— І в цих також. У всіх, хто криваві сльози має, — солдати прочісували натовп приголомшених гостей, виокремлюючи аколітів в Аалеїних масках. Цить. Піп. Джессаміна. Петрос. Карлотта…
Трік обмацав кишеню і витягнув звідси пригорщу пилу.
— Я певен, що щойно мав…
Мія потягнулася до кишеньки, прихованої в корсажі. І знову ж таки там, де любесенько лежало її запрошення, лишилася тільки жменя пилу. Так, наче…
Наче…
— Так я і думав, — оголосив центуріон. — Ходімо з нами, баро Обіймодарувач.
У лікоть Тріка вчепилися руки. Вчепилися й у Міїн зап’ясток. Вона глянула на Озріка, Ешлін якраз схопили за плечі. Мія помітила блиск кайданків, сяйво сталі. Навколишніх гостей настрашило таке втручання в прийняття, претор Марконі вимагав пояснень, хто ж це насмілився потурбувати спокій його дому. Та подоба цього спокою розчинилася в один мент.
Трік ухопився за долоню, що його тримала, заламав її власникові руку й зламав ту в лікті. Мія витягнула з-за корсажа стилет і штрикнула люмінатія, що схопив її зап’ясток. Вона почула хрускіт і придушений крик — це Джессаміна затопила своїм келихом в обличчя легіонера. А над залою лунало ревіння Озріка:
— Уперед! Уперед!
Мія знову вдарила стилетом, пускаючи кров іншому легіонеру, що спробував до неї наблизитися. Трік уже звільнився, він мчав через залу, розштовхуючи чоловіків та жінок, прокладаючи собі шлях крізь юрму. Дорогою перехопив тацю з напоями, швиргонув її у вікно, скляні панелі вибухнули з грюкотом, коли й він сам кинувся слідом за тацею. Мія пірнула за ним назирці й зашипіла, коли зазублена рама пошматувала їй руку, поки вона зістрибувала на вузьку смугу моріжка, що оточувала палаццо. Вона приземлилася точнісінько на Тріка та з гупанням вибила з нього дух.
— Стій! — здійнявся рев. — В ім’я Світла, стій!
Мія рвучко поставила Тріка на ноги, кривлячись від болю, з руки в неї юшила кров. Пара кинулася в провулок, за їхніми спинами хрускотіло скло, лунали стривожені крики. Мія почула, як у них над головами знову розбилося скло, побачила, як Цить перестрибнув до іншого палаццо й поліз на дах, біла одежа тепер була забризкана червоним. За спиною гупали важкі кроки. Вітер кусав шкіру. Вони двоє опинилися перед високою огорожею з кутого заліза, що оточувала територію палаццо. Трік переліз через неї одним гнучким рухом.
— Нумо! — засичав він.
Мія глипнула через плече, побачила, що до неї біжать четверо люмінатіїв, оголивши підпалені клинки із сонцекриці. Так уже вийшло, що вечірні сукні — не найкраща одежа для відчайдушної втечі, що й казати про перестрибування десятифутових залізних огорож. Мія полоснула по сукні стилетом, вкорочуючи її до лінії стегон. Вона кинулася на огорожу і видерлася на неї якраз тієї миті, коли повітря розітнув полум’яний меч і прорізав огорожу, розплескуючи краплі розплавленого металу. Трікова рука метнулася крізь ґратки, клинок його світився червоним. Вона почула, як хлопець скрикнув від болю. Дівчина впала на бруківку поруч з ним, вони підхопилися й кинулися вперед, розтинаючи крижане повітря.
— Куди? — захекано спитав Трік.
— До Аалеї, — видихнула вона.
Трік кивнув і рушив до пірса. Він скинув якогось бідолашного челядника до води, реквізуючи його гондолу. Мія застрибнула до човна, а хлопець тим часом виводив його в канал, люто збиваючи воду, поки пів десятка люмінатіїв пострибали до своїх суден і рушили навздогін. Трік направив гондолу до палаццо, де вони зустрічалися із шахідою. Перед будівлею не було Рук, у вікнах не горіло світло. Вони ввірвалися крізь передні двері й побачили, що приймальня та кімната, де вони перевдягалися, спорожніли. Повітря порохняве. Всюди холод, наче жодна нога до цього будинку кілька років не ступала.
Важкі кроки. Передні двері рвучко розчахнулися. Мія вилаялася, схопила Тріка за руку й кинулася до задніх дверей. Вони вибігли до провулка й помчали задвірками будівлі. Позаду чулися крики, дзенькіт сталі. Над поверхнею води лунав свист, заклики привести підкріплення, тупіт. Трік увірвався крізь кухонні двері до іншого палаццо, служники верещали, поки вони з Мією проштовхалися повз челядь до фоє й вибігли крізь парадні двері на широку бруковану вулицю.
З Міїної руки струменіла кров. Трік задихався, хапаючись за бік. Мія помітила підпалину в нього на сурдуті, відчула запах горілої плоті. Десь у бійці біля огорожі він скуштував сонцекриці, камізелька його просякнула кров’ю.
— Ти як? — видихнула вона.
— Біжимо далі!
— Біжимо нахуй, — буркнула вона. — На мені чортів корсет!