Тому, коли побачив заплакану білявку, що продиралася крізь кущі, забув про всі накази, які цілий день вбивали йому в голову. Мали сидіти тихо і не втручатися, що б не відбувалося і що б не побачили.
Відіпхнув напарника, який намагався його зупинити, зняв із запобіжника свій МК-23 і побіг за жінкою.
Напевно, саме в такі хвилини все життя пролітає перед очима.
Докторка Зоф’я Лоренц подумала тільки, що шкода, що перед від’їздом не побачилася з батьками. Ніхто не повинен переживати своїх дітей, навіть таких, які за останні чотири роки не знайшли часу, щоб відвідати матір і батька в Перемишлі. Їй стало шкода більше їх, ніж себе.
Була впевнена, що це її остання думка.
Гермод не грався в жодні перемовини, прицілився з серйозним виразом обличчя.
— Стій! — пролунав, зриваючись від емоцій, голос біля Зоф’ї.
За три метри від них у позиції для стрільби стояв Домінґо Чавес. Ноги широко розставлені, легко зігнуті в колінах, права рука з пістолетом випростана й піднята до рівня очей, ліва підтримувала її біля долоні, щоб забезпечити стабільність і влучність. Відчула себе врятованою.
Гермод застрелив латиноса без вагань. Зовсім просто. Повернув руку, двічі натиснув на спуск, кулі одна за одною влучили в череп охоронця. Його тіло ще не встигло долетіти до землі, коли Гермод знову прицілився в її бік. Пролунав постріл.
Зоф’я Лоренц заплющила очі, чекаючи на удар, який відкине її на кузов машини, приготувалася до болю, холоду та смерті.
Нічого такого не сталося. Натомість її товариш по перельоту, що стояв перед нею, люто закричав.
Обережно розплющила очі. Джаспер Леонг корчився у пароксизмі болю, пістолет упав на землю, рука була розтрощена, з неї дедалі рясніше цебеніла кров, утворюючи довкола темну блискучу калюжу.
Глянула вбік. Анатоль сидів за кермом свого Шевроле, руку з пістолетом спирав на край дверцят. Вистрелив іще двічі, але суперник, незважаючи на рану, кинувся укосом вниз і зник з очей.
Не чекала на запрошення. Заскочила до машини, і за мить вони вже їхали автострадою 1-95 в бік Нью-Гейвена.
Частина III
Колекція
Розділ четвертий
Архіпелаг
Байдуже подивився на перебинтовану руку, тепер трипалу, і подумав, що, можливо, вже час піти на пенсію. Випущена Анатолем Ґмітруком куля влучила точнісінько між суглобами вказівного пальця (що лежав на спусковому гачку) і середнього (що обіймав руків’я пістолета) у тому місці, де пальці сполучаються з п’ястком. Вдарила у вразливе поєднання кістки, хрящів і зв’язок зі швидкістю майже тисяча кілометрів за годину, не так ранячи, як руйнуючи цю частину тіла й фактично відриваючи два пальці. Був свідком багатьох смертей, сам не раз був поранений, але, побачивши понівечену власну праву руку, тобто друге після мозку знаряддя праці, Гермод відчув, як млість підступає до горла.
Пальців, звісно, врятувати не вдалося.
Сивуватий чоловік у простому костюмі, що сидів по той бік столу, був одним із тих, хто знав Гермода раніше. У часи, коли він мав інше обличчя, інші очі, іншу професію й інше життя. Його тоді знало багато людей, але лише кільком було відомо, що той чоловік і Гермод — це одна й та сама особа. Сивуватий чоловік був одним із них. Більше того, в давні часи вони були друзями, якщо дружба в цих колах взагалі можлива.
Сивуватий чоловік мав звичайне ім’я і був утіленням американської чиновницької буденності, у Вашингтоні таких, як він, тисячі. Навіть його функція старшого аналітика у Міністерстві оборони була така звичайна, що ні на кого не справляла враження, не міг же він сказати, що впродовж двадцяти років був буфером і зв’язковим між усім тим, що було легальним, і тим, що нелегальне? Що так само, як інші керують корпусами, бригадами й полками, так і він має під собою найманців, кілерів і звичайних бандитів? У найкращому разі назвали б його патологічним брехуном.
— Старієш, Мартіне, — промовив він. — Думав про вихід на пенсію?
— Що тепер?