— Вона загинула?
— Ні, важко поранена, її оперуватимуть.
— Не три гарячою водою. Залишиться пляма.
— Так, правильно. — Гарячою водою я умив обличчя, побризкав холодною на куртку. Камера твого відділення йде третьою після камери Ала, правильно?
— Так.
— Ти бачила, що сталося?
— Ні. Тобто не бачила, коли це сталося. — Перший раз я побачив, як вона плаче, сльози як горошини котилися по щоках і капали з підборіддя. Голос у неї залишався рівним, вона тільки з силою потягнула себе за волосся: — Це м'ясорубка.
Я підійшов до неї і поклав руку на плече.
— Не чіпай мене! — Вона спалахнула і відкинула мою руку щіткою для волосся. — Вибач, підемо, напевно. — У дверях вона злегка торкнула мене за рукав: — Вільям, ти розумієш… — Вона подивилася на мене з викликом — Розумієш? Я просто рада, що мене там не було. І ніяк інакше.
Я розумів її, але не можу сказати, що повірив.
— Про все, що сталося, можна розповісти дуже коротко, — з напругою в голосі сказав капітан, — тому що знаємо ми дуже мало.
Через десять секунд після знищення крейсера противника якісь два тіла, дуже маленьких за розмірами, вдарили наш корабель приблизно в середній частині. Оскільки вони не були виявлені заздалегідь, а ми знаємо межі можливостей наших скануючих пристроїв, можна сказати, що рухалися вони зі швидкістю, що перевищує дев'ять десятих світлової, висловлюючись точніше, вектор їх швидкості був перпендикулярний вектору швидкості світла. Вони прослизнули за відбиваючим полем.
Коли «Річниця» йде на релятивістських швидкостях, попереду неї, по лінії польоту, генеруються в просторі два потужних електромагнітних поля. Перше — в десяти тисячах кілометрів від корабля, друге — п'яти тисячах. Енергію цим полям дає «розгінний» ефект — вони поглинають її з міжзоряного газу, який ми зустрічаємо на шляху.
Всяке досить велике тіло, щоб викликати тривогу за цілість обшивки крейсера, — тобто якщо його можна розгледіти в потужну лупу, — проходить спочатку крізь перше поле і отримує сильний негативний заряд Потім воно потрапляє в друге поле і відкидається з шляху корабля. Якщо тіло занадто велике і його неможливо відхилити убік, то ми можемо заздалегідь виявити його і уникнути зіткнення.
— Немає потреби підкреслювати, яку страшну зброю застосували тельціани. У момент попадання «Річниця» рухалася щодо противника з такою швидкістю, що всього за одну десятитисячну секунди проходила відстань, рівну довжині її корпусу. Крім того, ми постійно здійснювали короткі, абсолютно випадкові, ривки з боку в бік з перемінним прискоренням. Отже, снаряди, які настигли нас, повинні були управлятися. Ця керуюча система повинна була знаходитися всередині самих снарядів, так як в цей момент тельціанський крейсер вже був знищений. І все це містилося в оболонку, яка розмірами не перевищувала річкової гальки. Більшість з вас занадто молоді, щоб пам'ятати термін «футуршок». У сімдесяті роки минулого століття деякі люди вважали, що технічний прогрес йде надто швидкими темпами, що психіка звичайних людей скоро буде не в змозі впоратися з цим темпом, що не встигнувши звикнути до дійсного, вже потрібно звикати до наступного, і майбутнє застає їх зненацька. Професор на ім'я Тоффлер придумав спеціальний термін, що описує таку ситуацію: «футуршок» — психічний шок від неймовірного по швидкості темпу змін в житті. — Іноді капітан любив вдаватися в академічні подробиці. — Зараз ми знаходимося в ситуації, яка нагадує цю соціологічну концепцію. Результат якої — катастрофа. Трагедія. Як ми вже знаємо по попередніх зборах, зробити зараз ми нічого не зможемо. Відносність тримає нас у минулому — в минулому відносно техніки тельціан. Відносність ставить нас обличчям до обличчя з цією технікою, що відноситься до нашого майбутнього. Ми можемо тільки сподіватися, що наступного разу ситуація кардинально зміниться. І єдине, чим ми можемо цьому посприяти, — це постаратися повернутися на Старгейт, щоб на Землі дізналися про те, що трапилося, і тоді, можливо, фахівці на основі отриманих нами ушкоджень зможуть створити якусь контрсистему захисту.
Зараз ми можемо атакувати вхідну планету і знищити базу тельціан з космосу, не висаджуючи десант. Але мені здається, що це потягло би за собою занадто великий ризик. Нас можуть… збити за допомогою того ж пристрою, що завдав нам такої шкоди сьогодні, і ми вже не повернемося на Старгейт і не принесемо відомості, які я вважаю життєво важливими для Землі. Ми могли б послати автоматичний снаряд, зонд, з відповідним повідомленням, але він може не досягти мети, і ми так і залишимося позаду супротивника в технічному оснащенні.