Мія не засинала, спостерігаючи, як її сигарила повільно догорає. Сиділа отак, роздумуючи, у темряві. Пан Добрик мав рацію: головна її мета — ініціація. Усе інше — полова-хуйова. Вона не майстриня кишенькових крадіжок, як-от Еш чи Джессаміна. І заняття з Тріком її до потрібної кондиції не натренують. Але в тому, що отрут стосувалося, її єдиною суперницею була Карлотта, та й слабкі успіхи в Залі Пісень можна використати собі на користь. Пан Добрик і Меркуріо правду казали: коли тебе недооцінюють, ти отримуєш зброю, що може стати твоєю перевагою.
Настав час розкладати яйця по різних кошиках.
Коли сигарила згасла, Мія горілиць вляглася на ліжко. Раділа тому, що дим притлумив усе, що лишилося від Тріка в неї на шкірі. «Це тільки один раз, — сказала вона собі. — Просто щоб кошмари відігнати». Зрештою її обійняла слабкість, думки сповільнилися, сон схопив дівчину в м’які обійми, вії затрепетали на щоках. І от нарешті вона заснула.
Не-кіт сидів поруч, чекаючи, коли ж прийдуть жахіття.
Завжди насторожі.
Завжди голодний.
І довго чекати не довелось.
Перед сніданком Мія підвелася з ліжка й вислизнула з кімнати. Вона пройшла повз спальні аколітів і рушила вглиб гори. Чемно попросила про допомогу в перехожого в чорному, її провели додолу звивистими сходами до приміщення, де вона ще ніколи не була. І щойно вона ввійшла до величезної каверни, вирізаної в череві гори, то зрозуміла, де ж це опинилася.
— Стайні…
Заввишки печера мала щонайменше 50 футів, у величезних дерев’яних стійлах розмістилися дві дюжини форкливих, брикливих машин-плювальниць. Вона бачила, як Руки розвантажують щойно прибулий караван та напувають тварин, які тільки-но пройшли шлях крізь пустелю. Фургони було навантажено товарами з Останньої Надії та інших країв. І там, серед Рук, одягнених у запилюжені ряси кольору червоної пустелі, вона побачила приховане за шовковою вуаллю обличчя. Пшенично-золотаві кучері. Яскраво-темні очі.
— Наєв!
Рука озирнулася, очі її всміхнулися.
— Подруга Мія.
Мія схопила жінку в обійми, і та приязно стиснула дівчину навзаєм. Мія відчула на шкірі жінки запах поту, бруду та куряви довгої подорожі.
— Даруй, що заважаю, — промовила Мія. — Ти, мабуть, втомилася. Коли я спитала, де тебе знайти, навіть не була впевнена, що ти вже з Останньої Надії повернулася.
— Щойно, — жінка кивнула. — Усе гаразд?
— Більш-менш, — Мія й собі кивнула. — Ти зайнята?
— Певною мірою. Та Наєв може провести з нею кілька хвилин.
Жінка відступила до затіненого алькова й потягнула Мію за собою. Наєв чекала, навколо них лунали вигуки та ревіння верблюдів. Мія зрозуміла, що її подруга поспішає, і тому — попри перше з переліку золотих правил шахіди Аалеї — прелюдію вирішила пропустити.
— Коли ми тоді, у Шерехпустці, схрестили клинки, — почала Мія, — принаймні до того, як я до тіней звернулася… ти мене переважала. Якби я чесно билася, ти б перемогла.
Наєв кивнула. У тоні її не було зневаги, тільки чистий прагматизм:
— Вона билася по-орланському. І трохи караваджо. Доволі вправно. Але фехтування має багато облич, а вона, як здається, тільки з одним знайома.
— А ти — з багатьма.
Жінчині очі зблиснули.
— Наєв знає їх усі.
— То, може, ти мені допоможеш.
— Чого саме їй треба?
— Залежить від обставин.
— Яких?
Мія посміхнулася:
— Чи вмієш ти берегти таємниці.
ПІДМІНА
Над Тихою Горою минали тижні, і далеко не кожен можна було тихим назвати.
У Залі Пісень дзвеніла мелодія «сталь проти сталі». Гострий свист тятиви та глухі удари метальних ножів. Нехай навіть у Мії дуже незле виходило з арбалетом, усе одно здолати її міг будь-який учень у класі. Після тієї попередньої сутички вона помітила, що Джессаміна завжди вдягає Трійцю під туніку, і загроза ця висіла між ними, наче лезо. І хоча Джесс ніколи не оминала можливості ткнути Мію носом у землю, та пам’ятала пораду Пана Добрика й тримала власну злість під замком. Зосередилася на тренуваннях. Не зважала на дрібниці. Схоже було, що Міїна безхребетність рудій набридла, і та зосередила всю свою увагу на Карлотті, яка реагувала на все зі звичною саркастичною незворушністю й нерухомим поглядом мерця.
Проте зміни в Міїній поведінці не тільки Джессаміна помітила.
Цього ранку першим заняттям були Істини, та коли Мія з Еш та Карлоттою неквапом зайшли до класу, то помітили, що величезні столи із залізного дерева відсунули подалі, попід стіни, а більшість аркімічного приладдя — прибрали. Посеред зали стояла Павуковбивця, тримаючи в руках різнокольорові мішечки.