О двадцять третій тридцять околиця вляглася спати. У будинках погасло світло, останні перехожі зі своїми собаками розійшлися по домівках, стомлені роботою нью-йоркські менеджери заглушили дизельні двигуни своїх кросоверів на під’їздах до будинків. В іншому районі, мабуть, іще було б видно блакитне телевізійне мерехтіння й метушливі постаті біля кухонних плит. Тут ділянки були надто великі, і навіть якщо в сусідніх будинках точилося життя, вони про це не знали. Бачили тільки безлюдну і темну резиденцію Ричмонда. Більше було видно на тепловізії. Запрацювали термостати, система дбала про те, щоб температура не опускалася нижче запрограмованих сімнадцяти градусів. Кольорові плями тепла, що розливалися по приміщеннях, були схожі на анімований фільм для рафінованої публіки.
О двадцять третій сорок п’ять розпочали згідно з планом.
Ліза зламала систему, яка керувала будинком Ричмонда. Перевірила картинку з усіх камер, аби пересвідчитися, що нікого немає і в жодній спальні не спить хтось із дітей підприємця (їх у нього було семеро від трьох різних шлюбів). Було порожньо. Увійшла в панель керування опаленням і виставила температуру в спальнях на другому поверсі на тропічні дев’яносто п’ять градусів за Фаренгейтом, тобто тридцять п’ять градусів Цельсія.
— Я не думала, що це взагалі можливо, — сказала Лоренц.
— Максимум, що дозволяє система, — це тридцять дев’ять градусів, — озвалася Ліза. — Тут Америка. Повертаються діди з Флориди й хочуть мати таку саму спеку. Тепер чекаємо.
Опівночі темний, як і завжди, дім Ричмонда на тепловізії мав вигляд ялинки. Вікна на другому поверсі світилися помаранчевим і червоним, опалювальні елементи — білим, тепло опускалось у нижні приміщення, де вже було двадцять три градуси. У спальнях нагорі було від двадцяти дев’яти до тридцяти двох, залежно від розміру спальні.
За двадцять хвилин після опівночі Домінґо Чавес і його напарник пройшли під їхніми вікнами востаннє. Як свідчили кількаденні спостереження, цей останній патруль пройде по Серпентин, повернеться по Гамільтон-авеню на пост і там о пів на першу передасть службу наступній зміні.
— Це не в’язниця з надзвичайним захистом, — пояснював їм раніше Ґмітрук. — Тут ніхто не діятиме за принципом, що кожен шматок муру має бути весь час під контролем. Останній патруль завжди поспішатиме, кожному вже пахне пізня вечеря, пиво та жінка під ковдрою. Ще кілька непристойних жартів, теревені з наступною зміною. Тут ніколи нічого не відбувається. О цій порі року перший патруль на нічній зміні зазвичай не поспішає до виходу. Зовсім недавно їли вечерю на теплій кухні, потім їхали в тепленькому автомобілі, а тут треба вийти на холод і вітер. Зовсім непривабливо. Маємо півгодини балагану.
У двадцять п’ять хвилин по опівночі Кароль вийшов на пізню прогулянку.
О пів на першу вулиця була темна й безлюдна. За кількасот метрів від них охоронці розмовляли, мабуть, про те, як у фіналі «Світової серії» «Сан-Франциско Джайєнтс» ущент рознесла «Детройт Тайгерс». Температура на другому поверсі будинку Ричмонда досягла запрограмованих тридцяти п’яти градусів. Ліза вимкнула все те, що могла вимкнути на рівні цієї системи, — тобто найпростішу сигналізацію на дверях і вікнах. Потім закільцювала кілька хвилин запису у внутрішніх камерах на випадок, якби пан голова вирішив перевірити, як у нього справи.
А потім роздяглася догола.
Капітан Кліфтон Патридж сидів у барі «Ред Рубі» у Нью-Рошелл, їв рис з якимось м’ясом, походження якого визначити не зміг, у соусі з інгредієнтів, перероблених настільки, що розпізнавав у ньому тільки цибулю, і вів сам із собою етичний диспут.
«Коли зрештою доходить до зради?» — раз у раз запитував він себе.
Уже сам факт, що він тут сидів, міг бути витлумачений як вияв порушення субординації. Але чому? Окрім того, що був солдатом, був також вільним американцем, мав кілька вихідних і вибрався до містечка під Нью-Йорком на китайську їжу.
І навіть якщо сидів тут, бо вистежив колишнього солдата союзницької армії Анатоля Ґмітрука, то й що? Він не зробив цього нелегально, скористався засобами, застосовувати які був офіційно уповноважений. Максимум, чого могли до нього причепитися, — що зробив це без зв’язку з жодною операцією. Але погодьмося, за таке навіть не виголошують офіційну догану, щонайбільше можуть насваритися пальчиком. Хотів знайти приятеля, велика річ.
І навіть якщо сидів тут, бо підозрював, що його приятель може стати жертвою таємної діяльності високих урядовців Сполучених Штатів? Офіційно нічого не знає про цю діяльність, адже отримав розпорядження не заморочувати цим свою військову голівку.