— Оце хороше куриво, — сказала вона нарешті.
— Еге.
— Тільки я знак виробника не впізнаю.
— А він помер, — стенув плечима Аелій. — Ніхто більше таких не робить.
— Як із цими книжками?
— Га?
Мія вказала на полиці:
— Я тут деякі назви впізнала. Вважається, що їх не існує. Але, як подумати, у цьому є сенс. Це ж Церква богині убивств.
Трік аж змигнув, коли його осяяло:
— То бібліотека Нії містить книжки, що мусили померти?
Аелій глянув на парочку крізь дим і повільно кивнув:
— Деякі з них, — зрештою промовив він. — Якісь книжки спалили. Чи забули про них століття тому. Деякі ніколи й шансу з’явитися на світ не мали. Їх закинули напівпридуманими чи просто злякалися взятися за писання. Мемуари вбитих тиранів. Теореми розіп’ятих єретиків. Шедеври геніїв, що пішли передчасно.
Мія роззирнулася між полиць. Похитала головою. Що за чудеса ховалися між цими забутими й ненародженими сторінками? Що за страхіття?
— А… черв’яки? — рвучко видихнула вона.
— Чесно кажучи, я не певен, звідки вони взялися, — знизав плечима Аелій. — Може, з однієї з книжок? Написане на цих сторінках не завжди на тих сторінках лишається, якщо ви розумієте, про що я. Вони виходять тільки тоді, коли їм здається, що словам загрожує небезпека. Чи коли вони, ну, знаєте… зголодніли.
— А що вони їдять? — спитав Трік.
Старий дуже уважно подивився на хлопця.
— А ти як гадаєш?
— Ми тут уже майже чотири місяці, — глибоко затягнулася Мія. — Вам не здається, що про такі штуки клір мусив ще першого обороту попередити? «О, і до речі, аколіти, у бібліотеці живуть велетенські їбучі черв’яки, тож, заради Матері-Пащі, повертайте книжки вчасно»?
— А що, як інші аколіти сюди поодинці приходили б? — спитав Трік. — У змаганні Мишолова нараховують по шість балів за кожну вкрадену з читальні книжку.
— Ну, мудакуватий він, цей Мишолов, хіба ні? — сказав Аелій.
— А що станеться, якщо хтось насправді сюди вломиться і спробує забрати книгу?
Старий посміхнувся.
— А ти як гадаєш?
Трік хапнув ротом повітря.
— Божевілля якесь…
— Слухай, черв’яки турбують тільки тих людей, що зі словами заїдаються. І якщо ти доста дурний, аби лізти до отаких книжок, то заслуговуєш на те, що отримаєш. І до всього, я ж тебе попередив, — Аелій видув кільце диму Мії в лице. — Я ж сказав, коли ми вперше зустрілися: якщо не той ряд обереш, то тебе можуть ніколи вже живою не побачити.
— Гаразд, просто на майбутнє: яких саме рядів нам варто уникати? — спитала Мія.
— Та вони змінюються, — стенув плечима старигань. — Тут усе навколо часом змінюється. Кожного обороту нові книжки з’являються. Інші опиняються на місцях, куди я їх не ставив. Часом я цілі секції знаходжу, про існування яких навіть уявлення не мав.
— І передбачається, що ви все це каталогізуєте?
— Хрінова робота, як подумати, — кивнув Аелій.
— Може, вам допомога потрібна? — запропонував Трік.
— У мене колись було чотири асистенти. Вийшло не дуже.
— Чому? Що з ними сталося?
Старий скоса глянув на хлопця. І три голоси прозвучали крізь морок як один:
— А ти як гадаєш?
Мія мовчки видихнула блідий дим.
— Мені не варто сподіватися, що тут десь є книжка про темряників, правильно?
Хроніст подивився вниз — на її тінь. Підвів погляд до її очей.
— Чого б це?
— Це «ні» означає?
— Це означає «чого б це». Дивовижна штука — отака бібліотека. Рано чи пізно тут з’явиться будь-яка книжка, яку було або ж не було написано. Халепа в тому, щоб кляту книженцію розшукати. Знайти щось особливе достобіса зусиль потребує. І часом ці книжки доволі непривітні. Особливо оті, спалені. Часом вони не хочуть, аби їх знайшли.
Мія відчула, як у її грудях потонула надія. Вона глянула на Тріка, той безпорадно знизав плечима.
— Але, — промовив хроніст, обдивляючись її з голови до ніг, — ти мені схожа на дівчину, якій сторінки не чужі. Це я можу сказати. Ти в душі своїй слова маєш.
— Слова в душі? — насмішкувато перепитала Мія. — «Після прочитання спалити»?
— Послухай, дівчинко, — форкнув Аелій. — Коли ми любимо книжки, вони відповідають взаємністю. І як ми лишаємо позначки на сторінках, так само сторінки лишають позначки на нас. У тобі я бачу це так само ясно, як бачу в самому собі. Ти дитя слів. Дівчина, якій є що розповісти.