— Ну то кажи.
— Якщо ти мав люб’язність звернути увагу, я тут у Піснях трохи відстала.
— Трохи? — форкнув Трік. — Та там манекени є, які могли б тобою, Бліда Донько, підлогу витерти.
— Ой, спасибі тобі величезне, — насупилась Мія. — Якщо тобі кортить відійти ненадовго й тихесенько себе відтрахати, я терпляче почекаю на твоє повернення.
Трік здійняв брову. Мія зітхнула та загнала норов посидіти в куточку.
— Вибач, — промимрила вона.
— Не зважай, — усміхнувся він. — Не думаю, що тобі чемність личить.
— Я маю пропозицію.
— Мені це дуже лестить.
— Та не таку пропозицію, ти, збоченцю.
Вона вдарила хлопця по руці, а той вишкірився. Та десь у глибині тих мерехтливо-горіхових очей промайнуло розчарування. Щось таке в поставі, в нахилі голови. Щось, що вона почала впізнавати — після місяців Аалеїного наставництва.
Бажання.
— Мені на Піснях зад надерли, — промовила вона. — А від тебе на уроках Павуковбивці стільки ж толку, скільки для євнуха — у пов’язці на стегна, — Мія заглушила Трікові тихі протести. — Тож навчи мене тих Солісових вправ з мечем, які завадять Джессаміні мені голову відрізати, а я зроблю все, щоб ти себе до ініціації отруїти не встиг. Згода?
Трік набурмосився. Тепер вона бачила, як бажання борюкається зі здоровим глуздом.
— Міє, серед Клинків для всіх нас місць не вистачить. По суті, ми тут всі одне з одним змагаємося. Навіщо мені тобі допомагати?
— Бо я сказала «будь ласка»?
— Ти не казала «будь ласка».
— Проста формальність, — відмахнулась Мія.
Трік усміхнувся, і Мія вишкірилася у відповідь, вперши руку в бік. Аалея казала, що мовчання — це найкраща реакція на запитання, коли людина вже сама знає відповідь. Тож вона нічого не сказала, зазирнула в ці великі гарні очі й дозволила говорити тому самому бажанню. У глибині душі їй кепсько було від того, що випробовує Аалеїну науку на своєму другові, але, як сам Трік і вказав, це ж фактично змагання було. І, як любила примовляти Аалея, ніколи не здіймай меча, якщо не хочеш кров пустити.
— Гаразд, — сказав Трік нарешті. — Щовечора годину після уроків. Приходь завтра до Зали Пісень.
Мія зробила реверанс.
— Спасибі вам, доне Тріку.
Трік простягнув руку, і вони поручкались на знак укладання угоди. Завмерли так на мить зі зчепленими руками. Коли палець Тріка ніжно ковзнув її зап’ястям, у Мії закололо шкіру. Та хлопець схаменувся, відпустив її руку, пробурмотів щось схоже на вибачення й утік. Мія розвернулася, щоб піти в протилежному напрямку, приховуючи тонку усмішку, і цієї миті тінь її заговорила.
— …нехай обличчя в мене нема, але повір, просто зараз я дивлюсь отак сердито, наче готовий з тебе штанці спустити й лозиною вперіщити…
Мія підкотила очі:
— Так, батечку.
— …звісно ж, складається враження, що опинитися без штанців — це і є твоя мета, тож, імовірно, мені варто спинитися…
— Так, б-б-б-батечку.
— …і не смійте до мене таким тоном говорити, панночко…
Мія вишкірилася і грайливо ляснула Пана Добрика по голові, тільки удар пройшов крізь нього. Дівчина та її тінь вирушили до спального крила, шукаючи ліжко й сни.
З темряви ступив красень і подивився їм услід яскраво-блакитними очима.
І, як завжди, ані пари з вуст.
Минуло вже багато годин, коли гучний стукіт у двері вирвав Мію з обіймів читання. Вона витягла стилет з-за пояса, накинула на себе одежину. Підкралася до дверей і зашепотіла до людини по той бік:
— Еш?
— Аколітко, будь ласка, відчиніть двері.
Мія стиснула кинджал міцніше, повернула ключ і визирнула у темний коридор. По інший бік дверей вона побачила Руку — темна ряса, приховане під каптуром обличчя. І тут вона згадала про Наєв. Замислилась на мить, де ж та може бути.
— Вас прикликає превелебна матінка Друзілла, — промовила Рука.
— Звичайно ж, — уклонилась Мія. — Підкорююсь її наказу.
Дівчина оглянула коридор, побачила, що й інші Руки стукають до спалень аколітів. На світло, похитуючись, вийшла Еш, її бойові кіски здибились після сну. За спиною дівчини вона вгледіла її брата Озріка, його вкладене в шпичаки волосся стирчало на голові під неможливими кутами. Складалось враження, що будили всіх, тобто навряд чи Мія вскочила в якусь персональну халепу.
Восславімо дива малі.
— Що тут відбувається? — шепнула Мія, коли група учнів почвалала за Руками.