— Аколіти, — кивнула шахіда, — будь ласка, станьте в мене за спиною.
Учні підкорилися й утворили півколо позаду шахіди.
— Останні кілька місяців ми присвятили створенню аркімічних токсинів та їхньому застосуванню. Та аркімія — це не просто собі мистецтво отрут, і вона може прислужитися у вашому покликанні значно ширше за звичайний інструмент смерті.
Павуковбивця занурила руку до чорного шкіряного мішечка й дістала звідти невеличку сферу — не більшу за її ніготь. Кулька була ідеально гладка й відполірована до блиску.
— Чароскло, — пояснила вона. — Аркімічні випари, які завдяки винайденому мною процесу утримують тверду форму. Різкий фізичний вплив перериває процес та повертає сполуку до газоподібного стану. Та, на відміну від грубішої газової зброї, чароскло не лишає по собі слідів. Жодних друзків, жодних затичок, що слугуватимуть доказом вашої присутності. Саме скло є потрібною сполукою.
Шахіда пустила сферу по руках учнів. Вона була важчою, ніж Мія очікувала, і прохолодною на дотик.
— Я багато варіантів створила, — продовжила Павуковбивця. — Спочатку — оніксове скло.
Шахіда швиргонула на підлогу жменю чорних кульок. Пролунало з десяток тихих хлопків, й уже за мить від каміння здійнялася щільна хмара, утворена пасмами диму. Він був маслянистий, густий, наче туман, та чорний, як ніч над Небесним Олтарем.
— Годиться для диверсій та захисних маневрів.
Павуковбивця взялася за інший мішечок, дістала з нього три білі сфери з чароскла та жбурнула їх у дальшу стіну. І знову кульки вибухнули густим димом, що повільно осів на долівку. Мії аж не вірилось, що така мала ємність може вміщати стільки випарів.
— Перлове скло для токсинів. Зазвичай використовується для заспокійливих, на взір млійки, але я створила й летальніші варіанти на основі аспіри. І нарешті, — шахіда дістала сферу з червоного чароскла й спалахнула нетиповою для неї усмішкою, — рубінове скло. Моє улюблене.
Павуковбивця кинула сферу в іншу стіну, і з тріскучим вибухом на камінні розцвіла куля розпеченого добіла полум’я. Аколіти відсахнулися, дивлячись круглими очима, як від стіни відвалився шмат граніту розміром з кулак.
— Може пробити обладунки й випарувати плоть, що під ними ховається.
Шахіда простягнула жменю оніксового чароскла аколітам і вказала на дальшу стіну.
— А тепер спробуйте й ви.
Аколіти перезирнулися з посмішками й почали жбурляти чароскляні кульки в кам’яну стіну. Залою лунали десятки хлопків, дальшу частину приміщення заволокло чорним димом. Павукобивця дала Цитю й Тріку по одній рубіновій сфері, і коли яскраві вибухи розітнули повітря, її чорні вуста скривила посмішка. Коли дим розсіявся, аколіти порозсідалися по своїх місцях, а Павуковбивця повернулася до дошки, розповідаючи про базові властивості чароскла.
Мія шалено шкрябала конспект, коли Еш прошепотіла їй у вухо:
— Гей. Є запитання.
— Це ж не про те, звідки діточки беруться, ні? — пробурмотіла Мія. — Бо я не впевнена, що наша дружба вже зможе таке витримати.
— Чому ти від рудої все лайно їси?
Мія спинилась і відірвала погляд від записів.
— Та не їм я нічиє лайно, — прошепотіла вона.
— Вона на Піснях тебе лупить, що той манекен. Учоробороту в Небесному Олтарі мало з ніг не збила, а коли визвірилася на тебе, ти просто відвернулася.
Мія глипнула через усю залу на Джессаміну, що працювала поруч з Діамо. Рудоволоса обдарувала Мію отруйною посмішкою, що могла зрівнятися з усіма творіннями Павуковбивці.
— Корвере, це на тебе не схоже.
— Нічого особливого.
— Хрінь якась.
Мія глянула на Павуковбивцю, яка й далі писала на дошці.
— Вона…
Мія прикусила губу. Подивилася на Ешлін. Їй не подобалось по допомогу звертатися. Не подобалось відчувати в комусь потребу. Та Еш була хорошою людиною — попри звичку цупити все, що до підлоги не прибили. І це ж не те саме, наче вона пішла перед кліром мекати…
— Вона Трійцю вкрала.
Еш заскочено блимнула.
— З Мишоловової зали, — прошипіла Мія. — Отой медальйон, через який я собі кишки виблювала того обороту, коли він на священника перебрався.
Еш здійняла брову:
— Корвере, ти мені тоді казала, що проблема в зіпсутому оселедці.
— Ну, то дуже мило було, коли ти вдала, що мені повірила.
Білявка хмуро подивилася на Джессаміну.
— То тебе від Трійці аж отак трусить?
Мія стишила голос ще більше.