Я прийшов заздалегідь, розраховуючи пообідати, але там подавали тільки закуски. Я замовив якусь грибоподібну масу, що віддалено нагадувала ескалоп, а іншу частину калорій прийняв у вигляді алкоголю.
— Майор Мандела? — Я занурився в роздуми над сьомою склянкою пива і не помітив, як підійшов полковник. Я підвівся, але він жестом дозволив мені сидіти і важко опустився в крісло навпроти.
— Я ваш боржник, — сказав він. — Ви врятували мене від огидного вечора, принаймні, наполовину. — Він простягнув руку. — Джек Кіноко. До ваших послуг.
— Полковник…
— Ну-ну, давайте без чинів. Ми, піжони, повинні бачити… перспективу, Вільям.
— Я не проти.
Він замовив якийсь напій. Я такої назви ніколи не зустрічав.
— З чого ж почати? Судячи з вашого послужного списку, ви останній раз були на Землі в 2007-му.
— Вірно.
— І вам не дуже там сподобалося? Так?
— Не дуже. Зомбі, щасливі роботи.
— Ну так от, потім справи пішли краще, потім знову гірше. Дякую, — сказав він рядовому, який приніс йому склянку. Булькаюче місиво в ньому було зеленим біля дна і поступово світлішало, доходячи до країв. Він відпив. — Потім знову краще, потім… Я навіть не знаю. Цикли.
— А як там зараз?
— Ну… я не зовсім впевнений. Купи рапортів і зведень, не так просто відокремити правду від пропаганди. Я не бував удома вже двісті років. Востаннє там було несолодко. Хоча це залежить від точки зору.
— Що ви маєте на увазі?
— Як вам сказати… Велика халепа. Чули про рух пацифістів?
— Начебто ні.
— Хм, назва у них оманлива. Фактично ж це була війна, партизанська війна.
— А я думав, що можу назвати вам номер, розряд за значенням і назву будь-якої війни, від Трої до наших днів.
Він посміхнувся:
— Цю вони, скоріш за все, пропустили. На те є причина. Це була війна ветеранів, що повернулися від Йод-38 і Альфи-40. Вони всі разом вирішили захопити управління СООН на Землі. Серед населення знайшлося чимало прихильників.
— Але вони програли.
— Як бачите, ми все ще тут. — Він струснув склянку, і рідина заіскрилася, піна, швидко з'явившись на поверхні, опала. Все, що я знаю, — тільки чутки. Війну я не застав, вже закінчилася, не рахуючи рідкісних випадків саботажу. — Це була не надто безпечна тема для розмов.
— Це мене мало дивує, — сказав я. — І навіть більше того. Ці люди на Землі, вони ніби готові… погодитися з будь-яким бажанням уряду.
Полковник невизначено хмикнув:
— Про яку революцію тоді може бути мова? Коли ми там були, ніхто й слова не сказав би проти СООН або будь-якого місцевого уряду. Вони були запрограмовані приймати сказане на віру.
— Гм, це теж циклічний процес. — Він відкинувся на спинку крісла. — Справа не в техніці. Якби уряд захотів, то міг би контролювати… думки і дії будь-якого громадянина, з колиски і до могили.
Але цього не роблять, бо це призвело б до фатальних результатів. Бо йде війна. Ось ви, наприклад, ви отримали установку, поки сиділи в «коробці»?
— Якщо і отримав, то звідки я міг би про це дізнатися? — сказав я, подумавши.
— Правильно, але тільки частково. Повірте моєму слову, цю частину мозку вони не чіпали. У нашу базову мотивацію поведінки ніхто не втручався. І ви хочете знати чому?
Імена, дати, цифри пронеслися у мене в голові. — Тет-17, Сед-21, Альфа-14.
— Комісія Лазло… Надзвичайна комісія Лазло і її доповідь. Червень 2106.
— Так. І, крім того, ваші власні спогади про Альфі-0… З роботів не виходять хороші солдати.
— Але виходили раніше, — зауважив я. — Аж до двадцять першого століття. Управління поведінкою — мрія генералів. Створили б армію, зібравши найцінніші риси СС, преторіанської гвардії, Золотої Орди і «зелених беретів».
Полковник усміхнувся.
— І випустіть цю армію проти взводу людей у сучасних боєкостюмах. З нею покінчать на раз-два. Якщо тільки у кожного солдата в цьому взводі буде своя голова на плечах. Тоді він буде битися як чорт, щоб врятувати своє життя.
Було виведене покоління солдатів зі скоригованою з самого народження поведінкою. Ідеальні бійці. Чудово працювали однією командою, кровожерливі, власне життя в гріш не ставили. І що ж? Тельціани розгромили їх в пух і прах. Вони теж не щадили своїх життів, але у них це краще виходило. І їх завжди було більше. — Кіноко підняв склянку і почав роздивлятися різнобарвний вміст. — Я бачив ваш психопрофіль. Старий і новий, зроблений після «коробки». Вони нічим не відрізняються.
— Будемо сподіватися, — я помахав рукою, щоб принесли ще пива.
— Можливо, це не так вже й добре.