— Що позбулися від необхідності народжувати дитину?
— І не тільки. — Смішно скосивши очі, вона подивилася на ампулу і зробила останній вдих. — Головне… можна обходитися без чоловіків. Ви розумієте. Це було б огидно.
Мур засміявся:
— Діана, якщо ти ніколи не пробувала, то не…
— Та ну тебе, — вона грайливо кинула в Мура порожню ампулу.
— Але ж це цілком природно, — запротестував я.
— По деревах стрибати — теж природно. Або викопувати їстівні корені тупою палицею. Це теж природно? Прогрес, майор, прогрес.
— Принаймні, — сказав Мур, — тільки якийсь час це вважалося злочином. Тепер цей…, е-е, лікують…
— Емоційний розлад, — підказала Алсевер.
— Дякую вам. Правда, якщо це рідкість… Загалом, думаю, все прекрасно владнається.
— Так, це вважається великим дивацтвом, — сказала Діана. — Але не гірше канібалізму.
— Вірно, Мандела, — сказала Холлібоу. — Мені, наприклад, зовсім байдуже.
— Що ж… я радий. — Я справді відчував полегшення. Хоча почав розуміти, що зовсім не знаю, як вести себе в новому суспільстві. Моя «нормальна» поведінка цілком грунтувалося на розходженні між чоловіками і жінками. Що ж робити тепер? Поміняти все навпаки? Або ставитися до них, як до братів і сестер? Дуже все заплутано.
Я випив свій коньяк і поставив склянку на стіл.
— Добре, дякую вам, це основне, що я хотів з'ясувати… Напевно, у вас у всіх є справи. Не буду вас затримувати.
Вони розійшлися, всі, крім Чарлі Мура. Ми з ним вирушили в прощальний тур по барах і офіцерських клубах. Коли рахунок дійшов до дванадцяти, я вирішив, що потрібно хоч трохи поспати перед завтрашнім днем.
Один раз Чарлі дуже ввічливо показав, що він до мене прихильний. Я так само ввічливо дав зрозуміти, що залишаюся при своїх схильностях. Я передчував, що це тільки початок.
ГЛАВА 3
Перші зорельоти СООН володіли красою, подібною з красою павутини. Але поступово, з розвитком техніки, міцність конструкцій почала грати більш важливу роль, ніж енергія маси (корабель старого типу міг би сплюснутися в гармошку, виконуючи маневр на двадцяти п'яти g). Змінилася і конструкція кораблів — міцні, солідні, функціональні машини. Корпус нашого крейсера прикрашав лише напис «Масарик II», зроблений блакитними літерами на тьмяно поблискуючій броні.
Маленька людина пропливла саме над цим написом, прямуючи до вантажного шлюзу. В одному місці виднілася група людей, зайнята роботою. Використовуючи їх як шкалу відліку, можна було бачити, що кожна літера має добру сотню метрів у висоту. Сам крейсер сягав у довжину кілометр (1036,5 метра, як підказала моя «вбудована пам'ять») і близько третини кілометра в діаметрі (319,4 метра).
Але це не означало, що нам буде просторо. У череві крейсера розміщувалися шість великих тахіонних штурмовиків і п'ятдесят робоснарядів. Десантникам відводилися залишки вільного місця.
До занурення в протиперевантажувальні резервуари було ще шість годин. Я закинув сумку в крихітну каюту, якій судилося стати моїм будинком на всі найближчі двадцять місяців, і відправився в розвідку.
Чарлі мене обігнав, він вже, виявляється, дістався до кімнати відпочинку і попробував місцеву каву.
— Жовч носорога, — сказав він.
— Принаймні, не соя, — сказав я, роблячи обережний ковток. Так, через тиждень я можу скучити по сої. Офіцерська кімната відпочинку мала чотири метри в довжину і три завширшки, металеві стіни і підлогу, кавовий автомат і термінал бібліотеки. Шість жорстких стільців і стіл з друкарською машинкою.
— Затишна кімнатка, а? — Він знічев'я набрав загальний індекс на терміналі. — Суцільно військова тематика.
— Це добре. Перевіримо нашу пам'ять.
— Ти сам записався в офіцери?
— Хто, я? Ні. Наказ.
— Тобі легше. — Він тицьнув пальцем вимикач терміналу, спостерігаючи за згасаючою зеленою заставкою на екрані. А я сам записався. Якби я знав, що так вийде…
— М-да…
— Кажуть, поступово вона вивітрюється. Ця інформація, що вони в нас заклали.
— А, ось ви де. — Увійшла Холлібоу, вітаючи кожного з нас. Швидко оглянула кімнату. Спартанський стиль припав їй явно до душі. — Ви скажете що-небудь групі, перш ніж ми зануримося в резервуари?
— Ні, по-моєму, в цьому немає… необхідності. — Я ледь не сказав «сенсу».
— Краще зберіть взводних командирів і пропрацюйте з ними процедуру підготовки до занурення. Надалі ми займемося тренуванням аварійного занурення. Але зараз, я думаю, солдати можуть відпочити кілька годин. Особливо якщо у них теж болить з похмілля голова, як у командира.