— Але ж хроністе, ніхто не розповідає про служителів Багряної Церкви, — промовила Мія. — Ніхто не співає про нас пісень. Не складає балад чи поем. Тут люди живуть і помирають у тіні.
— Що ж, може, тобі не тут судилося бути.
Почувши це, Мія кинула на чоловіка гострий погляд. Очі примружились крізь дим.
— Хай там як, — старий сперся на полицю й зітхнув, — я попридивляюся. І якщо знайду варту читання книгу про темряників, віддам тобі. Домовились?
— Домовились, — вклонилась Мія. — Велике вам спасибі, хроністе.
— Вам двом краще вже йти. Та й у мене справи є. Забагато книжок. Замало століть.
Старий провів Мію з Тріком крізь лабіринт полиць аж до виходу, котячи візочок з «ПОВЕРНЕНИМИ КНИЖКАМИ» і лишаючи по собі слід солодкуватого диму. І хоча Мії здавалося, що від дверей їх відділяють милі, на місці вони опинилися за якісь кілька хвилин, а паперово-словесні хащі лишилися далеко позаду.
— За сим відкланююсь, — Аелій кивнув до них обох, усміхнувся і безшумно зачинив двері.
Трік із кривуватою посмішкою озирнувся на дівчину:
— Слова в душі, еге?
— Ой, від’їбись.
Хлопець широко розкинув руки та голосно продекламував:
— Дівчина, якій є що розповісти!
Дівчина міцно врізала Тріку просто по біцепсу. Хлопець трохи відсахнувся, а Мія вилаялась і потрусила забитим ліктем. Трік здійняв кулаки, завдав кількох ударів по повітрю — начебто їй у голову, — а дівчина відмахнулася й примірилася копнути його по заду, щойно він відвернувся. І отак разом ця парочка рушила в пітьму.
Мія опиралася бажанню знову взяти хлопця за руку.
Трішечки.
ВЛАДА
Коли сонця востаннє впали з небосхилу, їй було чотирнадцять.
Найвидатніші майстри слова республіки так ніколи й не змогли описати красу повного сонцязаходу в Ітреї. Штин крові, що мчить вулицями Богодола, коли священники жертвують Аа тисячі тварин, благаючи бога Світла не баритися з поверненням. Криваве сяйво Саана край неба, що стикається з блідою блакиттю Саая, перетворюючись на похмуре індиго. На те, щоб світло згасло повністю, йшло три обороти. Три обороти молитов, бійні й розквіту істерії, допоки Матір Ночі не поверне собі владу над небесами на коротку мить.
А тоді починається Карнавал Істиннотьми.
Мію розбудив галас. Безперервне бах-бах-бах феєрверків з боку Залізного Колегіуму — вважалося, що вони мусять відлякати Пащу, аби та знову повернулася за обрій. Дівчинка витягнула руку й подивилася на гру тіней. Відчула, як сила, що накопичувалася в ній усі ці три обороти, нарешті вповні розквітла. Варто було рукою змахнути — і закрут тіней здійняв у повітря цілий стос книжок та розметав їх по всій кімнаті. А варто їй було забажати — і ще більше тіней здійнялися вгору й розклали всі книжки по місцях. Двері своєї кімнати вона відчинила самим поглядом. Вдягнулася, навіть пальцем не ворухнувши.
— …браво… — промовив Пан Добрик. — …якби тільки я мав руки, щоб поаплодувати…
Мія ляснула себе по задку.
— Я готова, щоб хтось поцілував це м’якеньке місце.
— …його ще треба відшукати…
— Дупи, Пане Добрику, вони як вино. Краще менше, ніж більше.
— …красуня, ще й до філософії схильність має. схаменися, моє неспинне серце…
Не-кіт глянув на свої прозорі груди.
— …овва…
Дівчинка перевірила ножі на поясі та в чоботах, поправила рукави. Вона була дрібненькою, з поскубаною гривкою і впалими щоками, та з неї аж струменіла впевненість у собі, що притаманна тим, хто чотирнадцять років на світі прожив. Дівчинка прислухалася, почула внизу знайоме мурмотіння Старого Меркуріо, який обмінювався плітками з одним зі своїх частих не-клієнтів. Веселощі старого не приваблювали. На відміну від усіх інших мешканців Богодола, її вчитель волів сьогодні лишатися подалі від вулиць. Чого він там не бачив?
— …ти й далі наполягаєш?..
Дівчинка подивилася на свого друга. Уся жартівливість збігла з її лиця, лишивши його блідим та застиглим.
— Це найкращий шанс. Я ніколи не почуваюся такою сильною, як у прихід істиннотьми. Якщо я й зможу туди потрапити, то тільки цієї ночі.
— …тобі треба старому розповісти…