У кімнаті не було жодного шахіда — нікому було бійку спинити. Схоже, Діамо дійшов того ж висновку, що й Мія з Еш, — вони втрутилися й розборонили Карлотту та Джессаміну. Лотті пручалася й смикалася, а лаялась так, що навіть найзачерствіліший моряк облишив би цю гру й пішов у залізносвященники. Та Джессаміна знавісніла від люті, обличчя в неї скривилось, з носа юшила кров і заливала рот та підборіддя. Вона дряпала повітря, рвалася з Діамових рук і впилася поглядом у Карлотту.
— Ну, суко, тобі смерть, — плюнула вона. — Ти мене чула? Смерть!
— Відпусти її, — ричала Карлотта до Діамо. — Ану відпусти її.
— Та я тобі, бля, твоє ж серце згодую! Та я…
— ГОДІ.
Цей рев змусив принишкнути захоплений бійкою натовп. Усі погляди знайшли його джерело. Мія побачила, що Озрік, брат Еш, стоїть на лаві, й лице в нього плямами взялося.
— Пащі заради, та що з вами таке? Ми ж служителі Нії, а не їбучі брааві. Ми тут у домі богині. Хоч якусь повагу майте!
Схоже було, що Озрікова тирада випустила з Карлотти більшу частину пари. Мія й Еш, що висіли на її руках, повільно розслабили хват. Діамо відпустив Джессаміну, і з останнім вбивчим поглядом дівчина витерла кров з підборіддя, всілася за стіл та продовжила їсти, наче нічого не трапилось. Холодна й тверда, як те барило з льодом.
Мія з Еш допомогли Карлотті зібрати понівечені записи. Тріо схилилося над зруйнованими нотатками, Карлотта намагалася розкласти сторінки в правильному порядку. Уся її робота була зім’ята, деякі місця остаточно промокли. Вона згорбилась, звична маска стоїцизму тріснула. Тижні роботи було знищено в один мент. Мія спіймала себе на тому, що їй шкода дівчину. Лотті мала розум гострий, як бритва, і була направду гарною товаришкою. Як не рахувати Еш, у цих стінах саме вона була найближчою до того, аби її подругою вважати.
— Не бери в голову те, що та сука казала, — зашепотіла Еш, дивлячись на бездоганну щоку Карлотти. — Ти ж більше такою не є.
— Я такою ніколи й не була.
Руки Карлотти завмерли. Погляд затуманився.
— Це вони просто мене такою зробили.
Мія кинула на Еш попереджувальний погляд, думаючи про те, що цієї теми краще не торкатися. Вона позбирала сторінки та простягнула їх Лотті, міняючи водночас тему розмови.
— Я свої нотатки в себе тримаю, — сказала вона. — Може, я й не так далеко, як ти зайшла, але, як хочеш, можеш їх позичити.
Карлотта змигнула. Вона наче повернулася зі спогаду, в якому щойно загубилася, непроникна маска знову стала на місце. Дівчина обдарувала Мію невиразною усмішкою.
— Усе гаразд. Більшу частину я напам’ять знаю. Я спитаю в Павуковбивці дозволу попрацювати в залі допізна. Думаю, зможу наздогнати все інше, якщо трохи менше спатиму. Спасибі за пропозицію, але я все ще збираюся надерти тобі зад, Корвере.
— Обережніше, — попередила Еш. — Є дехто, кому більше кортить надерти твій.
Карлотта глянула на Джессаміну. Дівчина спокійно вечеряла, наче їй кожного разу носа розбивали. Жодного прояву болю. Жодного прояву слабкості. Джесс, звісно, нестерпна корова, але Мія мусила визнати: яйця ця дівчина має залізні.
— Хай спробує, — промовила Карлотта.
Лотті кинула погляд через плече й зміряла ним Озріка з голови до ніг. Після тиради хлопець повернувся на своє місце за столом і хмурився на весь той безлад, що після бійки лишився.
— А знаєш, Ешлін, твій брат, коли злиться, такий звабливий стає.
— Чорна Матінко, стули пельку, поки я не блювонула.
Карлотта підвелася, покрокувала до Озріка, тихо до нього заговорила, тримаючи в руках промоклий записник. Оз усміхнувся тією своєю прегарною усмішкою й торкнувся пучками пальців руки Лотті.
Мія ворухнула до Еш бровами.
— А їм поруч непогано ведеться. Кілька оборотів тому бачила, як вони вдвох над якимось варивом працювали. Схоже на те, що на Істинах вони достобіса часу разом тримаються.
Еш роздула щоки й удала, що блює під стіл.
Мія підсміхнулася, але насправді почувалася вона доволі незатишно. Ініціація підкрадалася все ближче. Напруженість зростала. Усі оголювали ножі. Розуміння того, що не кожен з них стане Клинком, ширяло в повітрі з кожним подихом, думка про те, що товариші-аколіти насправді суперники, забарвлювала кожну мить. Думати отак ставало все простіше. Спостерігати, як друзі падають за край — одне за одним. Кожна смерть робила їх трішечки холоднішими. Церковні випробування ставали все небезпечнішими, пошана кліру до життів аколітів — як ніколи недбалішою. Мія знала, що хвилюватися за когось, окрім себе, — чистий ідіотизм.