зустрічав жодного, який би перед смертю не збанкрутував.
Такі здібності або успадковуєш, або набуваєш, починаючи з азів. Сини Хвастовського, може, дадуть собі раду, тому що батько випадково все втратив, і вони починають в азбуки. Але той, хто, маючи багатство, береться за комерційні справи без торговельної підготовки, без фахових знань, той неминуче скрутить собі в’язи. Повторюю, у наших шляхтичів це просто грошовий невроз. Спекуляції не можуть триматись на ілюзіях, а скільки в тих шляхетських спекуляціях оманливості, один бог знає.
А втім, бажаю панові «фон Кроміцькому» щастя.
14 лютого
Pax! Pax! Рах![14] Вже те прикре відчуття минуло. Як же Анелька глибоко все відчуває! Я вдавав, що в мене гарний настрій, і в моєму ставленні до неї був ледь помітний новий відтінок, але вона вловила й відчула і цей відтінок. Сьогодні, коли ми, залишившись удвох, як, до речі, часто залишаємось, бо нам навмисне не перешкоджають, переглядали альбоми, вона раптом зніяковіла й змінилась на обличчі. Я вмить зрозумів, що вона хоче щось сказати, але вагається і побоюється. За хвилину в мене промайнула шалена думка, що вона хоче мені освідчитися. Та я одразу ж згадав, що маю справу з полькою. Така польська шмаркачка, чи, якщо хочете, така королівна скоріше вмре, аніж перша зізнається, що кохає. Вона виявить тобі велику ласку, коли на твоє запитання пробелькоче «так»! Зрештою Анелька швидко роз’яснила мені мою помилку, вона раптом згорнула альбом і, трохи затинаючись від збентеження, спитала: