Мія міцно схопилася за Тріка й притиснулась до полиці в них за спиною. З такої малої відстані вона відчувала, як хлопцеве серце гупає об ребра, і зрозуміла, що він так само наляканий, як і вона. Трік, майже засліплений цією пеленою, принюхався й спохмурнів.
— Що таке? — шепнула вона.
— Я не відчуваю запаху.
— Взагалі?
Трік похитав головою.
— Усе, що чую, — книжки. І тебе.
— Треба ванну прийняти?
— А це запрошення?
— Ой, та від…
І знову рев. Ще ближче. Хай що то було, та вони надто погано бачили крізь цей плащ із тіней, тому й бігти не могли: якби вони вирішили хутко рвонути вперед, найімовірніше, вписалися б обличчями в полицю. Натомість Мія охопила Тріка руками й притиснулася до нього, зіщулюючись щосили. Усередині неї здіймався страх, затоплюючи те місце, що колись сповнював Пан Добрик. Вона притиснулась до хлопцевої спини й спробувала стримати трем.
Звук совання ставав усе голоснішим — вологий і рипливий. Підлога під ними задрижала. Крізь тіньову завісу Мія побачила, як їх оминає щось велетенське, що повзло кам’яною долівкою. Вона встигла помітити довгу змієподібну постать, десятки страхітливих пласких голів, що повнились зубами. Ця істота рухалася поміж полиць, наче колосальна гусениця; повзучи вперед, вона аркою здіймалась вгору, зі шморганням втягуючи повітря. Мія, яка трусилася від страху, схопилась за кинджал. Обізвала себе слабачкою. Малою рюмсою.
Трік безгучно потягнувся рукою за спину, взяв її за руку й стиснув.
Отам, у просякнутій потом пітьмі, хвилини тягнулися цілу вічність. Та хоч би що то було, воно проминуло, не звертаючи уваги на молодих людей, просто повільно повзло собі між полиць. Мія з Тріком трималися вкупі й тихо, як мишки, дослухалися, поки істоти вже не було чутно.
— А тепер ми можемо звідси вшитися? — нарешті просичав Трік.
— Гадаю… та-а-а-а-ак.
Мія скинула тіньовий плащ і підняла Тріка на ноги. Дівчина видерлася на полицю й роздивилася море книжок, шукаючи вихід з цього лабіринту. Удалині вона побачила вихід з читальні й зморгнула, переборюючи оманливу гру світла. Здавалося, що до тих дверей цілі милі…
— Щось ш’каєте?
Коли в тінях прозвучав голос, Мія з лайкою ледь із власної шкіри не вистрибнула. Трік крутнувся на місці, косиці розлетілися, у руці опинився клинок.
Мія почула, як чиркнув кремінь, побачила полум’я, що відбилося в неможливо товстих окулярах, два віхті білого волосся. У повітря здійнявся шлейф диму з цинамоновим ароматом, і на освітлене місце ступив хроніст Аелій, який штовхав возик з небезпечно високим стосом книжок. Попереду возик мав табличку «ПОВЕРНЕНІ КНИЖКИ».
— Зуби й Паща, тут, бляха, всі навпочіпки ходять? — спитав Трік.
Старигань сліпучо-біло всміхнувся й видихнув сірий дим.
— А ти з легкозбудливих, еге?
— А чого ви в біса чекали? Ви ту штуку бачили?
— Е-е-е? — змигнув Аелій.
— Чудовисько. Оту штуку! Що це, прірви заради, було?
Старий знизав плечима.
— Книжковий черв’як.
— Книжковий…
— …черв’як, — кивнув Аелій. — Ну, це я їх так називаю.
— Їх? — з недовірою перепитала Мія.
— Ой та. Їх тут трохи живе. Оцей ще маленький був.
— Маленький? — заволав Трік.
Старий примружився крізь хмаринку диму.
— А, еге ж. Дуже збудливий.
— І ви дозволяєте, щоб вашою бібліотекою щось отаке вешталось?
Аелій стенув плечима.
— По-перше, це не моя бібліотека. Вона належить Велительці нашій благословенного смертовбивства. Я просто один із хроністів, ось і все. І я не дозволяю книжковим черв’якам вештатися навкруги, вони просто… це роблять, — старий знову знизав плечима. — Кумедне воно — це старе місце.
— Кумедне… — видихнула Мія.
— Ну, ясно, що не обреготатись, яке кумедне.
Аелій витяг з-за вуха іншу сигарилу, підпалив її від власної та простягнув куриво дівчині, затиснувши в поплямованих чорнилом пальцях.
— Покуриш?
Страх і далі куйовдився в Міїному животі, від нервів самі клапті лишилися. Може, сигарила допоможе їй заспокоїтися. І поки старий посміхався, вона перетнула прохід на непевних ногах і взяла куриво тремтливими пальцями. І стояли вони отак довгенько й мовчки, Мія посмоктувала процукрований папір, поки пульс її нарешті не сповільнився до темпу, що бодай нагадував нормальний. Вона видихнула хмарку диму вбік Тріка й гмикнула, коли він скривив носа й закашлявся.