— Тобто вистачить відволікти охорону, віддалено вимкнути інші сигналізаційні системи — і все?
Шведка скуйовдила своє чорне, коротке, досі блискуче від вологи волосся. Мала незвичне обличчя Снігової Королеви, було в ньому щось від ідеального портрета, пропорції і риси виглядали надто добре, щоб належати живій істоті.
— Хтось по-справжньому талановитий мусить написати твій портрет, — вирвалося в Кароля.
— П’ять хвилин тому ти мав свій шанс на захват, — буркнула Ліза, навіть не піднімаючи на нього погляду. — Трясця, це не буде так легко.
— Що саме?
— Віддалено ми можемо вимкнути сигналізацію на дверях і вікнах. Але ці детектори, — вказала на майже непомітні коробочки в кутках приміщень, — це покажчики руху і тепла. Сигнал тривоги спрацює, якщо в радіусі їхньої дії щось ворухнеться або якщо з’явиться об’єкт з іншою, ніж у приміщенні, температурою. На жаль, не маю їх у системі, тобто Ричмонд цього разу не схибив. Б’юся об заклад, що вони мають власне живлення і сполучаються за допомогою радіозв’язку безпосередньо з охороною, певна річ, приватною.
— Чавесом та його хлопцями.
— Ті картини на стінах чогось варті? — запитала.
Глянув на неї здивовано. Досі вважав, що як злодійка, вона не може не бути знавчинею і поціновувачкою мистецтва.
— Імітації, — відповів і, за мить поміркувавши, додав: — Настільки нахабні, що виглядають як якийсь трюк. Такі реалістичні мертві пейзажі висять собі по малих містечках у Польщі, оце дивлюсь на це й думаю, на якій стіні висить Матір Божа Ченстоховська.
— Хто?
— Чорна Мадонна, покровителька Польщі, свята національна ікона.
Ліза вибухнула голосним сміхом, зовсім неаристократично.
— Вам не досить, що ваш святий образ — це російська ікона, то ще на додачу Мадонна є чорною? Ти ще скажи, що вона була єврейкою. Польські націоналісти про це знають?
— Знають і ставляться краще, ніж до жінок у своїх родинах. Ми можемо побачити інші приміщення?
Ліза показала просторий хол з величезним кришталевим дзеркалом, кабінет з бібліотекою, сходи на другий поверх, охайну спальню з різьбленим ліжком, коридор на другому поверсі з балюстрадою з одного боку і рядом темних дверей — з іншого.
— Стій! — раптом шепнув Кароль, ніби боявся, що хтось стоїть за вікном і підслуховує.
Так, насправді досі сприймав усе як гру. Не до кінця вірив у Рафаеля, у напад, у таємничого американського колекціонера. Усе видавалося нереальним. Для нього це була радше пригода і привід, щоб провести трохи часу з Зосею, яку так і не зміг викинути з пам’яті, хоча й дуже старався. Лише тепер, коли побачив картину, що виднілась у приміщенні наприкінці коридора, зрозумів, що все відбувається насправді. І усвідомив, що сидить у величезному покинутому темному будинку, в якому кожний шепіт відбивається дивною луною, а кожна дошка зловісно рипить. Що він у чужій країні, що довкола кружляє озброєна охорона, а трохи далі знаходиться дивне місце, в якому араби продають китайську їжу, а перемовини зі Зброєю, напевно, так само популярні, як у Польщі фрустрація.
Зустрілися з Лізою поглядами, і цієї самої миті хтось затарабанив у двері внизу, луна відбилася від усіх стін, перетворюючи стукіт на глухе грюкання, ніби якась проклята душа силкувалася вирватися з пекла.
— Я піду, — просичала Ліза і зняла светр через голову. — Ти втрачаєш акцент, коли напружений.
Перш ніж Кароль встиг зауважити, що вона гола, накрилася простирадлом і скуйовдила собі волосся.
— Якщо почуєш слово «Англія», стрибай через вікно і тікай. Ясно?
Гупання повторилося. Ліза почекала ще хвилину, потім крикнула, що спускається, і гучно збігла сходами. Кароль присів біля вікна, щоб потайки спостерігати за тим, що відбувається.
— Так? — Лізин голос прозвучав заспано і так еротично, що Бознанський пошкодував про своє недавнє рішення.
— Дуже перепрошую, пані, але ми помітили, що автомобіль досі стоїть на під’їзді до будинку, а наскільки нам відомо, дім ще не продано. — Кароль упізнав Чавеса, ворога юристів і ґвалтівників. — Ми хотіли перевірити, чи все гаразд.
Останнє речення по суті означало: «Ми вирішили перевірити, чи ви не збоченці, яким треба скрутити голови, а потім викинути їх в океан, доки вони когось не зґвалтували, бо якийсь папуга їх захистить, і вони ґвалтуватимуть далі».
— Я перепрошую, ви офіцер поліції? — запитала Ліза все ще заспаним голосом.