Була. Утім, звісно, саме цей пристрій міг вирізнятися винятковою точністю. Що викликало сумнів, адже у кожному приміщенні температура розподіляється нерівномірно, й тоді сигналізація мала б умикатися щоразу, коли вмикали обігрівач. Але він міг зреагувати на відчинення вікна і проникнення холодного повітря. Що теж було малоймовірно, бо, якщо вірити законам фізики, тепле повітря переміщується в бік холодного, до того ж така зміна температур не настає моментально. Але ризик був.
Тому Ліза Тольґфорс завагалася, та лише на мить. Підчепила замок, відчинила вікно і швидко увійшла всередину, пильнуючи, щоб датчики не зауважили наплічник.
Апаратура розпізнала б його як порушення порядку, холодну пляму на теплому тілі. Стала на м’яке пухнасте покриття й зачинила за собою вікно. Завмерла, не рухаючись, дивилася прямо на сигналізаційну систему.
— Я всередині. Каролю?
— Усе спокійно.
Глянула на годинник. Минуло вісім хвилин від моменту, коли залишила дерево. Багато.
Не обертаючись, дістала з наплічника павучка й повільно підійшла до датчиків. Не хотіла зволікати, у спальні було спекотно як у пеклі, і вона боялася, що за мить почне розігріватися, пітніти, стане теплішою від температури повітря в кімнаті й цим розбудить сигналізацію. Підійшла до системи, пильнуючи, щоб не перетнути промінці лазера, які випромінював датчик руху, — це було б справді ідіотською помилкою — і приклеїла скляного павучка до стіни.
І лише тепер дозволила собі глибоко вдихнути повітря й перевести подих.
— О’кей, іду далі, — повідомила.
— Вдалося? — запитала Лоренц у Ґмітрука, що нависав над її плечем.
— Якби не вдалося, ми б уже чули тупіт військових берців. Таку тривогу вони б не проігнорували.
Дивилися Лізиним третім оком на її наступні рухи. Шведка відчинила двері в коридор, який у фазі планування викликав труднощі, оскільки з одного боку мав вихід до високої двоповерхової вітальні, завдяки чому був у полі зору трьох датчиків руху і трьох тепла; один комплект на другому поверсі і два на першому. Ліза спершу розмістила три лазерні указки на мініатюрних штативах, а потім наклала павучка на датчик тепла в коридорі. З тими, що внизу, нічого зробити не могла, просто мала пройти перед ними, сподіваючись, що вони, очманілі від тропічної температури, не зауважать гостю.
Рушила.
— Щось не так, — раптом сказала Лоренц, перед тим вимкнувши мікрофон, щоб Ліза і Кароль не могли її чути.
— А конкретно?
— Відчуваю страшний неспокій. Аж дихати не можу.
Ніби щось проґавила.
— Саме зараз?
— Ні, не тепер, раніше. Ніби не помітила чогось абсолютно елементарного на самому початку, ще у Польщі.
— Може, це стрес?
— І це також, але не тільки.
— Зоф’є, це може бути важливо. — Ґмітрук поклав їй руку на плече. — Ти думаєш про це зранку, чи воно з’явилося тепер? Може, щось побачила?
Гарне запитання.
Відірвала погляд від монітора, наприкінці вулиці не переставав миготіти зіпсований ліхтар.
У домі Ричмонда було темно, але завдяки Лізиній камері вони досить чітко бачили сірий коридор і темний прохід до колекції. З кожним кроком прохід ставав чимраз більшим, нарешті в ньому з’явився силует патріотичного полотна Гассама, яке висіло якраз навпроти дверей. Плями різних відтінків сірого, ледве розрізнила обриси зірчастого штандарта, їй здавалося, що вона дивиться на репродукцію з каталогу. Чорно-білу, пласку, невиразну.
Заплющила очі. Лихе передчуття не давало їй спокою.
— Зоф’є, це справді може бути важливо, — м’яко повторив Ґмітрук.
— Не допомагаєш, — буркнула так грубо, що він відсмикнув руку, як обпечений.
— Щось не так, — почули вони в навушниках голос Кароля.
Завдання Бознанського не було складним. Він мав не допустити, щоб під час грабунку патруль з’явився поблизу вілли Ричмонда. В найоптимістичнішому випадку це означало б тільки спостереження. Патруль, що виходив на свій перший обхід, міг вирушити в інший бік поселення, через Орхард-Плейс у бік бульвару. Це означало б, що мине добрих двадцять хвилин, поки опиняться на Серпентин поблизу їхнього будинку й дому Ричмонда.
У напівоптимістичному випадку патруль вирушить у їхній бік. Тоді Кароль мав про це повідомити, щоб Ґмітрук привів у дію невеликий вибуховий пристрій у резиденції на Менор-Плейс. Настільки невеликий, щоб відчинилося вікно і спрацювала сигналізація. Цього повинно було вистачити, щоб патруль пішов перевірити, який телепень не зачинив вікно перед від’їздом.