Який я в біса вищий тип — хіба що порівняно з Кроміцьким! Однак Снятинський каже правду. Такі люди, як я, тільки тоді не дають у сумі мінуса, коли вони належать до категорії «геніїв без портфеля», тобто, якщо вони великі вчені або великі художники. Часто вони навіть відіграють роль реформаторів. Я ж міг би бути реформатором лише самого себе. Ця думка переслідувала мене цілий день, бо справді, як може бути, що людина, яка так добре усвідомлює свої недоліки, не намагається їх позбутися. Адже, якби я тепер півдня вагався, вийти мені на вулицю чи ні, то все-таки міг би взяти себе за комір і звести вниз. Я скептик — гаразд! Та хіба я не можу наказати собі поводитись так, ніби я ним ніколи не був? Кому яке діло до того, що в моїх вчинках буде трохи менше чи трохи більше впевненості? Що міг би я, приміром, зробити зараз? Ну хоча б звеліти, щоб спакували мої речі, й поїхати до Плошова. Міг би легко це зробити. Що з цього вийде, побачимо згодом, а тим часом було б щось зроблено. Щоправда, Снятинський пише: «Та мавпа тепер цілі дні проводить у Плошові й догризає нещасних жінок, які й без того стали схожі на тіні». То, може, вже запізно? Снятинський не згадує, чи давно він був у Плошові, тиждень або два тому, і за цей час справи дуже посунулись уперед. Так, але ж я про це не знаю. Врешті, що може статися гірше для мене, ніж те, що вже сталося? Я розумію, що людина, яка має хоч трохи рішучості, на моєму місці наважилася б поїхати туди; розумію також, що більше поважатиму себе, якщо так вчиню, тим більше, що навіть Снятинський уже не вмовляє мене їхати, а він же дуже енергійний. Від однієї думки про це в мене світлішав в очах; я бачу одне миле обличчя, яке в цю хвилину здається мені наймилішим у світі, і — per Baccho![25] Я, напевно, зроблю так, як намірився!
9 червня
La nuit porte conseil![26] До Плотова я зараp нe поїду, бо це означало б їхати наосліп, але написав тітці довгого листа в зовсім іншому тоні, ніж той, якого цослав з Пельї. Через вісім, найбільше через десять днів я повинен одержати відповідь і, залежно від того, якою вона буде, я поїду до Плошова або не поїду — і взагалі не знаю, що зроблю. На прихильну відповідь я міг би розраховувати, якби, наприклад, написав так: «Люба тітонько, благаю вас, гоніть Кроміцького у три вирви; перед Анелькою я вибачаюсь, кохаю її і прошу бути моєю дружиною». Тільки, якби вони вже обвінчалися, моє прохання було б даремним; але гадаю, що справи там не посунулись так швидко. Проте я не написав тітці нічого схожого. Мій лист мав відіграти роль розвідника, який іде попереду війська і обстежує місцевість. Я склав його так, щоб тітка, відповідаючи мені, розповіла, що відбувається не тільки в Плошові, але й в Анельчиному серці. Відверто кажучи, якщо я не був досить рішучим, то це тому, що досвід навчив мене не довіряти самому собі. Ах, якби Анелька, незважаючи на свою образу на мене, відмовила Кроміцькому, яким би вдячним я був їй за це, наскільки вона стала б у моїх очах вищою від того нестерпного типу «панни на виданні», в якої одна мета — вийти заміж! Шкода, що я дізнався про Кроміцького. Відлетівши, мов птах, від Лауриних ніг, а це мало статися в будь-якому випадку, я напевно впав би до ніг Анельці. Моя мила тітонька показала, що в неї важка рука, сповістивши мені про наміри Кроміцького й підтримку, яку видаляв йому пані Целіна. В наші нервові часи не тільки жінки, але й чоловіки вразливі, наче мімози. Один трохи необережний дотик, і душа згортається, закривається в собі часто назавжди. Знаю, що це безглуздо й погано, та все ж це так! Щоб змінитись, я повинен був би замовити собі в якогось анатома інші нерви, а свої берегти тільки для виняткових випадків. Ніхто, навіть Снятинська, яка зараз вважає мене потворою, не ставиться до мене так критично, як я сам. А хіба Кроміцький кращий за мене? Хіба його вульгарний невроз, це прагнення розбагатіти, достойніший за мій? Не вихваляючись, можу сказати, що в мене й почуття в десять разів витонченіші, і пориви благородніші, і серце добріше та вразливіше, ніж у нього, не кажучи вже про те, що він дурніший за мене, це і його рідна мати мусила б визнати. Правда, я ніколи в житті не наживу не тільки мільярда, а й десятої частини його, але поки що й Кроміцький не нажив і сотої частини; зате я можу ручитися, що моїй дружині буде затишніше й ясніше в житті, ніж його дружині, що життя її буде ширшим і шляхетнішим.