— Йобане мале сучисько, — засичав Мічелетто.
Він пошкандибав до жаровні (а з носа в нього все ще кров точилася) і підняв коцюбу з розпеченого вугілля. Кінчик інструмента розгорівся сердито-помаранчевим сяйвом. Прив’язана до стільця Мія смикнулась, та Сантіно всадовив її на місце, а інший сповідник підніс коцюбу до її обличчя. Дівчина застигла. Відчула розпечений жар — на відстані дюйма-двох від власної шкіри. Пасмо волосся, що вибилось із зачіски торкнулося почервонілого заліза, скрутилося й пішло димком.
— Красунечка моя люба, — протуркотів Сантіно. — Боюся, ще хвилька — і ти вже такою красунечкою не будеш.
Руки вхопили її за голову, міцно утримуючи на місці. Дихання вирвалося крізь зуби сичанням. Тепер усередині неї тільки лють палала. Якщо їй настав кінець — вона не благатиме.
Ніколи не сахайся. Ніколи не страшися. Ніколи не стирай з пам’яті.
— Розкажи, де ти була сьогодні ввечері, — проревів Мічелетто. — До того, як у Богодолі з’явилась.
— Нахуй пішов.
— Де ти була до того, як у Богодолі з’явилась? — заволав Мічелетто.
Тепер залізо вже майже притулилося до шкіри. Воно вже майже пекло. Мія відчула, як нудотно стиснувся шлунок, як піт пече очі. Вона глянула на сповідника. Вишкірила зуби. І злостиво прошепотіла:
— Пішов. Нахуй.
Брат похитав головою.
І з порожньою посмішкою підвів кінчик коцюби до її ока.
— Досить.
Посмішка хутко зникла з лиця сповідника. Хват довкруг Міїної голови послабшав. Обидва сповідники виструнчились, наче на параді. Брат Мічелетто ступив убік, і тепер було видно запнуту в плащ постать в одвірку.
Мія угледіла довге чорне волосся. Бездонно-чорні очі. Два мечі на поясі.
Усе ідеально просте.
Усе ідеально вбивче.
У животі здійнялося слизьке хворобливе відчуття, і коли темрява навколо них здригнулась, Пан Добрик затремтів. З тіней пролунало низьке розкотисте гарчання.
Вовче гарчання.
— Облиште нас, — наказав Кассій.
— Так, володарю, — відповіли Мічелетто й Сантіно.
Чоловіки низько вклонилися, мовчки кивнули Мії і стрімко полишили кімнату. Коли володар Кассій ступив до камери, Міїн живіт стиснуло в раптовому нападі страху, а Пан Добрик зіщулився в чорняві в неї під ногами. Володар Клинків стояв перед Мією: руки складені, довге темне волосся ворушить незримий вітер. Шкіру він мав — що найчистіший алебастр. Голос — наче мед і кров.
— Браво, аколітко. Мої компліменти.
— Володарю Кассію?
Мія озирнулася. Попри хворобливе відчуття в животі, попри хвилю жаху та захвату, які вона відчувала в його присутності, на неї зійшло розуміння.
Полегша. Злість. Досада.
— Випробування, — видихнула вона.
— Необхідність, — відповів Кассій. — Тепер, коли ти дізналася про Криваву путь. Окрім вправності зі сталлю, отрутою чи плоттю, є чеснота, якої служникам Багряної Церкви забракнути не може, — і ми мусимо в тому переконатися.
Мія глянула Чорному Принцу просто у вічі. Руки в неї трусилися.
— Відданість, — прошепотіла вона.
Кассій нахилив голову.
— Гордість Багряної Церкви — то її репутація. Жоден контракт, укладений конгрегацією, не лишився невиконаним. Жоден служитель не видавав таємниць переслідувачам. Щороку ми приймаємо до пастви нових людей і заточуємо вас до найгострішого краю. Та нехай вони здаються гострими, деякі клинки зроблені лишень зі скла.
— Зі скла?
— Скляна скалка здатна перерізати горло. Прохромити серце. Розітнути зап’ястя до кісток. Та натисни на нього не в тому місці — і скло трісне. А залізо — ні.
Бліді губи скривила легка посмішка. Рука Кассія ковзнула до клинка на поясі.
— Відколи замах на життя консула Скаеви провалився, кардинал Дуомо оголосив знищення Багряної Церкви божою волею. Юстицій Рем та його люмінатії переслідують нас у кожному кутку республіки. Нам підвладна могутність ісіїрського чародійства. Ми маємо каплиці в кожному великому місті. І якщо хтось із наших служителів потрапить до рук ворогів, ми мусимо впевнитись, що вони не тріснуть. Тож…
Кассій обвів рукою камеру, а плащ його шелеснув, щойно чоловік зробив порух. Страх Пана Добрика роз’їдав Міїн шлунок, тіні на підлозі звивалися. Коли коридором пролунав ще один крик, вона підвела погляд. Важко глитнула й спробувала заговорити.
— То випробування шахіди Аалеї — то просто обман.
— О ні. Той аколіт, що подарує їй найкращу таємницю, дійсно завершить курс Машкар першим номером. І всіх вас достоту знову й знову відправлятимуть до цього міста пошукати ці таємниці. Ми просто скористалися з можливості перевірити води, так би мовити.