— Непогана композиція, еге ж? — запитав Кароль, підійшовши до неї. — Справді, непогана композиція. Тільки у Штатах таке можливе.
Відчула несподіваний укол неспокою. Може, через те, що Кароль висловив її думку? Чи просто врешті усвідомила, що збирається поїхати до чужої країни задля зухвалої крадіжки, і злякалася, що все закінчиться американським вироком: чотири довічних ув’язнення плюс сто вісімдесят три роки тяжких робіт.
Ні, йшлося про щось інше, щось на знімку. Щось було не так. Але що? Чогось їй бракувало. Якогось відчуття, що зазвичай супроводжувало її, коли дивилася на віднайдені твори мистецтва. Дідько, щось крутилося у голові, якась думка тікала від неї, важлива думка. Почуття, про яке почуття може йтися?
Не помітила, як Кароль наблизився до неї.
— Може, залишишся? — запитав. — Приготуємося до від’їзду.
Навіть не глянула на нього. Тільки з недовірою похитала головою й вийшла. Яка б думка її не переслідувала, вона зникла у хмарі роздратування.
Понишпорив у порожніх коробках і знайшов останній шматок холодної піци. Витягнув пиво з холодильника й подумав, що ще пошкодує, що вплутався в цю аферу. Коли замовляли піцу, вже передчував, який вигляд матиме ця пригода. Зося хотіла без печериць, без морепродуктів і без ананаса. Ліза — без падла, цей жаргонізм він, мабуть, вірно розшифрував як декларацію вегетаріанства. Анатолю було все одно, але раптом що, він без фанатизму ставився до кукурудзи та артишоків. Справжній командос. Врешті замовив три великі піци з подвійним сиром і довго розтлумачував операторові, що не хоче жодних інших додатків. Томатний соус і сир. Подвійний.
Це було вдале рішення, холодна піца з подвійною порцією сиру смакувала попри все краще, ніж холодна піца зі стандартною кількістю сиру. Якусь мить міркував, чи не вкинути це до мікрохвильовки, але передумав.
Сидів на підлозі й дивився на обидві картини. На Юнака, як його називала Зося, й кудлату натурницю Вичулковського. Вони дивились одне на одного, ніби чекали, аж поки хтось нарешті скаже: у мене чи в тебе?
З прикрістю подумав, що він за чотири роки не створив обставин, за яких могло б виникнути таке запитання. А непогано йому відьма, як би це гарно сформулювала Ліза зі своїми жаргонізмами, підтопила дах. Тепер він ще й мусить з нею працювати, а як щось піде не так, то опиняться на довгі роки у двох різних в’язницях.
От і добре. Нарешті буде вільний.
Позіхнув, допив пиво, перед тим як погасити світло, машинально помандрував поглядом до портрета Зосі. На частку секунди здивувався, що хтось його підмінив, адже портрет завжди висів на цьому місці.
Потім пригадав, що сам його вранці зняв і повісив там Вичулковського, щоб не давати відьмі задоволення.
Докторка Зоф’я Лоренц вийшла з таксі перед терміналом аеропорту в Окенчі й, зіщулившись, перебігла до скляних дверей. Сніг сипав шалено, віяло немилосердно, мала надію, що зима тисячоліття, як її називали медіа в усій Європі, дошкуляє тільки їй, а для літаків та їхніх пілотів це не має жодного значення.
Заздалегідь вирішила, що десять годин польоту проведе на самоті. Не хотіла жодних дрімот на плечах, близькості, зумовленої розміром крісел у літаку, притулянь одне до одного дорогою до туалету. Крім того, про що мали б розмовляти? Про справу не могли, про щось інше не хотіли, балачка про чтиво та політику була б у їхньому випадку такою кумедною, що вона вмерла б зо сміху, не долетівши до Познані.
Тому приїхала раніше й підійшла до автоматичного посту контролю вильоту. Ввела своє прізвище, номер рейсу, отримала запит на вибір місця. Вибрала ЗОЄ — позаду і, як завжди, з боку проходу. Вид з вікна ставав нудним уже за годину після злету, а так мала можливість випростати хоча б одну ногу й не була змушена проштовхуватися між людьми дорогою до туалету. Взяла посадковий квиток, звірила дані й пішла здавати багаж.
Любила подорожувати.
Коли Зоф’я Лоренц котила свою валізу на коліщатках у бік реєстрації, вона не звернула уваги на чоловіка за її спиною. Згорблений біля своєї валізки, він мав вигляд типового пасажира, змореного очікуванням, який убиває час, бавлячись телефоном. Чоловік зачекав хвилину, поки докторка Лоренц зникне за рогом одного з пунктів контролю, і підійшов до того самого автоматичного пункту відльоту, яким вона скористалася за мить до того.