— Де ти його взяла?
— Поміж Мишолововів костюмів. Цей чоловік має пристрасть до священницького одягу. А ще я в його колекції жіноче спіднє знайшла, — Еш стенула плечима й сховала Трійцю в штанях. — Ну то що? Підемо бешкетувати чи ти з Трікі про зустріч домовилась, сподіваючись новими засосами розжитися?
Мія розтулила рота заперечити. Ешлін здійняла брову — «навіть не старайся». Тож Мія зітхнула, відчинила двері й змахом руки вказала на коридор.
— Оце я розумію, бойовий настрій, — вишкірилась Ешлін.
Поки дівчата крадькома спускалися вглиб гори, штин крові міцнішав, а повітря густішало. Як завше, Пан Добрик проковтнув її страх, та розумна частина Міїного мозку й далі волала, що це запаморочливо погана ідея.
— Еш, це запаморочливо погана ідея.
— Ти вже казала. Разів зо двадцять.
— Ти пам’ятаєш, що Маріелла з Цитем зробила?
— Зуби й Паща, Корвере. Коли мого татка в елайських Вежах Шипів катували, вони йому яйця відрізали й парша-псам згодували. А в тебе яка відмазка?
— Тобто?
— У тебе теж геть яєць нема?
Мія помахала руками перед грудьми:
— Хіба не бачиш, що в мене опуклості трохи в іншому місці?
— Гаразд, гаразд, — загарчала Еш. — Кепська аналогія вийшла.
Вони вже сягнули рівня, де розташовувались покої Марія. Мія схопила Еш за руку — так само як вона Тріка за руку в читальні тримала — і потягнулася до навколишньої пітьми. Тієї пітьми, що ніколи доторку сонць не знала. Дівчина відчувала силу тих тіней. Силу в собі. Вона провела пальцями крізь пітьму, огорнула їх обох плащем із тіней, і дівчата розчинилися, немов дим на вітру.
— Холера, я ніц з-під цієї штуки не бачу, — засичала Еш.
— Я ж казала, бути темряницею — не так уже й захопливо. Просто тримайся поруч.
Двійко дівчат повільно прокралися коридором, орієнтуючись хіба що на притлумлені цятки аркімічного освітлення. Та, слідуючи за важким металевим запахом, вони нарешті знайшли покої Марія. Дівчата зіщулились на порозі й, примружившись, зазирнули досередини. Марій стояв навколішки на чільному місці на краю басейну, вдивляючись у кров, шкіра його була помальована багряними гліфами. Як і завжди, промовець чатував, поки кожен з аколітів не повернеться з Богодола.
Аалея розповідала, що до басейну у Свинарні та в усіх інших каплицях Багряної Церкви додають кілька крапель крові Марія. І через цей зв’язок промовець міг відчувати, коли хтось ступає до басейну, і якщо на те була його воля — він дозволяв людині здійснити зворотну путь. Він наче павук у центрі велетенської шарлатової павутини, а нитками слугує його власна життєва сила. Міїн захоплений подив усе ще не вщух: якщо порівнювати з Марієм, її власні дрібні фокуси з тінями здавалися якоюсь геть слабенькою магією. Якщо консул Скаева та люмінатії колись взнають, що Багряній Церкві таке під силу…
— Гаразд, — шепнула Еш, — план такий: ти йдеш туди і його відволікаєш. І поки ти його зачаровуєш, я лізу до альковів та краду Трійцю.
— Зачаровую? — просичала Мія. — Це ж яким чином?
— Та мені звідки знати, ти ж у нас розумниця. Жінко, май якийсь чар.
Мія вибалушила очі, миттю розгубивши здатність говорити.
— Зуби й Паща, Еш. «Якийсь чар»? Це в тебе план такий?
— Ну я не знаю. Тебе Аалея довше за всіх інших вчить. Скористайся оцією своєю звабливою ходою. Дівчаток своїх вивали.
— Вивалити св…
Якусь мить Мія ошелешено стуляла й розтуляла рота.
— Словами спробуй, — зітхнула Еш.
— Кілька слів я маю, — спромоглась нарешті Мія. — А може, це ти відволікатимеш Марія, а я — та сама дівчина, прошу на слові, яка саме цієї, бля, секунди, робить нас майже невидимими — піду й вкраду ту Трійцю?
— І як ти збираєшся це зробити, не блюючи фонтаном, о невидима наша?
Мія розтулила вуста, щоб відповісти. Стулила. Зітхнула.
— Твоя правда.
Еш кивнула. І вичікувально завмерла.
— Ну то йди вже.
Мія підкотила очі. Скинула тіньоплащ.
— Ну й добре.
Вона випросталася, постукала по стіні та ступила до Марієвих покоїв.
— Промовцю?
Очі Марій не розплющив і говорив він, наче уві сні.
— Доброго тобі вечора, аколітко. Маєш намір місто навідати? Шахіда Аалея мене не сповістила.
— Ні. Даруйте, — Мія увійшла до кімнати, відчайдушно шукаючи відмовку. — Я… хотіла з вами поговорити.
— І про що ж ти бажала поговорити, розкажи, молю тебе.
Мія обмацала поглядом мапи, викарбувані на стінах. Подрібнені острови Богодола. Обсидіанову фортецю Чертога Мерця. Порт на Краю. Поміж викарбуваних зображень були вимальовані криваві гліфи, що мінились та розпливалися, якщо надто довго на них дивитися. З цієї кімнати Багряна Церква могла потрапити до будь-якого міста республіки.