— О богине, — простогнала вона.
Спочатку він її ледь торкався, ніжно-ніжно, описуючи крихітні кола навколо набубнявілого пуп’янка. Спина її вигнулася дугою, ноги здійнялись у повітря, пальці судомно випрямилися. Він бавився з нею, язик мерехтливо занурювався досередини й виринав назовні, і поміж ніжними атаками його вуст вона відчувала порух прохолодного повітря. Відчуття підкорили її, знезброїли й повністю віддали на його милість. Та, Доньки Божі, як вона цього хотіла. Насолоджувалась цим. Хапалася за його волосся, притискала його дужче, жадаючи, щоб він напирав міцніше, брав її, смакував її, змусив її палати.
Хлопець ритмічно рухав язиком, а Мія, підкотивши очі, металася на ліжку. Жар усередині неї зростав, болісний, всепоглинальний, невиразні благання сповнювали повітря. І щойно вона подумала, що більше не витримає, як відчула інший натиск, палючий та наполегливий. І розтуливши її вологі губи рукою, він повільно занурив у неї палець.
У голові в неї вибухнули іскри. В очах — сліпуче світло. Мія стогнала, поки він взявся до роботи, погладжуючи, натискаючи, цей ритм збігався з пришвидшенням рухів його язика. З кожним різким зітханням вона здригалася все дужче, звиваючись, коли всередині неї здіймалася хвиля — все вище, все гарячіше — і тиснула на потаємну греблю. Трік пустив у діло пальці та рот, язик та подих, зірки вибухали під її повіками, лайка рвалася крізь зуби: «О, бля, бля, бля», — поки гребля не тріснула й хвиля не прорвалася крізь неї. З вуст зірвався безслівний крик, спина вигнулася, голова відкинулася, коли вона мовчки вигукувала його ім’я.
Трік сповільнив рух, прибрав руку, але й далі вимальовував язиком обережні кола на її просякнутих вологою губах. А тоді він поцілував її, ніжно-ніжно, немов її міжніжжя було вустами, а він прощався з ними назавжди.
Він підвів голову, Мія виплутала пальці з його волосся. Хлопець кривувато посміхнувся.
— А з тобою все добре?
— Де… прірва свята… де ти такого навчився?
Хлопець вишкірився, підтягнувся на ліжку та впав обіч неї.
— Там, де й танцювати. Шахіда Аалея дала кілька вказівок — на той випадок, якщо мені колись доведеться спокусити якусь доньку хребцеродженних чи ще когось такого штибу.
Мія зітхнула. Серце все ще калатало в її грудях.
— Треба буде подякувати, коли наступного разу її побачу.
Трік усміхнувся, нахилився нижче й поцілував її. На вустах його вона відчула власний смак, язики їхні переплелися. Вона опустила руку й зрозуміла, що він усе ще твердий як камінь і гарячий як залізо. Вона хотіла більшого. Та десь там, між задніх думок, холодним полум’ям розгорівся страх, роздуваючись тієї миті, коли вона хвицьнула ногою, звільняючись від другої холоші, підтягаючись вище й розсуваючи ноги. Вона стягнула сорочку, і він схилився над її грудьми, цілуючи, покусуючи. Вона відхилилась назад, схопила вогненний спис його прутня й притисла до своїх зсудомлених губ. Пробіглась пальцями вгору-вниз, жадаючи, щоб він просто пірнув, дюйм за дюймом, до самого дна.
— Я тебе хочу, — видихнув він. — Матір блядської Ночі, я тебе хочу.
Її вуста знайшли його, її дихання торкнулося його шкіри.
— І я також. Але…
— Але що?
— Я не певна, чи це безпечно.
Він завмер над її стегнами, торкнувся вустами грудей, підтягнув її нижче, коли вона скерувала його поміж своїх спраглих губ. Самий кінець ковзнув усередину — о Донькі Святі, як це було хороше, — і вона мало не забулася. Жага. Потреба. Ще ніколи в житті вона нічого так не жадала й не потребувала. Та вона вчепилася пальцями в його волосся, й відірвала його голову від спраглих пипок. Відкинулась назад, дозволила йому зануритися в неї на ще один дюйм, застогнала самим своїм єством. А тоді завмерла. Ухопилась міцніше та витягнула його із себе, лишивши саму пустку. Він зітхнув, а вона посміхнулася, грайливо ляснула хлопця, пхнула його знову на ліжко й ковзнула на просякнуті потом хутра поруч із ним.