Ліза Тольґфорс побігла в темряву, в бік Брукдейлавеню, де на неї чекав автомобіль.
Коли побачив солдатів, що забігали до резиденції, зітхнув майже з полегкістю, переконаний, що все пройшло гладко і що злодійка згідно з планом сидить у своїй клітці й чекає, щоб разом зі своїми спільниками стати цапами-відбувайлами, призначеними для справи, яка з невідомих причин була для його замовника надзвичайно важливою. Його трохи дивувало, навіщо стільки надзвичайних засобів з приводу такої дрібниці, але не переймався, все одно йому б не сказали. Завжди зможе довідатися через свої канали. Список людей, які були винні йому послугу, був довший, аніж список гостей на шлюбній церемонії принца Вільяма.
Солдат зник у резиденції, а з іншого боку з вікна вистрибнула Роня.
Лайнувся, побачивши, як спритно вона приземляється й одразу зникає між деревами, тікаючи в напрямку парків і садів, де її спіймати буде найважче. Важко повірити, що їй майже п’ятдесят, подумав з подивом.
Потім схопив зброю і вискочив із машини. Однак у напрямку, в якому зникла Ліза Тольґфорс, він не побіг. Мав точно визначену мету, і ця мета називалася Зоф’я Лоренц.
Не має шансу втекти, подумав Гермод, і саме цієї миті з обох боків Гамільтон-авеню, блискаючи блакитними й червоними вогнями, виїхали чотири патрульні машини місцевої поліції. Рухалися в його бік.
Кинувся за свій Порше Каєн і зник у темному безлюдному саду, перш ніж поліцейські могли його помітити.
Дві патрульні машини зупинилися біля резиденції Ричмонда, побачивши озброєних людей. Найманці покірно підняли руки; зрештою, вони були звичайними охоронцями, які запідозрили пограбування.
Тільки-но Лоренц крикнула Лізі, щоб та тікала з дому Ричмонда, Ґмітрук вирвав кабелі, підключені до комп’ютера, вмонтованого в малу валізу, замкнув її й кинувся до сходів. Евакуація мала полягати у блискавичному виконанні плану, а не в обдумуванні подальших дій.
Разом вибігли в сад. Зоф’я ледве трималася на ногах від хвилювання. Була готова до того, що їм не пощастить, що їх упіймають. Але не була готова до того, що буде змушена тікати від людей, яких Кароль істерично назвав бандитами з карабінами. Була певна, що це означає зміну планів, що майор Анатоль Ґмітрук, який де-факто виконував функцію їхнього командира на локації, тепер її захистить.
Ґмітрук міцно притиснув її до землі й не дозволив поворухнутися, поки повітря не наповнилося звуком сирен. Уважно спостерігав, чи раптом хтось не підніметься із землі або не вигулькне з-за дерева. Але ні, хто б не хотів їх схопити, поява поліції мала принаймні частково зірвати їхні плани.
— Зараз, — сказав і побіг укосом вниз, де на нього чекала машина.
— Анатолю! — крикнула.
Майор різко обернувся.
— У них може бути зброя!
— У них точно є зброя. Вони її не застосують, якщо тебе не знайдуть. Біжи!
І зник за деревами.
Їй хотілося кинутися на землю й розридатися або повернутися додому і сховатися під ліжко чи між коробками. Від істерики її врятувала одна думка: виконати план. З цією думкою побігла так, як запланував Анатоль — по діагоналі укосом вниз, у бік автостради.
Мала дотримуватися плану. Побігла поміж деревами, вздовж доглянутого газону сусідньої резиденції. Потім мала пробігти повз наступну оселю, повз сад з великим дерев’яним дитячим майданчиком. Коли перескакувала дитячу гірку, увімкнулася галогенна лампа, що реагує на рух, а всередині будинку загавкав пес. Злякалась і впала, боляче вдарившись об бортик кольорової пісочниці, але одразу ж підвелася й побігла далі.
Добігла до Бульвару — широкої паркової вулиці й головної осі люксусового поселення. Мала перетнути його якнайшвидше, але натомість присіла під деревом, уважно роззираючись. Це було помилкою. План передбачав утечу і максимально швидкий біг, вона ж плану не дотрималася. Коли біля її плеча щось стукнуло в дерево, першої митті не зрозуміла, що це таке. А коли почула, як біля її вуха наче задзижчала оса, — зрозуміла.
І помчала вперед. Вискочила на Бульвар, одразу перед капотом машини, за кермом якої впізнала Ґмітрука. Він подавав їй знаки, щоб бігла далі. Тож рушила вперед через густо зарослий деревами парк. Від машини її відокремлювало два домоволодіння.
Ззаду почула брязкіт скла, що падало на асфальт, і звуки пострілів. Зіщулилася. Ніколи не підозрювала, що постріли з пістолета настільки гучні.